Глава 26

лежним їм майном, заподіяного в результаті видання акта органом державного управління або місцевим органом державної влади такий акт визнається недійс­ним за позовом власника чи особи, права якої порушено. Заподіяні цими діями збитки відшкодовуються за рахунок коштів, які є у розпорядженні відповідного органу влади або управління у розмірі, передбаченому п. 4 ст. 48 Закону. Новий ЦК України (ч. 2 ст. 395) передбачає також можливість власника вимагати від­новлення становища, в якому він перебував до прийняття цього акта, а вже в ра­зі неможливості відновити попереднє становище, власнику відшкодовуються майнова та моральна шкода.

Захист інтересів власників у надзвичайних ситуаціях. Власник жило­го будинку має право на компенсацію, пов'язану зі зниженням цінності будинку, спричиненим діяльністю підприємств, установ, організацій, у тому числі такою, що призвела до зниження рівня шумової та екологічної захищеності території. У цьому випадку власник майна має право на компенсацію зниження цінності бу­динку (ст. 53 Закону).

Відповідно до ст. 54 Закону у разі технологічних та екологічних катастроф та за інших обставин надзвичайного характеру, що виключають можливість здійс­нення власником його прав щодо володіння, користування і розпорядження май­ном, йому відшкодовується у порядку, встановленому законодавством України, вартість майна в обсязі, передбаченому п. 4 ст. 48 Закону, або передається у власність інше рівноцінне майно.

Конституція України і Закон України "Про власність" встановлюють гарантії від примусового вилучення майна у власників, зокрема громадян. Конфіскація може бути застосована лише за рішенням суду у випадках, обсязі та порядку, встановлених законом. Водночас Конституція України допускає можливість при­мусового оплатного вилучення майна. Це можливо щодо об'єктів права приват­ної власності лише як виняток з мотивів суспільної необхідності, на підставі і в порядку, встановлених законом, та за умови попереднього і повного відшкоду­вання їх вартості, а також в умовах воєнного чи надзвичайного стану з наступ­ним повним відшкодуванням вартості примусово відчужених об'єктів (ст. 41 Конституції України).

У ст. 55 Закону України "Про власність" конкретизовано випадки позбавлен­ня права власності і закріплюється загальний принцип оплатності вилучення майна. Так, за обставин надзвичайного характеру (стихійного лиха, аварій, епі­демій, епізоотій та ін.) майно в інтересах суспільства за рішенням органів дер­жавної влади може бути вилучено (реалізовано) у власника в порядку і на умо­вах, встановлених законодавчими актами України, з виплатою його вартості. Допускається оплатне вилучення майна у власника за рішенням суду чи іншого компетентного органу (службової особи) в інших випадках, передбачених зако­ном, що не узгоджується з Конституцією України.

Не можна заперечувати допустимість вилучення майна власника при звер­ненні стягнення на це майно за зобов'язаннями власника у випадках і порядку, встановлених законодавством (ст. 55 Закону).

Захист права власності за позовами про визнання угод (правочинів) недійсними. Переважна частина цивільно-правових угод опосередковує обіг майна (товарів), яке належить стороні (сторонам) на праві власності. Однак не можуть забезпечити правомірний перехід майна від однієї особи до іншої ті уго-

Захист права власності

519

ди, які визнаються недійсними. Так, недійсною є та угода, що не відповідає ви­могам закону, в тому числі обмежує особисті або майнові права неповнолітніх дітей (ч. 1 ст. 48 ЦК УРСР). За новим ЦК України (ст. 216) підставою недійс­ності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сто­ронами) вимог, які встановлвлені частинами 1—3, 5, 6 ст. 204 цього Кодексу.

Законодавство встановлює певні правові наслідки визнання угоди недійсною. Зміст та обсяг цих правових наслідків залежать від підстави визнання угоди не­дійсною. За загальним правилом, за недійсною угодою кожна зі сторін зобов'яза­на повернути другій стороні все одержане за угодою, а при неможливості повер­нути одержане в натурі — відшкодувати його вартість у грошах, якщо інші наслідки недійсності не передбачені законом. Такі правові наслідки в юридичній науці називають двосторонньою реституцією. Це загальне правило застосову­ється у разі невідповідності угоди закону, за винятком випадків, коли угода під­падає під дію спеціальних норм ЦК або інших законів України, які закріплюють особливі підстави визнання угод недійними та їх правові наслідки.

Водночас можливі й інші правові наслідки визнання певних угод недійсними. Так, за недійсною угодою, укладеною малолітньою особою, застосовується дво­стороння реституція, крім того, дієздатна сторона зобов'язана відшкодувати дру­гій стороні понесені нею витрати, втрату або пошкодження її майна, якщо вона знала або повинна була знати про недієздатність другої сторони. Такі самі пра­вові наслідки передбачено й щодо деяких інших недійсних угод, які визнані та­кими через вади суб'єктного складу та укладені внаслідок помилки.

Нарешті, законодавство передбачає можливість стягнення з однієї сторони або з обох сторін одержаного за недійсною угодою у доход держави. Так, якщо угода укладена з метою, яка явно суперечить інтересам держави і суспільства, то за наявності умислу у обох сторін, у разі виконання угоди обома сторонами, в доход стягується все одержане ними за угодою, а в разі виконання угоди од­нією стороною, з другої сторони стягується в доход держави все одержане нею і все належне з неї першій стороні на відшкодування одержаного. За наявності умислу лише у однієї сторони все одержане нею за угодою має бути повернуто другій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування викона­ного стягується в доход держави (ст. 49 ЦК УРСР). У новому ЦК України ана­логічної норми немає, а ст. 229, яка визнає нікчемним правочин, який порушує публічний порядок, не передбачає на цей випадок конкретних майнових наслі­дків вчинення такого правочину. Спеціальні правові наслідки передбачено щодо недійсних угод, укладених внаслідок обману, насильства, погрози, зловмис­ної угоди представника однієї сторони з другою стороною або збігу тяжких обставин.

Позивачі можуть звертатися до суду лише з вимогами про визнання угоди недійсною без визначення її правових наслідків. За таких обставин у суду немає правових підстав застосовувати ті чи інші правові наслідки недійсності угоди. Однак позивач не позбавлений права у майбутньому звернутися з позовом про витребування майна, повернення безпідставно збереженого майна чи відшкоду­вання понесених витрат, втрат чи пошкодження майна.

Практиці розгляду спорів про визнання угод недійсними присвячені постано­ва Пленуму Верховного Суду України "Про судову практику в справах про ви­знання угод недійсними" від 28 квітня 1978 р.(з наступними змінами) та роз'яс­нення Президії Вищого арбітражного суду України "Про деякі питання практики

520