Глава 32

Ф'ючерсний контракт — стандартний документ, який засвідчує зобов'язан­ня придбати (продати) базовий актив у певний час і на певних умовах у майбут­ньому, з фіксацією цін на момент виконання зобов'язань сторонами контракту.

Опціон — стандартний документ, що засвідчує право придбати (продати) ба­зовий актив на певних умовах у майбутньому, з фіксацією ціни на час укладення такого контракту або на час такого придбання за рішенням сторін контракту (пункти 9, 11 і 13 Положення про вимоги до стандартної (типової) форми дери-вативів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 19 квітня 1999 р.¹).

На біржах укладаються й інші господарські договори.

Угоди з гарантією, за якими один контрагент виплачує другому в момент їх укладення наперед визначену суму, що гарантує виконання ним своїх обов'язків. Якщо суму, що гарантує угоду, вносить покупець, вона оформляється як "угода з гарантією на покупку", а якщо цю суму вносить продавець — як "угода з га­рантією на продаж".

Угоди з кредитом — це угоди, за якими товар набувається брокером (бро­керською конторою) за рахунок банківського кредиту з наступною реалізацією його в порядку біржового торгу.

Угоди з премією — це угоди, за якими сторони наперед обумовлюють при­плату до купівельної ціни або знижки з продажної ціни.

Угоди з правом продавця або покупця змінити кількість товару, який продається (поставляється), тобто вдвічі або в кілька разів збільшити обсяг по­рівняно з кількістю, зазначеною в угоді.

§ 4. Зміст і тлумачення договору

Зміст договору як спільного юридичного акта сторін становлять, по-перше, умови, щодо яких вони дійшли згоди і, по-друге, ті умови, які приймаються ними як обов'язкові на основі чинного законодавства. Іншими словами, зміст договору — це ті умови, на яких укладена відповідна угода сторін. Якщо договір оформле­но письмово у вигляді одного документа, підписаного сторонами, або шляхом об­міну листами, то відповідні умови фіксуються в пунктах договору, в яких можуть міститися і посилання на норми чинного у цій сфері законодавства. Оскільки до­говір є підставою виникнення цивільно-правового зобов'язання, то зміст цього зобов'язання розкривається через права та обов'язки його учасників, визначені умовами договору.

Відповідно до ст. 153 ЦК УРСР договір вважається укладеним, коли між сто­ронами в потрібній у належних випадках формі досягнуто згоди за всіма істот­ними умовами. Істотними є ті умови договору, які визнані такими за законом або необхідні для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за зая­вою однієї зі сторін має бути досягнуто згоди. Майже аналогічне правило щодо істотних умов договору міститься і в п. 1 ст. 640 ЦК України з тією лише різни­цею, що з-поміж істотних умов конкретно названо умову про предмет договору.

Отже, істотними вважаються насамперед ті умови договору, які названі та­кими за законом. Коло таких умов можна визначити, проаналізувавши норми ЦК

¹ Урядовий кур'єр. — 1999. — 29 квітня.

Цивільно-правовий договір

629

України і спеціальних нормативних актів, що регулюють даний вид договірних відносин. Так, за ст. 10 Закону України "Про оренду державного і комунального майна" істотними умовами договору оренди є об'єкт оренди (склад і вартість майна); строк дії договору; орендна плата з урахуванням її індексації; порядок використання амортизаційних відрахувань; відновлення орендованого майна та умови його повернення; виконання зобов'язань; відповідальність сторін.

Істотними є й ті умови договору, які прямо не названі такими у нормативних актах, але конче потрібні для договору даного виду (наприклад, умова про ціну е необхідною для будь-якого сплатного договору). В п. 5 ст. 628 ЦК України за­кріплена презумпція, що договір вважається сплатним, якщо інше не випливає із закону, інших нормативно-правових актів, угоди сторін або суті договору.

Якщо сторони досягли згоди за всіма істотними умовами, які визнані такими законом або необхідні для договорів даного виду, то договір вважається укладе­ним і набуває обов'язкової сили для сторін. Проте кожна із сторін може наполя­гати на узгодженні й таких умов, які в законі прямо не названі істотними і за своїм характером не є необхідними для даного виду договору. Було б нерозумно ігнорувати ці умови, бо за ними іноді криються важливі інтереси суб'єктів ци­вільних правовідносин. Тому в ч. 2 ст. 153 ЦК УРСР і п. 1 ст. 640 ЦК України до істотних віднесено й усі ті умови, щодо яких за заявою однієї зі сторін має бути досягнуто згоди.

Серед договірних умов, крім істотних, виділяють також звичайні та випадкові умови. Звичайні — це ті умови, які передбачаються у законі чи іншому норма­тивному акті і стають обов'язковими для сторін внаслідок факту укладення дого­вору. Від істотних звичайні умови відрізняються тим, що вони не потребують ок­ремого погодження і про них не обов'язково застерігати у тексті договору. Наприклад, якщо в договорі майнового найму сторони не обумовили, хто з них — наимодавець чи наймач — провадитиме поточний ремонт зданого в найм май­на, то діятиме диспозитивне правило, зазначене в п. 4 ст. 265 ЦК УРСР, а саме: обов'язок проводити за свій рахунок поточний ремонт покладається на наймача. Правило про те, що поточний ремонт речі проводиться наймачем і за його раху­нок, закріплене п. 1 ст. 795 ЦК України.

Випадковими прийнято вважати такі умови договору, які погоджені сторона­ми на відступ від положень диспозитивних норм або з метою розв'язання питань, що взагалі не врегульовані законодавством. Тому випадкові умови можна вияви­ти, порівнявши їх зі звичайними умовами: якщо якусь умову включено у договір на зміну чи доповнення до правил, викладених у законодавчому акті, то порівня­но із звичайно прийнятими в договорах даного виду умовами вона виявиться ви­падковою. Наприклад, якщо за договором майнового найму обов'язок проводити поточний ремонт майна покладено на наймодавця, то ця умова для даного кон­кретного договору вважатиметься випадковою. Всі умови — істотні, звичайні, випадкові — після укладення договору стають однаково обов'язковими і мають додержуватися сторонами.

Нерідко буває так, що після укладення договору приймається законодавчий акт, який передбачає інші правила, ніж ті, що ними керувалися сторони при ук­ладенні договору, і ці нові правила погіршують становище однієї чи обох сторін договору. В Законі України "Про оренду державного і комунального майна" (п. З ст. 11) на цей випадок передбачено, що умови договору оренди зберігають свою силу на весь строк дії договору і тоді, коли після його укладення законодавством

630