Глава 10

собу обміну, на який були б згодні всі сторони і який визначав би відносну вар­тість кожного з товарів, що є предметом обміну. Цим засобом обігу стали гроші.

Стосовно питання про походження грошей існує дві концепції: раціоналістич­на й еволюційна.

Раціоналістична концепція пояснює походження грошей правочинами між людьми, які переконалися в тому, що для переміщення вартостей у міновому обі­гу необхідні спеціальні інструменти.

Уперше цю концепцію запропонував Арістотель. У праці "Нікомахова етика" він пише: "Усе, що бере участь в обміні, має бути якимось чином порівнянне... Для здійснення обміну повинна існувати певна одиниця виміру, причому основа­на на умовності". Ця ідея дістала законодавче втілення в античному суспільстві. Так, одна з догм римського права стверджує, що імператор декретує вартість грошей¹.

Проте науковий аналіз походження та природи грошей, зроблений класиками політичної економії А. Смітом, Д. Рікардо, К. Марксом, довів безпідставність ра­ціоналістичної концепції. Засновники класичної політичної економії дійшли вис­новку, що виникнення грошей зумовлено труднощами безпосереднього обміну продуктами праці. Стихійне закріплення за одним із товарів ролі загального ек­вівалента означало, по суті, появу грошей у їх найпростішому вигляді. В міру розвитку товарного виробництва, зростання продуктивності праці зростали ви­моги щодо компактності, здатності легко ділитися і відновлювати потрібну фор­му, тривалості зберігання фізичних якостей тощо. Наближення до цих вимог спричинилося спочатку до заміни в ролі загального еквівалента звичайних това­рів широкого вжитку (худоба, сіль, зерно) товарами-прикрасами (перли, чере­пашки, хутро тощо), а потім цих останніх — шматочками металів, спочатку зви­чайних (залізо, мідь), а згодом — благородних (срібло, золото). Врешті-решт, роль грошей взагалі була передана нематеріальному носієві, що сталося в сере­дині XX ст. через демонетизацію золота. Виникнення та розвиток грошей — це тривалий еволюційний процес, зумовлений стихийним розвитком товарного ви­робництва та обміну. Таке трактування походження грошей дістало назву ево­люційної концепції*.

Еволюційний крок грошей від товарних до електронних, зумовлений розвит­ком економічних і соціальних відносин, а також роллю держави в утворенні їх раціонального фактора.

Функції грошей. Сучасні гроші виконують ряд різних, але пов'язаних одна з одною таких функцій:

1. Засіб обігу.

2. Одиниця рахунку (міра вартості).

3. Засіб утворення скарбів.

4. Засіб платежу.

5. Світові гроші.

Деньги. Кредит. Банки: Учебник для вузов/ Е. Ф. Жуков, Л. М. Максимова, А. В. Печникова й др., Под ред. проф. Е. Ф. Жукова. — М.: ЮНИТИ, 2000. — С. 8.

Гроші та кредит: Підручник /За ред. проф. Б. С. Івасіва. — Тернопіль: Карт-бланш, 2000. — С. 11—12.

Об'єкти цивільних прав

155

Гроші служать засобом обігу. Це означає, що учасники ринку приймають їх в оплату. Люди можуть продавати свій товар, надавати послуги за гроші і надалі використовувати ці гроші для купівлі товарів і послуг. Внаслідок цього процесу гроші сприяють розподілу праці. Розподіл праці є істотним важелем для ефектив­ності економіки, він дає можливість людям велику частину товарів купувати, а не робити самостійно. Тому люди можуть спеціалізуватися в тих галузях, у яких вони мають найбільші здібності і навики, отримуючи гроші при цьому в оплату результатів своєї праці. Потім вони можуть обмінювати гроші на товари, зробле­ні працею інших людей. В міру зростання обсягів торгівлі та розширення но­менклатури пропонованих товарів і послуг гроші відіграють дедалі більш значну роль в економіці. Таким чином, будучи засобом обігу, гроші є важливим чинни­ком сучасної економіки.

Гроші як одиниця рахунку (міра вартості) — це засіб визначення віднос­ної вартості товарів і послуг. Як одиницю рахунку можна використовувати гро­шову одиницю для виміру вартості даних товарів і послуг щодо інших товарів і послуг. Одиниця рахунку є загальноприйнятною мірою. Наприклад, гривня є гро­шовою одиницею України; до 21 січня 2002 р. протягом 700 років законним пла­тіжним засобом у Нідерландах був гульден, а зараз стала грошова одиниця євро. Одиниця рахунку — це масштаб, що дає змогу людям легко порівнювати віднос­ні вартості товарів і послуг. Будь-який грошовий знак, незалежно від того, чи має він законну платіжну силу чи ні, визначається за такою ознакою: у якому числовому відношенні він перебуває до визначеної рахункової одиниці. Фізичні і ціннісні властивості грошового знака, оскільки вони не виражаються у вигляді числового співвідношення цього знака до визначеної рахункової одиниці, самі по собі не беруться до уваги при виробництві і прийманні платежів; іншими слова­ми, властивості ці можуть відображатися лише у формі того чи іншого числового відношення цього знака до рахункової грошової одиниці.

Законодавець, користуючись цією функцією у разі потреби пов'язує з визна­ченою абстрактною цінністю деякі відомі юридичні наслідки (наприклад, вста­новлює мінімальний розмір статутного капіталу господарського товариства).

У докапіталистичних формаціях існувала проста форма утворення скарбів. Золото і срібло вилучалися з обігу і зберігалися у скринях. В умовах металевого грошового обігу та обміну банкнот на золото центральні емісійні банки були зо­бов'язані мати заощадження золота у вигляді резервів внутрішнього грошового обігу, обміну банкнот на золото та резерву міжнародних платежів. Нині всі ці функції золотого запасу центрального банку відпали у зв'язку з вилученням зо­лота з внутрішнього та міжнародного грошового обігу. Проте, золоті резерви за­безпечують довіру до національної валюти як з боку населення, так і з боку учас­ників міжнародних валютних відносин. Золотовалютні резерви і сьогодні зберігаються в центральних банках Італії, Німеччини, Росії, США та інших країн. Золотовалютний резерв України відображений у балансі Національного банку України, що включає в себе активи, визнані світовим співтовариством і призначені для міжнародних розрахунків¹. Золотий запас України складається з

¹ Див.: Закон України "Про Національний банк України" від 20 травня 1999 р. // Відомості Верховної Ради України — 1999. — № 29. — Ст. 238.

156