Глава 34

Г. Ф. Шершеневич перш ніж перейти до розгляду окремих способів забезпе­чення зобов'язань вказував, що зобов'язання дає право вимагати, але не приму­шувати до виконання дії, обіцяної боржником. Якщо з його боку немає і не може бути ніякого забезпечення в тому, що зобов'язання буде точно виконане, то не­обхідно забезпечити кредитору той майновий інтерес, який для нього пов'язуєть­ся із зобов'язанням¹.

У юридичній літературі радянського періоду була розроблена концепція, суть якої в такому:

1) соціалістичні зобов'язальні відносини в переважній більшості здійснюють­ся добровільно;

2) у разі несправності боржника закон передбачає засоби спонукання (при­мушування) до виконання, до яких належать: примусове виконання зобов'язан­ня, а також позов про відшкодування збитків, заподіяних невиконанням або не­належним виконанням зобов'язання;

3) ці заходи спонукання (примушування) є засобами загального характеру;

4) оскільки засоби загального характеру не у всіх випадках належним чином забезпечують інтереси кредитора, застосовуються додаткові забезпечувальні способи, які мають спеціальний характер².

Ця концепція знайшла відображення у працях цивілістів того періоду, зокре­ма у роботах О. С. Іоффе. Він поділяв заходи, що забезпечують виконання зо­бов'язань, на дві групи. До першої віднесені заходи, що мають загальнозабезпе-чувальний характер для всіх видів зобов'язань і підлягають застосуванню у всіх випадках, крім тих, для яких це заборонено законом, договором або характером відносин. Серед цих загальнозабезпечувальних заходів О. С. Іоффе називає спо­нукання (примушування) до виконання зобов'язання та покладення обов'язку відшкодувати спричинені порушенням збитки.

Але, навіть враховуючи всі позитивні риси загально забезпечувальних захо­дів, ці заходи не завжди зумовлюють необхідний практичний ефект.

Йдеться про ті випадки, коли боржник не виконує зобов'язання, але креди­тор ніяких збитків не несе, або навіть при існуванні збитків кредитор внаслідок тих чи інших обставин не має можливості довести їх конкретний розмір. У тако­му разі вимога про відшкодування збитків або не пред'являється, або стає прак­тично нездійсненною. Стосовно вимоги про спонукання боржника до виконання зобов'язання, то в чистому вигляді, без поєднання з вимогою про відшкодування збитків вона не завжди може бути реалізована.

До другої групи віднесені додаткові заходи — заходи забезпечувального ха­рактеру, які мають спеціальний характер і дають можливість домагатися вико­нання зобов'язання незалежно від того, чи було заподіяно шкоду кредиторові і чи є у боржника майно, на яке дозволяється звертати стягнення за виконавчими документами.

На підставі цієї характеристики забезпечувальних заходів О. С. Іоффе спосо­бами забезпечення виконання зобов'язань називав лише спеціальні забезпечу-

Шершеневич Г. Ф. Учебник русского гражданского права. — М.: СПАРК, 1995. — С. 290.

² Гонгало Б. М. Общие положення об обеспечении обязательств й способах обеспечения обяза­тельств. Цивилистические записки. — Межвузовский сборник научньїх трудов. — М.: Статут, 2001. —С. 68.

Способи забезпечення виконання зобов'язань

655

вальні засоби, визначаючи їх як заходи, що мають не всеохоплюючий, а спеці­альний, додатковий характер і застосовуються не до всіх, а лише до тих зобов'я­зань, для яких вони спеціально встановлюються законом або угодою сторін¹.

Концепція, яка базується на виділенні двох груп забезпечувальних заходів: загальних (основних), які можуть застосовуватись з метою спонукання до вико­нання всіх без винятку зобов'язальних правовідносин, і спеціальних (додатко­вих), що застосовуються не до всіх, а лише до тих зобов'язань, для яких вони встановлені законом або передбачені угодою сторін, популярна і нині.

Так, В. С. Константинова загальнозабезпечувальними заходами називає комплекс різних правових норм цивільного права, які найбільш повно і точно відображають у законі економічне підрунтя правовідносин, сам договір, що дета­лізує зміст правовідносин, цивільну відповідальність, яка виступає матеріальним стимулом до належного виконання зобов'язань, оскільки має майновий характер і встановлений законодавче обов'язок виконати зобов'язання в натурі.

До загальнозабезпечувальних заходів можна також віднести норми, які вста­новлюють принципи виконання зобов'язань, неприпустимість односторонньої відмови від зобов'язання чи зміни його умов, позитивне матеріальне стимулю­вання.

Спеціальними способами забезпечення зобов'язань визнаються засоби, пе­редбачені додатковими зобов'язаннями, що спонукають боржника належним чи­ном виконати головне зобов'язання шляхом сплати визначеної грошової суми або звернення стягнення на попередньо обумовлене майно боржника чи майно третіх осіб².

За такого підходу система способів забезпечення зобов'язань являє собою підсистему (компонент) системи забезпечувальних заходів. Аналіз наведених у літературі позицій дає підстави для загального висновку про те, що способи забезпечення виконання можна визначити як спеціальні заходи майнового ха­рактеру, які спонукають (примушують) сторони до належного виконання зобов'язань і застосовуються лише до зобов'язань, для яких вони прямо перед­бачені в законі або встановлені угодою сторін.

Традиційний підхід до визначення способів забезпечення виконання зобов'я­зань закріплений у ст. 178 ЦК УРСР. Відповідно до цієї статті виконання зо­бов'язань може забезпечуватися згідно з Законом або договором неустойкою, за­ставою, поручительством, завдатком і гарантією.

Порівняно з ЦК УРСР, ст. 178 якого дає вичерпний перелік способів забез­печення зобов'язань, що не підлягає розширеному тлумаченню, ЦК України міс­тить принципово новий підхід до визначення способів забезпечення виконання зобов'язань, який полягає в тому, що як законом, так і договором можуть перед­бачатися й інші, крім встановлених ст. 548 Кодексу, способи забезпечення вико­нання зобов'язань.

Природно виникає питання: які інституції цивільного права можна віднести до способів забезпечення виконання зобов'язань, що не увійшли до переліку тра­диційних способів, передбачених ст. 548 нового ЦК України. В сучасній юридич-

¹ Иоффе О. С. Обязательственное право. — М.: Юрид. лит. — 1976. — С. 156—157.

Константинова В. С. Правовеє обеспечение хозяйственньїх обязательств / Под ред. В. А. Тархо-ва. — Саратов, 1987. — С. 20—32.

656