§ 2. Умови чинності угод (правочинів)

Щоб правочин мав належну юридичну силу, він повинен задовольняти ряд умов. Останніх називають умовами чинності правочинів. До них належать умо­ви: а) про форму; б) про сторони; в) про зміст правочину; г) волевиявлення учас­ника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; д) правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; е) правочини, що вчиняються батьками (усиновителями), не можуть супер­ечити інтересам їхніх неповнолітніх дітей (ст. 204 нового ЦК України).

Недодержання стороною (сторонами) вимог чинності правочину в момент йо­го вчинення є підставою недійсності правочину. В новому ЦК (ст. 204) підкрес­люється, що правочин не може суперечити закону, іншим правовим актам. Всі недійсні правочини, незалежно від особливостей їхнього конкретного виду, об'­єднує одна спільна риса — вони суперечать правовим нормам.

Якщо такий правочин укладено, але не виконано, то суд або господарський суд визнає його недійсним без застосування будь-яких санкцій до сторін, оскіль­ки вони ще не порушили закон. Проте частіше суди і господарські суди визнають недійсними правочини, які вже повністю або частково виконано. У таких випад­ках визнання правочину недійсним означає, що він не породжує юридичних на­слідків, заради досягнення яких його укладено. Тому кожна зі сторін зобов'язу­ється повернути другій стороні все одержане за угодою (а за неможливості повернути все одержане в натурі — відшкодувати його вартість у грошах), тобто сторони поновлюються у стані, в якому перебували до укладення угоди. Такі на­слідки недійсності угоди у науці називаються двосторонньою реституцією (ст. 217 нового ЦК України, ст. 48 ЦК УРСР).

Це загальне правило. Воно застосовується в усіх випадках, коли немає спе­ціального закону про юридичні наслідки конкретного виду недійсності угоди.

§ 3. Недійсні угоди (правочини)

Форма волевиявлення — це форма угоди. Загальні правила про форму угод передбачені у новому ЦК України. Правочини можуть вчинятися усно або пи­сьмово. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встанов­лено законом (ст. 206 нового ЦК України). Усно можуть вчинятися правочини, які повністю виконуються сторонами в момент їх вчинення. Такі правочини мо­жуть вчинятися фізичними особами в галузі роздрібної купівлі-продажу через магазини. Це правило поширюється і на юридичні особи. Юридичній особі, що сплатила за товари та послуги на підставі усного правочину з іншою стороною, має бути виданий документ, що підтверджує підставу та суму одержаних коштів (ст. 207 нового ЦК України).

Письмові правочини вчиняються у простій або нотаріальній письмовій формі.

Письмова форма правочину вимагається в таких випадках. Письмово мають вчинятися: правочини між юридичними особами; правочини між фізичними та юридичними особами, за винятком правочинів, передбачених у п. 1 ст. 207 ново­го ЦК України; правочини фізичних осіб, відповідно до п. З ст. 209 нового ЦК, між собою на суму, що перевищує у двадцять разів розмір доходу, який не під-

172