§ 4. Застава як спосіб забезпечення виконання зобов'язань

Підстави виникнення застави. Сторони заставних правовідносин.

Відповідно до ст. 1 Закону України "Про заставу" від 2 жовтня 1992 р. застава — це спосіб забезпечення зобов'язань, за яким кредитор (заставодержатель) має право в разі невиконання боржником (заставодавцем) забезпеченого заставою зобов'язання одержати задоволення з вартості майна переважно перед іншими кредиторами. За ст. 574 нового ЦК внаслідок застави кредитор (заставодержа­тель) має право у разі невиконання боржником (заставодавцем) зобов'язання, забезпеченого заставою, одержати задоволення за рахунок заставленого майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника, якщо інше не встановле­но законом (право застави).

Слід зазначити, що застава внаслідок її універсальності досить широко засто­совується і для забезпечення інших, ніж цивільно-правові, зобов'язань. Зокрема, Законом України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами"¹ встановлено, що з метою захис­ту інтересів бюджетних споживачів активи платника податків, що має податко­вий борг, передаються у податкову заставу. При цьому право податкової застави виникає згідно із законом та не потребує письмового оформлення, а сама подат-

¹ Відомості Верховної Ради України. — 2001. — № 10. — Ст. 44.

22 2-ІОО

674

Глава 34

кова застава визначається як спосіб забезпечення податкового зобов'язання платника податків, не погашеного у строк.

Внесення грошової застави передбачено також виборчим законодавством, зокрема Законом України "Про вибори народних депутатів України" ', причому у виборчому законодавстві застава застосовується з метою забезпечення відпо­відального ставлення громадян як ймовірних кандидатів у депутати до їх участі у виборах, сприяє прийняттю виважених рішень кандидатами у депутати щодо реалізації їх пасивного виборчого права, а також застерігає від можливих невип­равданих витрат із державних фондів.

Використовується застава у митному законодавстві, зокрема за Законом Ук­раїни "Про порядок ввезення (пересилання) в Україну, митного оформлення й оподаткування особистих речей, товарів та транспортних засобів, що ввозяться (пересилаються) громадянами на митну територію України"² — як засіб забез­печення зворотного вивезення предметів, ввезених під таке зобов'язання. Крім того, згідно з Кримінально-процесуальним кодексом України застава визнана за­побіжним заходом, який застосовується до підозрюваного, обвинуваченого, під­судного, засудженого з метою запобігти спробам ухилитися від дізнання, слідст­ва або суду, перешкодити встановленню істини у кримінальній справі або продовжити злочинну діяльність, а також для забезпечення виконання процесу­альних рішень. Проте всі ці випадки застосування застави не регулюються Зако­ном України "Про заставу", оскільки останній регулює заставу як засіб забезпе­чення виконання саме цивільних зобов'язань.

Історичний досвід розвитку інституту застави свідчить, що існує кілька під­став виникнення застави: 1) договір; 2) закон; 3) судове рішення; 4) заповіт. Дві останні підстави не є характерними для нашої держави, і тому до підстав виник­нення застави Закон України "Про заставу" (ст. 1) відносить лише договір та за­кон. За п. 1 ст. 576 нового ЦК застава виникає на підставі договору, закону або рішення суду.

Застава на підставі закону застосовується незалежно від волі сторін при від­повідних правовідносинах, передбачених у законі. Як приклад можна навести право застави вантажу, що виникає у морського перевізника вантажу згідно зі ст. 164 Кодексу торговельного мореплавства України³ для забезпечення відшко­дування витрат, що їх зазнає перевізник під час перевезення вантажу. Слід звер­нути увагу на те, що за п. 2 ст. 576 нового ЦК до застави, яка виникає на підс­таві закону, застосовуються положення цього Кодексу щодо застави, яка виникає на підставі договору, якщо інше не встановлено законом.

