Глава 5

із договору купівлі-продажу, страхова організація і страхувальник — у відноси­нах із договору добровільного страхування, позикодавець і позичальник — у від­носинах із договору позики. Отже, у відносних цивільно-правових відносинах сторони наперед відомі.

Активні та пасивні цивільні правовідносини. Вони різняться характе­ром поведінки зобов'язаної сторони. Якщо на останню у правовідносинах покла­дено обов'язок активної поведінки, то суб'єктивне право вичерпується лише двома повноваженнями — правом вимоги і правом захисту порушеного суб'єк­тивного права (у разі невиконання обов'язку). При цьому суб'єктивне право пок­ликане забезпечити виконання обов'язку, тобто досягнення активної діяльності зобов'язаної сторони. До активних правовідносин належать зобов'язальні відно­сини. В них боржник зобов'язаний вчинити на користь уповноваженої особи (кредитора) певну дію: передати майно, виконати роботу, сплатити гроші тощо. У пасивних правовідносинах змістом суб'єктивного обов'язку є пасивна поведін­ка: зобов'язана сторона повинна утримуватися від порушення суб'єктивного пра­ва уповноваженої сторони.

Уповноважена сторона у пасивних правовідносинах, навпаки, має, так би мо­вити, повноцінне суб'єктивне право з його трьома повноваженнями: право вимо­ги, право на захист порушеного суб'єктивного права і право на свої активні дії, активну поведінку. В цих відносинах суб'єктивне право набуває головного і са­мостійного значення. До пасивних правовідносин належать відносини власності, авторські і винахідницькі відносини, особисті немайнові відносини з приводу чес­ті, гідності тощо.

Речові та зобов'язальні відносини. Вони різняться об'єктом правовідно­син. Об'єктом речових правовідносин є речі, майно. До них належать відносини власності. У зобов'язальних відносинах об'єктом є дії.

Майнові та особисті немайнові відносини. У майнових відносинах об'­єктом є майно. Це перш за все відносини власності. В особистих немайнових від­носинах об'єктом є немайнові блага: честь, гідність, авторство та ін.

Глава 6 громадяни як суб'єкти цивільного права

§ 1. Правоздатність громадян

Учасниками майнових та особистих немайнових відносин, що регулюються цивільним правом, виступають у першу чергу громадяни. Громадянин бере участь у цивільних правовідносинах під певним ім'ям і лише в деяких випадках (наприклад, в авторських відносинах) — під псевдонімом (вигаданим ім'ям) або анонімно (без імені). Щоб мати можливість брати участь у цих відносинах, закон наділяє громадян цивільною правосуб'єктністю, елементами якої є цивільна пра­воздатність та цивільна дієздатність.

Разом з тим слід звернути увагу на те, що за новим ЦК України (ст. 2) учас­ником цивільних відносин визнаються фізичні особи. Зміст поняття "фізичної особи" розкривається у ст. 24 цього Кодексу, за якою людина як учасник цивіль­них відносин вважається фізичною особою. Таким чином, у новому ЦК України підкреслюється, що громадянство як правовий зв'язок між фізичною особою і державою у цивільних відносинах не має визначального характеру і всі фізичні особи незалежно від громадянства аргіогі можуть брати участь у цивільних від­носинах. Згадаємо також про те, що згідно зі ст. 26 Конституції України іноземці та особи без громадянства, що перебувають в Україні на законних підставах, ко­ристуються тими самими правами і свободами, а також несуть такі самі обов'яз­ки, як і громадяни України, за винятками, встановленими Конституцією, закона­ми чи міжнародними договорами України.

Цивільна правоздатність згідно зі ст. 9 ЦК УРСР (ст. 25 нового ЦК) — це здатність мати цивільні права та обов'язки. Така здатність визнається за всіма громадянами України, а за ст. 25 нового ЦК — за всіма фізичними особами. Во­на виникає в момент народження громадянина (ст. 25 нового ЦК передбачається встановити, що у випадках, встановлених законом, охороняються права зачатої, але ще не народженої дитини) і припиняється його смертю. Таким чином, право­здатність — це невід'ємна властивість кожного громадянина. Він є правоздатним протягом всього свого життя незалежно від віку та стану здоров'я.

У юридичній літературі радянських часів домінувала думка про те, що, хоч правоздатність і виникає з моменту народження, вона набувається не від приро­ди, а внаслідок закону, тобто є суспільною властивістю, певною юридичною можливістю. Все більше сучасних українських учених схиляються до думки, яка панує в західній цивілістиці, про те, що правоздатність — це природна власти­вість кожної людини.

Але не можна не звернути увагу на той факт, що історії відомі часи, коли ве­ликі групи людей за законами, що діяли на той час, були повністю або майже

88