Глава 17

У рішенні суду при задоволенні позову за ст. 7 ЦК УРСР зазначається, які саме відомості визнано такими, що не відповідають дійсності та порочать честь і гідність позивача, вказується на спосіб спростування та визначається строк, про­тягом якого воно має бути здійснене, тобто встановлюються конкретні засоби за­хисту: спростування у відповідному колективі відомостей, поширених на зборах; публічне вибачення позивачем; направлення письмових спростувань в організа­цію, в якій були повідомлені названі відомості.

В разі потреби суд може викласти текст спростування відомостей.

За загальним правилом, відомості, що порочать особу, мають спростовува­тись у спосіб, найбільш близький до способу їх поширення (шляхом публікації у пресі, повідомлення по радіо, телебаченню, оголошення на сході громадян, збо­рах трудового колективу, заміни документа та ін.).

Суд може зобов'язати редакцію (видавництво) опублікувати спростування у спеціальній рубриці або на тій самій шпальті і тим самим шрифтом, що й спрос­товуване повідомлення: в газеті — не пізніше місяця з дня набрання рішенням законної сили, в інших періодичних виданнях — у черговому випуску.

При спростуванні відомостей по радіо чи телебаченню суд може зажадати від органу масової інформації, щоб резолютивна частина рішення була зачитана дик­тором у тій самій програмі або циклі передач і в той самий час — не пізніше мі­сяця з дня набрання рішенням законної сили. Неприпустимим вважається вільне редагування органом масової інформації тексту рішення або коментарю до нього, які за змістом є оспорюванням рішення.

Розгляд справ про захист честі і гідності надає широкі можливості в підви­щенні культури спілкування між людьми, дає змогу глибше з'ясувати причини поширення недостовірної інформації та приниження людської гідності.

Розділ III ПРАВО ВЛАСНОСТІ

Глава 18 загальна характеристика права власності

§ і. Поняття власності та права власності

Існування людини забезпечується головним чином завдяки суспільному ви­робництву, в процесі якого створюються необхідні для неї матеріальні блага (за винятком благ, безпосередньо створених природою). Звичайно ж функціонуван­ня такого виробництва неможливе без повної взаємодії людей. Тобто заради до­сягнення тих чи інших цілей суспільного виробництва і задоволення таким чи­ном своїх потреб вони змушені вступати у відповідні взаємовідносини (суспільні відносини) між собою, які набувають насамперед виробничого забарвлення.

Суспільне виробництво формує відповідну спрямованість взаємовідносин, сутність якої полягає у привласненні людиною (колективом людей) предметів природи і продуктів суспільного виробництва, що дає можливість індивіду стави­тися до них як "до своїх, до власних". Цілком логічно, що коли для одного інди­віда (суб'єкта) привласнене майно є "своє", то для іншого воно має бути "чуже". На необхідність саме такого розуміння стану привласнення звертав увагу К. Маркс¹. Однак привласнення, як правило, не може бути без відчуження. То­му варто погодитись з авторами, які вважають, що "власність одних людей чи їх колективів на майно невіддільно пов'язана з відчуженням даного майна від інших людей"². Водночас подібне твердження не може бути такою мірою прий­нятним, коли індивід привласнює результати власної праці. У такому разі привласнення майна одним індивідом не супроводжується відчуженням його від іншого індивіда.

У найбільш узагальненій формі власність можна визначити як відносини між людьми з приводу привласнення матеріальних благ та встановлення влади над ними, належності їх конкретній особі. Саме ці відносини є рушійною силою сус­пільного виробництва, його сутністю. Для того, щоб було що привласнювати, не-

¹ Маркс К., Енгельс Ф. — Соч. — Т. 12. — С. 713. Суханов Е. А. Лекции о праве собственности. — М., 1991. — С. 7.

276