Але головним джерелом виникнення заставного права залишається договір, коли для виникнення застави між заставодержателем і заставодавцем має бути досягнуто згоди про встановлення застави. При цьому договір про заставу може бути самостійним, тобто відокремленим від договору, за яким виникає забезпе­чене заставою зобов'язання. Однак умову про заставу може бути включено і до основного договору, що підтверджує похідний характер застави, закріплений у ч. З ст. З Закону України "Про заставу".

Відомості Верховної Ради України. — 2001 — № 51—52. — Ст. 265 Відомості Верховної Ради України. — 2002 — № 1. — Ст. 2. Відомості Верховної Ради України. — 1995. — № 49. — Ст. 349.

Способи забезпечення виконання зобов'язань

675

Похідність випливає з акцесорного (додаткового ) характеру договору заста­ви і виявляється у такому. За загальним правилом, застава може збільшуватися або зменшуватися у сумі залежно від зміни суми основної вимоги. Залежність застави від основної вимоги підтверджується також тим, що визнання недійснос­ті основного зобов'язання тягне за собою і недійсність застави. Крім того, похід-ність застави тісно пов'язана з тим, що застава завжди слідує долі основного зо­бов'язання і не має самостійного життя щодо забезпеченої нею вимоги. Задоволення основного зобов'язання автоматично стає підставою для припинен­ня застави (ст. 28 Закону України "Про заставу").

Ще одним виявом принципу похідності застави і залежності її долі від забез­печуваного нею зобов'язання є слідування застави за своїм об'єктом при перехо­ді останнього у власність іншої особи (ст. 27 Закону України "Про заставу"), а також, як доречно зазначив А. В. Черних, у тому випадку, якщо заставу було встановлено стосовно вимоги, яка може виникнути у майбутньому, невиконання боржником основного зобов'язання має значення лише у разі виконання креди-тором-заставодержателем прийнятих на себе за основним зобов'язанням зо­бов'язань¹.

Відповідно до ст. З Закону України "Про заставу" застава може забезпечува­ти лише дійсну вимогу. Дійсність застави означає, по-перше, те, що нею забез­печуються лише вимоги, які відповідають закону та непогашені за давністю, а по-друге, заставою не може бути забезпечена уявна вимога, вона може забезпечувати лише реально існуючу вимогу. Мається на увазі, що якщо після укладення основного договору позики, забезпеченого заставою певного майна, не відбулося фактичної передачі позики боржникові, то у кредитора не виникає реальної вимоги до боржника.

Законодавство України не містить конкретних видів зобов'язань, виконання яких може бути забезпечене заставою. Перелік, викладений у ст. З Закону Ук­раїни "Про заставу", — договори позики (банківської позички), купівлі-продажу, оренди, перевезення вантажів — має відкритий характер, тобто законодавець передбачає, що заставу можна використати майже у будь-якому договорі.

Закон припускає, що застава може встановлюватися стосовно вимог, які мо­жуть виникнути у майбутньому "за умови, що сторони домовляться про розмір забезпечення заставою таких вимог" (ст. З Закону України "Про заставу"). Пра­вило про те, що заставою може бути забезпечена вимога, яка може виникнути у майбутньому, закріплюється також у ст. 575 нового ЦК. Заставою можуть забез­печуватися і вимоги щодо відшкодування збитків, заподіяних невиконанням або неналежним виконанням зобов'язань, хоч такі вимоги можуть і не виникнути, якщо боржник належним чином виконає своє зобов'язання. Єдина умова — сто­рони мають домовитися про розмір забезпечення заставою таких вимог.

На підставі ст. 19 Закону України "Про заставу" застава забезпечує вимогу у тому обсязі, який існує на момент задоволення. Заставою забезпечується ос­новний борг, включаючи відсотки, необхідні витрати заставодержателя щодо утримання заставленого майна, відшкодування збитків, завданих простроченням виконання (а у випадках, передбачених договором або законом, — неустойка), а також витрати на здійснення забезпеченої заставою вимоги, якщо інше не перед-

Черних А. В Залог недвижимости в российском праве. — М., 1995. — С. 46.

22*

676