Глава 19

з покупцем, оскільки, крім всього, в ЦК РФ нічого не сказано про те, хто має здійснювати реєстрацію угоди — продавець чи покупець. Наприклад, за догово­ром купівлі-продажу громадянин придбав жилий будинок, у який переїхав для постійного проживання, а продавець виїхав для проживання в іншу країну. По­купець протягом кількох років не зареєстрував нотаріально посвідчений договір купівлі-продажу (між тим законодавець якраз і не зобов'язує робити це саме по­купця). За чинним законодавством, у разі випадкової загибелі будинку ризик має бути покладено на продавця, який продовжує залишатися після нотаріального посвідчення договору власником будинку, хоч фактично він себе таким вже не вважає. Ситуація істотно не зміниться навіть тоді, коли передбачити в законі тримісячний чи шестимісячний строк для обов'язкової реєстрації договорів про відчуження нерухомості, оскільки протягом цього строку зберігатиметься невиз­наченість правового становища покупця і продавця. За такого підходу можливі три варіанти вирішення цієї проблеми: а) встановити найкоротший термін для здійснення реєстрації угоди набувачем (наприклад, 10 днів); б) зобов'язати обид­ві сторони чи набувача здійснювати реєстрацію угоди про відчуження нерухо­мості в день нотаріального посвідчення цієї угоди, що може виявитися практично неможливим; в) зобов'язати нотаріальні контори (нотаріусів) направляти копію угоди до БТІ для реєстрації, що також може ускладнити ситуацію.

На наш погляд, у новому ЦК України варто було зберегти випробуваний практикою текст ч. 1 ст. 128 ЦК УРСР, згідно з якою право власності у набувача майна за договором виникає з моменту передачі речі, якщо інше не передбачено законом або договором, та не пов'язувати момент виникнення у набувача неру­хомого майна за договором до моменту його державної реєстрації. Водночас не­обхідно врахувати вже введені новими законодавчими актами особливі випадки визначення моменту виникнення права власності, а також підтримати правило ст. 333 ЦК України про те, що право власності на новостворене нерухоме майно виникає з моменту створення майна, а якщо право власності на нього підлягає державній реєстрації, то право власності виникає з моменту реєстрації.

Право власності на окремі види майна обов'язково має підтверджуватися від­повідними правовстановлювальними документами. Відповідно до Тимчасового положення про порядок реєстрації прав власності на нерухоме майно до право-встановлюючих документів, за якими здійснюється така реєстрація, належать:

1. Договори купівлі-продажу, міни, дарування, довічного утримання, угоди про розподіл спадкового майна, посвідчені державними та приватними нотаріу­сами.

2. Свідоцтва про право власності на частку в спільному майні подружжя, що видаються державними та приватними нотаріусами.

3. Свідоцтва про право на спадщину, видані державними нотаріусами.

4. Свідоцтва про придбання нерухомого майна з прилюдних торгів, видані державними та приватними нотаріусами.

5. Свідоцтва про придбання об'єктів нерухомого майна на аукціонах з реалі­зації заставленого майна, видані державними та приватними нотаріусами.

6. Свідоцтва про право власності на об'єкти нерухомого майна, видані орга­нами місцевого самоврядування та місцевими державними адміністраціями.

7. Свідоцтва про право власності, видані органами приватизації наймачам квартир у державному житловому фонді.

Загальна характеристика інституту права власності...

321

8. Свідоцтва про право на спадщину та свідоцтва про право власності на частку в спільному майні подружжя, оформлені консульськими установами Ук­раїни.

9. Договори відчуження нерухомого майна між юридичними особами, які не підлягають обов'язковому нотаріальному посвідченню.

10. Рішення судів, третейських судів про визнання права власності на об'єк­ти нерухомого майна.

11. Акти про денаціоналізацію (демуніципалізацію) будівель.

12. Витяг із нотаріально посвідченого договору, укладеного між житлово-бу­дівельним кооперативом або членом цього кооперативу і місцевими органами ви­конавчої влади, про безстрокове користування відведеною земельною ділянкою і про будівництво багатоквартирного будинку з правом власності на окрему квар­тиру, за наявності акта про прийняття будинку в експлуатацію.

13. Рішення товариського суду про розподіл майна колишнього колгоспного двору.

14. Мирова угода, затверджена ухвалою суду.

15. Накази органів Фонду державного майна з додатком — переліком об'єк­тів нерухомого майна про передачу у власність цих об'єктів акціонерним това­риствам та акт приймання-передавання зазначеного майна, підписаний у вста­новленому порядку.

16. Дублікати правовстановлюючих документів, видані державними та при­ватними нотаріусами, органами приватизації, державними архівами.

17. Свідоцтва про право власності, видані Державним управлінням справами, на житлові та нежитлові об'єкти суб'єктам, що беруть участь разом з Держав­ним управлінням справами в будівництві нового житла.

При цьому в Тимчасовому положенні застерігається, що реєстрація договорів (контрактів) купівлі-продажу споруд (приміщень) для розміщення дипломатич­них представництв, консульських установ та міжнародних міжурядових органі­зацій, видача свідоцтв про власність проводиться лише за наявності відповідної ноти Міністерства закордонних справ України, а для розміщення міжнародних неурядових та іноземних організацій — листа відповідно Генеральної дирекції з обслуговування іноземних представництв, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, обласної, Севастопольської міської державних адміністрацій.

На наш погляд, таке застереження суперечить ст. 9 Конституції України, згідно з якою правовий режим власності визначається виключно законами України.

11 2-100