Глава 26

захист" і "правова охорона", вкладаючи в них різний зміст¹. На їх думку, право­вий захист є лише складовою частиною правової охорони, до якої мають вклю­чатися лише засоби, пов'язані з реалізацією особою права на захист. Так, 3. В. Ромовська вважає, що призначенням правової охорони є регулювання сус­пільних відносин на першому етапі та визначення заходів з охорони конкретного суб'єктивного права на другому етапі, а сама можливість захисту цього права і конкретне його здійснення є одним з чинників правової охорони, а правовий за­хист — лише результат реалізації особою права на захист². Такий підхід до ви­значення правової охорони та правового захисту, безперечно, заслуговує на під­тримку, хоч і має певні вразливі місця. По-перше, автор дещо протиставляє правовий захист правовій охороні, по-друге, не включає до правового захисту са­мі цивільно-правові засоби (способи) відновлення порушеного права, без яких особа взагалі не може реалізувати своє право на захист.

Такого протиставлення прагнула уникнути Я. М. Шевченко, яка вважає, що "поняття охорони включає в себе поряд із заходами економічного, політичного, ідеологічного характеру, що забезпечують нормальне регулювання суспільних відносин, попередження правопорушень, усунення причин, що їх породжують (регулятивні норми), а також і заходи, спрямовані на поновлення чи визнання прав у разі порушення чи оспорювання їх, а саме — захист (охоронні норми)"³. Отже, автор прямо визнала правовий захист складовою частиною правової охорони.

Завершуючи огляд юридичної дискусії з приводу цього питання, слід відзна­чити чітку тенденцію до визнання правової охорони більш широким поняттям по­рівняно з правовим захистом. В основі правової охорони визначальними є прин­ципи забезпечення непоруЩності та здійснення цивільних прав, у т. ч. і права власності, та заходи, спрямовані на попередження порушень цих прав. У той же час захисні норми спрямовані насамперед на відновлення порушеного права та усунення перешкод у його здійсненні шляхом вчинення відповідних дій.

У нормотворчій діяльності досить часто застосовуються поняття "охорона" і "захист" без чіткого розмежування їх і без додержання при застосуванні їх у за­конодавчих актах певних однакових критеріїв.

Так, закони України "Про охорону прав на винаходи і корисні моделі", "Про охорону прав на знаки для товарів і послуг", "Про охорону прав на промислові зразки" містять як загальнорегулятивні, так і захисні норми. Зокрема, в Законі України "Про захист прав споживачів" лише кілька статей стосується безпосе­редньо захисту порушеного права споживача (статті 4, 14, 16, 20 та 24), а інші мають загальнорегулятивний характер, тобто регулюють відносини у їх позитив­ному стані (закріплюють правові гарантії існування права, умови його здійснен­ня тощо).

У деяких статтях ЦК УРСР передбачаються положення як про охорону, так і про захист цивільних прав. Так, у ст. 5, у якій, зокрема, записано, що "цивільні

Яковлев В. Ф. Гражданско-правовой метод регулирования общественньїх отношений. — Свердловск, 1972. — С. 117; Шевченко Я: Н. Совершенствование законодательства о семье. — К., 1986. — С. 139

² Ромовская 3. В. Защита в советском семейном праве. — Львов, 1985 — С. 6—48.

Власник і право власності. — К., 1994. — С. 130.

Захист права власності

495

права охороняються законом , встановлюється загальноохоронний принцип, який гарантується усією правовою системою. Водночас, у ст. 6, яка має назву "Захист цивільних прав" визначається та частина правоохоронного механізму, що вступає в дію у разі порушення суб'єктивного цивільного права. Правозахис-ні норми щодо права власності в ЦК УРСР зосереджені в главі 13 "Захист права власності". У новому ЦК України в главі 3 містяться норми про захист цивільних прав і інтересів, а в главі 29 — норми про захист права власності. В цих главах не має норм загальноохоронного значення, а передбачено правозахисні положен­ня, що мають діяти, як правило, у разі порушення конкретного суб'єктивного права.

Дещо інші принципи закладені в Законі України "Про власність". Так, у гла­ві 8 "Захист права власності" містяться: а) норми позитивного регулювання від­носин власності (ст. 48); б) норми, що визначають механізм захисту у разі пору­шення права власності (статті 48, 52—54); в) норми, що встановлюють відповідальність державних органів за порушення прав власників (статті 56 і 57). Більше того, деякі статті цього закону (статті 48 і 55) містять комплексні норми регулятивного та захисного характеру. Очевидно, така конструкція правових норм є вимушеною, адже практично дуже важко в законах здійснювати розме­жування правових норм, покликаних врегулювати одні й ті самі відносини з ме­тою досягнення кількох цілей водночас.

У юридичній літературі була запропонована певна класифікація охоронних та захисних норм. Так, Є. О. Суханов вважає, що охорону права власності забезпе­чують: норми, які забезпечують належність майна тим чи іншим суб'єктам; нор­ми, які встановлюють певні умови реалізації власниками права власності; норми, які встановлюють негативні наслідки для порушників права власності, тобто без­посередньо захищають права власників від протиправних посягань. Наведена класифікація правових норм може мати не лише теоретичне, а й практичне зна­чення у законотворчій діяльності, незважаючи на наявність можливостей її по­дальшого вдосконалення. Так, у наведеній класифікації правоохоронних норм не знайшлося місця нормам, які встановлюють правові гарантії прав власників, ви­значають органи, що здійснюють захист права власності тощо. Однак це лише свідчить про необхідність подальшого наукового аналізу даної проблеми.

Отже, підсумовуючи сказане, можна зазначити, що цивільно-правовий за­хист права власності — це система активних заходів, що їх застосовують влас­ник, компетентні державні чи інші органи, спрямована на усунення порушень права власності, покладення виконання обов'язку з відновлення порушеного пра­ва на порушника. Така система захисних заходів водночас є складовою частиною загальноправового механізму захисту права власності та інших цивільних прав.