Глава 16

методи лікування фізичної особи. У випадках, встановлених законодавством, фі­зична особа може бути зобов'язана до проходження медичного огляду.

Особистими немайновими правами, що забезпечують природне існування фі­зичної особи, є право на свободу та право на особисту недоторканність. Згідно зі ст. 29 Конституції України кожна людина має право на свободу та осо­бисту недоторканність. Статті 3 і 5 Загальної декларації прав людини, ст. 7 та п. 1 ст. 9 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права також закріп­люють це право кожної людини.

В юридичній літературі висловлювалися різні точки зору з приводу того, чи є право на свободу і особисту недоторканність одним правом, чи воно включає два самостійні особисті немайнові права фізичної особи.

ЦК України присвячує названим правам дві окремі статті — ст. 289 "Право на свободу" і ст. 290 "Право на особисту недоторканність".

Теоретичним підґрунтям для такого підходу може слугувати теорія Л. О. Красавчикової, згідно з якою право на особисту свободу тісно пов'язане з правом на особисту недоторканність, але не зводиться до нього. Право на осо­бисту свободу означає відповідну міру можливої та юридичне дозволеної пове­дінки громадянина розпорядитися собою, своїми вчинками та часом. А право особи на особисту недоторканність в об'єктивному розумінні — це сукупність цивільно-правових норм, які передбачають неприпустимість будь-якого пося­гання на особистість з боку будь-кого, за винятком випадків, передбачених за­коном¹.

Свобода включає у себе економічну, політичну та індивідуальну свободу. Під фізичною свободою розуміється можливість належати собі у конкретному фізич­ному світі, рухатися, переміщуватися у просторі. До сфери індивідуальної свобо­ди входять такі блага, як особисте та сімейне життя, задоволення суто індивіду­альних потреб, моральні відносини тощо. Але тільки наявність фізичної свободи дає змогу індивіду бути учасником суспільних відносин у повному обсязі. Якщо в результаті примусу обмежується фізична свобода особи, то автоматично обме­жується його політична, економічна та індивідуальна свобода.

Право на недоторканність особистості забезпечує саме фізичну свободу і ос­кільки життя, здоров'я та фізична свобода не входять до благ індивідуальної сво­боди, то і саме право на недоторканність особистості не можна віднести до осо­бистих конституційних прав, що забезпечують цей вид свободи. Це право, охороняючи особисту безпеку, є універсальною юридичною гарантією, яка забез­печує громадянинові реалізацію всіх інших прав та обов'язків².

Право на свободу включає заборону будь-якої форми фізичного чи психічного тиску на фізичну особу, втягування її до вживання спиртних напоїв, наркотич­них та психотропних засобів, вчинення дій, що порушують публічний порядок, а також тримання фізичної особи в неволі (частини 2, 3 ст. 289 ЦК України). За

¹ Красавчикова Л. О. Понятие й система личньїх, не связанньїх с имущественнмми, прав граж-дан (физических лиц) в гражданском праве Российской Федерации: Автореф. дис. ... докт. юрид. наук. — Єкатеринбург, 1994. — С. ЗО.

Мингес А. В. Реализация конституционного права не неприкосновенность личности в сфере специального административного пресечения: Автореф. дис. ... канд. юрид. наук. — Свердловск, 1990.— С. 7.

Поняття особистих немайнових відносин та ... прав фізичної особи

249

ЦК України фізична особа може бути затримана лише у випадках і в порядку, встановлених законом; не може бути заарештована або триматися під вартою інакше як за вмотивованим рішенням суду і лише на підставах і в порядку, вста­новлених законом (частини 4, 5 ст. 289). Ці положення відповідають нормам міжнародного законодавства. Так, згідно зі ст. 9 Загальної декларації прав люди­ни ніхто не може зазнавати безпідставного арешту, затримання або вигнання.

Випадки законного обмеження свободи особи, передбачені законом, можна перерахувати: це адміністративне затримання особи, яка вчинила адміністратив­не правопорушення; адміністративний арешт; взяття під варту як запобіжний за­хід; затримання органом дізнання особи, підозрюваної у вчиненні злочину; по­збавлення волі як вид кримінального покарання. Але в усіх названих випадках закон надає можливість кожній особі оскаржити свій арешт чи затримання у ви­значеному законом порядку.

Право на особисту недоторканність розкривається у ст. 290 ЦК України як право, згідно з яким фізична особа не може бути піддана катуванню, жорстоко­му, нелюдському або такому, що принижує її гідність, поводженню чи покаран­ню (ч. 2 ст. 290).

10 грудня 1984 р. Генеральна Асамблея ООН прийняла Конвенцію проти ка­тувань та інших жорстоких, нелюдських або принижуючих гідність видів пово­дження і покарання¹. Цей документ був підписаний Україною 27 лютого 1986 р. Відповідно до ч. 1 ст. 1 цієї Конвенції термін "катування" означає будь-яку дію, якою будь-якій особі навмисне спричиняються сильний біль або страждання фі­зичне чи моральне, щоб отримати від неї або від третьої особи відомості чи ви­знання, покарати її за дії, які вчинила вона або третя особа чи у вчиненні яких вона підозрюється, а також залякати чи примусити її або третю особу, чи з будь-якої причини, яка грунтується на дискримінації будь-якого характеру, коли та­кий біль або страждання спричиняються державними посадовими особами чи ін­шими особами, які виступають в офіційній якості, чи з їх підбурювання, чи з їх відома, чи з їх мовчазної згоди. В цей термін не включаються біль або страждан­ня, що виникли внаслідок лише законних санкцій, невіддільні від цих санкцій чи спричиняються ними випадково.

Частина 3 ст. 290 ЦК України містить положення, згідно з яким фізичне по­карання батьками (усиновителями), опікунами, піклувальниками, вихователями малолітніх дітей та підопічних не допускається. У разі жорстокого, аморального поводження фізичних осіб з неповнолітніми дітьми вживаються заходи, передба­чені законодавством.

З 27 вересня 1991 р. набула чинності в Україні Конвенція про права дитини, яка була прийнята Генеральною Асамблеєю ООН 20 листопада 1989 р.². Відпо­відно до ст. 19 цієї Конвенції, держави-сторони вживають усіх необхідних зако­нодавчих, адміністративних, соціальних і просвітніх заходів захисту дитини від усіх форм фізичного та психологічного насильства, образи чи зловживань, від­сутності піклування чи недбалого і брутального поводження та експлуатації, включаючи сексуальні зловживання з боку батьків, законних опікунів чи будь-

Права людини. Міжнародні договори України, декларації, документи. — К.: Наукова демка, 1992. — С. 92—109.