Глава 16

того художнього твору за плату, а після її смерті — її діти та вдова (вдівець), батьки, брати та сестри можуть вимагати припинення публічного показу, відтво­рення чи розповсюдження фотографії, іншого художнього твору за умови відшко­дування автору або іншій особі пов'язаних із цим збитків. Фотографія може бути розповсюджена і без дозволу фізичної особи, яка зображена на ній, якщо це ви­кликано необхідністю захисту її інтересів або інтересів інших осіб (ч. З ст. 309 ЦК України).

Право фізичної особи на свободу літературної, художньої, наукової і технічної творчості і право на вільний вибір сфер, змісту та форм (способів, прийомів) творчості передбачається ст. 310 ЦК України.

Важливою гарантією названого права слід визнати те, що згідно з ч. 2 ст. 310 ЦК України цензура процесу творчості та результатів творчої діяльності не допускається.

Фізична особа має право на місце проживання і на вільний вибір місця про­живання та його зміну, крім випадків, встановлених законом. Право громадян на недоторканність житла (ст. 312 ЦК України) розуміється як особисте не-майнове право, згідно з яким управомочена особа може діяти у своєму житлі (помешканні) на свій розсуд і перешкоджати будь-яким спробам вторгнення у нього поза волею осіб, які в ньому проживають, крім випадків, які прямо перед­бачені в законі.

Конституція України в ст. ЗО гарантує, що ніхто не має права увійти до жит­ла проти волі осіб, які проживають у ньому без вмотивованого рішення.

Здійснення цього права має відповідати ст. 5 ЦК України, яка встановлює правила здійснення цивільних прав. Цивільно-правовий аспект такої недоторкан­ності полягає не лише у тому, що ніхто не може зайти у житло без волі особи, а й у тому, що особа не може бути виселена з нього, за винятком тих нечислен­них випадків, які передбачені законом (обшук за постановою слідчого, контроль за газовим обладнанням тощо).

Праву на недоторканність житла кореспондує обов'язок третіх осіб не втру­чатися у сферу вияву індивідуальних форм життєдіяльності особи в її житлі. Тобто ніхто не має права вказувати громадянину, як саме організовувати свій побут і як поводитися у своєму житлі.

За ЦК України, житло фізичної особи є недоторканним, при цьому фізична особа не може бути виселена або іншим чином примусово позбавлена житла, крім випадків, встановлених законом.

Проникнення до житла чи іншого володіння фізичної особи, проведення в ньому огляду чи обшуку може відбутися лише за вмотивованим рішенням суду (ч. 2 ст. 312 ЦК України).

Законом може бути встановлено й інший порядок проникнення до житла чи до іншого володіння фізичної особи, проведення в них огляду та обшуку за таких обставин: у невідкладних випадках, пов'язаних із рятуванням життя людей та майна або з безпосереднім переслідуванням осіб, які підозрюються у вчиненні злочину (ч. З ст. 312 ЦК України).

Названі положення доповнюються ст. 314 ЦК України, що присвячена праву фізичної особи на свободу пересування, яка може бути обмежена у здійс­ненні цього права лише у випадках, встановлених законом.

Поняття особистих немайнових відносин та ... прав фізичної особи

263

Згідно зі ст. 33 Конституції України кожному, хто на законних підставах пе­ребуває на території України, гарантується свобода пересування. Суть права на свободу пересування полягає в тому, що громадянин може вирішувати на влас­ний розсуд, які місця йому відвідувати і як довго там перебувати. Юридич­ний зміст цього права включає ряд повноважень, серед яких можна назвати, зокрема:

1) право вільно пересуватися у межах своєї держави;

2) право на вибір місця перебування;

3) право на вільний виїзд за межі своєї держави;

4) право на безперешкодне повернення у свою країну¹.

Перелік даних повноважень не є вичерпним, оскільки стосується лише ос­новних можливих шляхів реалізації свободи пересування.

Юридична можливість вільно пересуватися передбачає відсутність будь-яких спеціальних заборон чи обмежень у відвіданні певних районів, територій, місце­востей чи міст своєї країни.

Стаття 33 Конституції України закріплює також право фізичних осіб вільно залишати територію України та право громадян України у будь-який час повер­нутися в Україну. Перелік підстав для тимчасових обмежень у праві виїзду гро­мадян України за кордон встановлюється спеціальним законом.

Фізична особа, яка досягла чотирнадцяти років, має право відповідно до ст. 314 ЦК України на вільне самостійне пересування по території України і на вибір місця перебування, а особа, яка не досягла цього віку, має відповідне право лише за згодою батьків (усиновлювачів), опікунів та в їхньому супроводі або у супроводі осіб, які уповноважені ними.

Фізична особа, яка є громадянином України, має право на безперешкодне по­вернення в Україну, а якщо вона досягла шістнадцяти років, має право і на віль­ний самостійний виїзд за межі України. У разі якщо вона не досягла шістнадцяти років, необхідна згода на її виїзд за межі України батьків (усиновителів), піклуваль­ників та їх супровід або супровід осіб, які ними уповноважені (ч. З ст. 314).

Фізичну особу не може бути видворено з обраного нею місця перебування, доступ до якого не заборонений законом. Законом також можуть бути встанов­лені особливі правила доступу на окремі території, якщо цього потребують інте­реси державної безпеки, охорони громадського порядку, життя та здоров'я лю­дей (частини 5 і 6 ст. 314 ЦК України).

Право на свободу пересування і свободу об'єднання, право на мирні зібрання разом із правом на вибір місця проживання і роду занять становлять комплекс прав, які можна об'єднати у поняття права фізичної особи на особисту свободу, розуміючи під цим юридичне забезпечену можливість вимагати за судом припи­нення дій третіх осіб, якщо ці дії обмежують особисту свободу громадянина, а саме — свободу переміщення, свободу обирати рід занять і місце проживання та інші.

Згідно зі ст. 29 Конституції України, людина має право на свободу. Основою цієї норми стало положення Загальної декларації прав людини, яке було перене-

¹ Красавчикова Л. О. Понятие й система личньїх, не связанньїх с имущественньши, прав граж-дан (физических лиц) в гражданском праве Российской Федерации: Автореф. дис. ... докт. юрид. наук. — Екатеринбург, 1994. — С. 38.

264