Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
Дзера, Кузнєцова - Цивільне право України_Ч.1_ф....doc
Скачиваний:
12
Добавлен:
15.07.2019
Размер:
5.05 Mб
Скачать

Глава 23

в) майно, створюване членами селянського (фермерського) господарства, як­що інше не передбачено письмовою угодою між ними;

г) квартира чи будинок, передані з державного житлового фонду при прива­тизації за письмовою згодою членів сім'ї наймача у їх спільну сумісну власність (статті 17 і 18 Закону України "Про власність", ст. 8 Закону України "Про при­ватизацію державного житлового фонду"). Чинне законодавство не виключає та­кож можливості виникнення сумісної власності між громадянами і юридичними особами чи державою, між юридичними особами.

Отже, як спільна часткова власність, так і спільна сумісна власність можуть виникати або на підставі прямої вказівки закону, який передбачає щодо спільно створюваного кількома особами майна встановлення правового режиму першої чи другої, або на підставі угоди (за винятком подружжя, яке, як правило, не має права угодою скасовувати режим спільної сумісної власності). Такий підхід до встановлення правових підстав виникнення двох різновидів права спільної влас­ності (його закладено і в новому ЦК України) в цілому варто підтримати. Водно­час є сумніви щодо встановленого Законом України "Про власність" правила про виникнення спільної сумісної власності на майно, придбане внаслідок спільної праці членів сім'ї. Відомо, що до набрання чинності Закону України "Про влас­ність" між такими особами могла виникнути лише спільна часткова власність, відповідно до чого кожному з членів сім'ї визначалася частка в спільному майні з урахуванням їх трудової чи іншої участі у його створенні. Тобто за таких умов один член сім'ї (за винятком подружжя), який брав меншу участь у створенні спільного майна, може набути на нього рівне право з тим членом сім'ї, який брав більшу участь у його створенні. Між тим у разі спору між членами сім'ї щодо спільно створеного майна, суду так чи інакше слід встановити факт участі кож­ного з членів сім'ї у створенні цього майна. Судовій практиці вже відомі випадки, коли для встановлення за членом сім'ї права спільної сумісної власності суди ви­магають від нього докази про конкретний розмір його участі в ній. Якщо така участь виявиться недостатньою, то позивачеві може бути відмовлено в задово­ленні позову.

Так, рішенням Миронівського районного суду Київської області від 1 жовтня 1992 р. було відмовлено в позові громадянину Б. про визнання недійсним сві­доцтва про право на спадщину та про визнання за ним права спільної сумісної власності на половину будинку та на половину грошового вкладу у зв'язку з не­значною його участю у створенні спірного майна. Судова колегія в цивільних справах Київського обласного суду це рішення залишила без змін. Заступник Го­лови Верховного Суду України заявив протест про скасування судових рішень.

Постановою президії Київського обласного суду протест було задоволене. В постанові, зокрема, зазначалося, що відповідно до ст. 17 Закону України "Про власність" майно, придбане внаслідок спільної праці членів сім'ї, є їхньою спіль­ною сумісною власністю, якщо інше не встановлено письмовою угодою між ни­ми. Миронівський районний суд встановив певну участь позивача у створенні спірного майна, але відмовив у позові у зв'язку з тим, що ця участь була незна­чною. На думку Президії Київського обласного суду в будь-якому випадку суд мав перевірити доводи позивача про розмір його участі в набутті спадкового майна і, якщо суд не знайшов достатніх підстав для визнання права власності на

Право спільної власності

399

частину будинку, він повинен був роз'яснити позивачеві його право на заміну за­явлених вимог на вимоги про відшкодування понесених ним витрат1.

Таким чином, президія Київського обласного суду вважає обов'язковим у справах даної категорії встановлювати розмір участі члена сім'ї у спільно ство­реному майні. Якщо ж така участь виявиться незначною, суди повинні відмовля­ти у визнанні права спільної сумісної власності на спірне майно і задовольняти вимоги лише про відшкодування понесених витрат. У даному випадку Президія фактично застосувала методи, які мають застосовуватися при встановленні пра­ва спільної часткової власності. Крім того, постанова Президії певною мірою су­перечить ст. 17 Закону України "Про власність", яка не ставить визнання майна, створеного спільною працею членів сім'ї, спільною сумісною власністю у залеж­ність від розміру участі члена сім'ї у створенні цього майна, а також не передба­чає права суду відмовляти за таких умов у визнанні за ним права спільної суміс­ної власності.

Існування інституту права спільної власності має велике значення. З його до­помогою для громадян створюються кращі умови для задоволення матеріальних і соціально-культурних потреб, раціонального використання сімейного бюджету, зміцнення сімейно-трудових зв'язків і товариських взаємин, а також отримання трудових доходів. Право спільної власності відкриває кращі перспективи і для юридичних осіб, сприяючи підвищенню ефективності виробничо-господарської діяльності, заощадженню коштів і ресурсів.

Відносини спільної власності дістали у новому ЦК України більш повне вре­гулювання, порівняно з чинним поки що ЦК УРСР. При цьому в ньому вперше детально регламентовано крім спільної часткової власності, спільну сумісну власність (статті 371—374). Спільна власність подружжя врегульована також новим Сімейним кодексом України.