Глава 34

ній літературі до таких додаткових способів забезпечення виконання зобов'язань відносять способи, передбачені законом, але не названі у відповідній главі ЦК України. До таких способів, зокрема, належать: правила про зустрічне виконан­ня зобов'язань¹; положення про субсидіарну відповідальність учасників повного товариства, а також повних товаришів у командитному товаристві за зобов'язан­нями товариства при недостатності його майна; обов'язок власника відповідати за зобов'язаннями належного йому підприємства або установи; право кредитора, який виконав угоду, у разі ухилення іншої сторони від її нотаріального посвідчен­ня вимагати через суд визнання її дійсною; право кредитора вимагати реєстрації угоди у разі ухилення іншої сторони від її реєстрації; положення про відповідаль­ність, яку поряд з боржником несуть треті особи, на яких покладено виконання зобов'язання, та деякі інші². В. С. Константинова до них відносить акредитивну форму розрахунків і попередню оплату, яким притаманні характерні особливості забезпечувальних зобов'язань, оскільки кредитор наперед забезпечує собі опла­ту продукції (послуг), яку буде передано боржникові пізніше. Кредитор отримує спочатку зустрічне задоволення, а потім виконує свій обов'язок³.

Що стосується додаткових способів забезпечення, які сторони можуть перед­бачити в самому договорі, то до них належать і випадки виконання боржником зобов'язання, пов'язаного із внесенням певної грошової суми на депозит третьої особи, а також використання у договорі можливостей, що закладені диспозитив­ними нормами ЦК УРСР. Так, ст. 130 передбачено, що ризик випадкової загибелі речі або випадкового пошкодження майна несе його власник, якщо інше не пе­редбачено законом або договором. У зв'язку з цим власник, заінтересований у своєчасному поверненні контрагентом його майна, яке передано у тимчасове во­лодіння або користування, має право передбачити в договорі покладення ризику випадкової загибелі або випадкового пошкодження майна на контрагента. Ана­логічно може бути розв'язано питання щодо витрат, які пов'язані з утриманням майна⁴.

До способів, які можуть встановлюватись договором, можна віднести право-чини, укладені з відкладальною умовою.

Так, щоб забезпечити виконання зобов'язань за кредитним договором, пози­чальник продав кредитору з відкладальною умовою майно. При цьому сторони ставлять виникнення права власності покупця-кредитора в залежність від наяв­ності факту невиконання позичальником-продавцем своїх обов'язків за кредит­ним договором, а як оплату покупної ціни при настанні вказаної відкладальної умови розглядають суму неповернутого боргу. До забезпечувальних засобів, які сторони можуть передбачити в договорі, в юридичній літературі віднесено угоди купівлі-продажу цінних паперів або валюти із зобов'язанням зворотного викупу

Гражданский кодекс Российской Федерации. Научно-практический комментарий / Отв. ред. Т. Е. Абова, А. Ю. Кабалкин, В. П. Мозолин. — М., 1996. — Ч. І. — С. 523.

Брагинский М. Й., Витрянский В. В. Договорное право. Общие положення. — М.: Статут, 2000. — С. 386.

Константинова В. С. Правовеє обеспечение хозяйственньїх обязательств / Под ред. В. А. Тарко-ва. — Саратов, 1987. — С. 33.

Зобов'язальне право: Теорія і практика. Навчальний посібник / За ред. О. В. Дзери — К.: Юрінком Інтер, 1998.

Способи забезпечення виконання зобов'язань

657

через певний строк, які укладаються на фінансовому ринку (договори репо)¹, а також угоди забезпечувального права власності (фідуціарні угоди)².

Широке поширення у договірній практиці суб'єктів цивільного права дістало використання різних конструкцій попереднього договору як засобу забезпечення виконання зобов'язань Йдеться про попередні договори купівлі-продажу, цесії, оренди, довірчого управління тощо³.

Така позиція викликає певні сумніви, оскільки забезпечувальні зобов'язання можуть забезпечувати лише дійсну вимогу, а не вимогу, яка може виникнути в майбутньому, тобто реалізація забезпечувального зобов'язання повинна супрово­джуватись виникненням основного зобов'язання. Оскільки забезпечувальне зо­бов'язання має додатковий характер, то однією з умов його виникнення буде на­явність основного зобов'язання.

Вищеназвані додаткові способи забезпечення виконання зобов'язань, перед­бачені законом чи встановлені угодою сторін, у юридичній літературі називають заходами оперативного впливу, або нетрадиційними способами забезпечення ви­конання зобов'язань.

Новелою нового ЦК України є те, що поряд з традиційними способами забез­печення виконання зобов'язань — неустойкою, порукою, заставою, завдатком, гарантією — ст. 548 передбачає новий вид забезпечення — пршпримання май­на боржника кредитором.

Суть притримання, як способу забезпечення виконання зобов'язань, полягає в тому, що кредитор, який правомірно володіє річчю, що підлягає передачі бор­жникові або особі, вказаній боржником, у разі невиконання ним у строк зобов'я­зання щодо оплати цієї речі або відшкодування кредиторові пов'язаних з нею ви­трат та інших збитків має право притримати її до виконання боржником зобов'язання.

Притриманням речі можуть забезпечуватись інші вимоги кредитора, якщо ін­ше не встановлено договором або законом. У ст. 597 закріплено такі обов'язки кредитора, який притримує річ: негайно повідомити боржника щодо притриман­ня речі, відповідати за втрату, псування або пошкодження притримуваного май­на, якщо не доведе, що це сталося внаслідок дії непереборної сили; не користу­ватися притримуваним майном.

Притримання речі кредитором не змінює її власника. Боржник, річ якого кре­дитор притримує, має право розпоряджатися нею, повідомивши набувача про притримання речі і права кредитора.

Вимоги кредитора, який притримує річ, задовольняються з її вартості в обся­зі та порядку, передбачених для задоволення вимог, забезпечених заставою.

У новому ЦК України розширено регламентацію такого способу забезпечен­ня, як неустойка. Відповідно до ст. 551 ЦК України, на відміну від ЦК УРСР (ст. 179), неустойкою визначено не тільки грошову суму, а й майно (рухоме і не-

Скловська К. О возможности ограничения права собственности договором // Хозяйство й право. — 1999. — № 5. — С. 109—113.

Майданик Р. Забезпечувальне право власності // Підприємство, господарство і право. — 2002. — № 1. —С. 29—32.

Гражданское право: Учебник. В 2 т. / Под ред. Е. А. Суханова — М.: Бек, 2000. — Т. 2, полутом І. — С. 53—55.

658