Глава 32

комерційної концесії передбачає використання комплексу виключних прав, діло­вої репутації, комерційного договору правоволодільця у повному обсязі (зокрема, з визначенням мінімального чи максимального обсягу використання) із зазначен­ням або без зазначення території використання стосовно певної сфери підприєм­ницької діяльності (продаж товарів, одержаних від правоволодільця або виробле­них користувачем, здійснення іншої торговельної діяльності, виконання робіт, надання послуг тощо). Сторонами в договорі комерційної концесії можуть бути як юридичні, так і фізичні особи, зареєстровані як підприємці. Новий ЦК Украї­ни містить положення щодо прав та обов'язків сторін і обмеження прав сторін за договором комерційної концесії, щодо зміни і припинення договору, наслідків припинення виключного права, користування яким надано за договором комерційної концесії та деякі інші положення.

Останнім часом, зокрема у зв'язку з приватизацією, поширюється консал­тингова діяльність спеціальних фірм, компаній з проведення оціночних робіт, надання консультацій, рекомендацій, порад із широкого кола питань економіки, фінансів, зовнішньоекономічної діяльності тощо. На цьому ринку України, як по­відомлялося у пресі, сьогодні успішно працюють великі транснаціональні консал­тингові фірми¹. В основі надання цих специфічних послуг лежать договори кон-салтингу. Серед них слід назвати такі:

1) договір про оцінку вартості пакетів акцій приватизованих підприємств;

2) договір про оцінку внесків до статутного фонду господарських товариств;

3) договір про оцінку інвестиційних проектів;

4) договір про оцінку некомерційних ризиків;

5) договір про оцінку нематеріальних активів (патенти, авторські права, об'­єкти інтелектуальної власності тощо);

6) договір про оцінку нерухомості;

7) договір про передприватизаційну, післяприватизаційну та інвестиційну під­тримку та інші.

Слід зауважити, що зазначені договірні відносини також не врегульовані за­конодавством, однак не суперечать йому. Характерною особливістю надання консалтингових послуг на підставі договорів є те, що вони не ліцензуються, що дає можливість вибору консультанта. Особливістю вказаного виду договорів є предметний та суб'єктний склад. Предметом договору є надання специфічних оціночних послуг суб'єктам підприємницької діяльності. Однією зі сторін у цьому договорі завжди виступає консалтингова фірма. Отже, договір консалтингу є двостороннім, консенсуальним, сплатним. Серед істотних умов договору консал­тингу слід назвати:

1) механізм оцінки надання тих чи інших послуг;

2) строк проведення цієї роботи;

3) вид консультації;

4) зміст рекомендації;

5) вид оціночної роботи;

6) права та обов'язки сторін;

7) порядок розгляду спорів тощо.

Отже, договір консалтингу належить до цивільно-правових договорів про на­дання послуг.

¹ Андреева Н. Украинский консалтинг в 1977 году // Бизнес. — 1977. — № 52. —С. 90—91.

Глава 33 виконання зобов'язань

§ 1. Поняття та принципи виконання зобов'язань

Під виконанням зобов'язань розуміють вчинення кредитором і боржником дій зі здійснення прав та виконання обов'язків, що випливають із зобов'язання. Так, виконанням договірного зобов'язання купівлі-продажу слід розглядати одно­часно передачу речі продавцем у власність покупця і прийняття цієї речі покуп­цем, а також виплату обумовленої договором суми (ціни речі) покупцем і прий­няття цієї суми продавцем.

За своєю юридичною природою дії з виконання зобов'язання є нічим іншим, як правочином, оскільки вони спрямовані на припинення зобов'язань. Саме тому до цих дій з виконання застосовуються ті самі правила, що регулюють вчинення правочинів.

Дії, які мають бути вчинені одним учасником зобов'язання на користь іншо­го, називаються предметом виконання. Якщо ці дії пов'язані з передачею пев­ного майна, поняттям предмета виконання охоплюється і це конкретне майно. Особливості предмета виконання повністю залежать від особливостей конкрет­ного зобов'язання, а відтак вони визначаються підставами виникнення зобов'я­зання (правочином, договором, адміністративним актом, на яких засновані зобо­в'язання) і тими нормами, що регламентують зобов'язання певного виду. Деякі загальні правила щодо предмета виконання у ЦК УРСР закріплені лише стосов­но грошових зобов'язань (статті 167—170).

Зобов'язання виникають між їх учасниками з метою задоволення певних по­треб. Саме тому особливе значення мають загальні засади виконання цивільних зобов'язань, які набувають форми їхніх принципів. Для учасників зобов'язальних правовідносин завжди важливим є те, що реалізовано основну мету зобов'язан­ня. Але саме досягнення цієї мети пов'язується не тільки з виконанням певних дій, а й з необхідністю відповідати іншим "якісним" показникам, які загалом можна об'єднати поняттям належного виконання.

Таким чином, принципи реального і належного виконання традиційно роз­глядалися як основні цивільно-правові засади виконання зобов'язання¹

Однак єдиної думки щодо співвідношення цих принципів у літературі не скла­лося. Так, одні автори вважали, що реальне виконання — складова належного

¹ Цивільне право. — 4.1. — С. 164.

21*

644