Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
Дзера, Кузнєцова - Цивільне право України_Ч.1_ф....doc
Скачиваний:
12
Добавлен:
15.07.2019
Размер:
5.05 Mб
Скачать

Глава 26

ним шляхом. Отже, за таких обставин позивачеві може бути відмовлено у ви­ключенні з опису його частки у спільній власності.

У справах про виключення майна з опису завжди залучається два або більше відповідачів: боржник; особа, в інтересах якої накладено арешт на майно, в не­обхідних випадках — особа, якій було реалізовано майно. Коли ж опис прово­дився для забезпечення конфіскації чи стягнення майна на користь держави, від­повідачем притягується відповідний фінансовий орган (п. 4 постанови Пленуму Верховного Суду України від 27 серпня 1976 p.).

У юридичній науці немає єдності щодо правової природи позовів про виклю­чення майна з опису (звільнення майна з-під арешту). В одних випадках такий позов розглядають як різновид віндикаційного, в інших — як негаторнии позов1. Іноді його відносять до позову про визнання права власності2.

Виходячи з вищенаведеного аналізу, можна зазначити, що кожна з наведе­них точок зору може бути правильною, але лише в певній ситуації, тобто залеж­но від змісту обмежень, встановлених щодо описаного майна. Так, якщо позивач внаслідок опису майна позбавлений усіх трьох правомочностей, то позов може мати ознаки віндикаційного позову (наприклад, у разі вилучення описаного май­на і передачі його на зберігання спеціальним охоронцям). Якщо ж щодо описано­го майна застосовано заборону на його використання чи розпорядження, то по­зов матиме ознаки негаторного позову.

Щодо визнання позову про виключення майна з опису самостійним речовим позовом про визнання права власності, то для такого твердження немає достат­ніх підстав, оскільки звернення до суду лише з вимогою про визнання права власності на описане майно не може забезпечити виключення його з опису. То­му, як правило, в позові мають міститися дві вимоги: про визнання права влас­ності (володіння) на описане майно та виключення його з опису. Власне про це прямо сказано в ст. 385 ЦПК України, згідно з якою, особи, які вважають, що описане майно належить їм, а не боржникові, можуть звернутися до суду з по­зовом до стягувача і боржника про визнання права на майно і про звільнення майна з-під арешту.

§ 6. Позов про визнання права власності

Цей позов є спеціальним або допоміжним речово-правовим засобом захисту права власності. У юридичній літературі існують різні погляди на правову приро­ду цього позову. Так, вважається, що позов про визнання права власності є:

1) позовом, що супроводжує віндикаційний позов3;

2) видом негаторного позову4;

1 Венедиктов А. В. Гражданско-правовая охрана социалистической собственности. — М., 1954. — С. 79—80; Толстой Ю. К. Социалистическая собственность й оперативнеє управление // Проблеми гражданского права. — Л., 1987. — С. 108.

2 Ерошенко А. А. Личная собственность в гражданском праве. — М., 1973. — С. 192; Суханов Е. А. Лекции о праве собственности. — М., 1991. — С. 216.

Советское гражданское право / Под ред. В. А. Рясенцева — М., 1965. — Т. 1. — С. 241. 4 Венедиктов А. В. Указ. соч. — С. 93.

Захист права власності

513

!

3) самостійним позовом1.

Висловлені погляди свідчать про неоднозначність правової природи позову про визнання права власності. Усі вони можуть бути певною мірою прийнятни­ми, але залежно від конкретних обставин справи. Насамперед важливо зазначи­ти, Ідо позов про визнання права власності на майно необхідний позивачеві тоді, коли у інших осіб виникають сумніви у належності йому цього майна, створю­ється неможливість реалізації позивачем свого права власності у зв'язку з наяв­ністю таких сумнівів чи втратою належних правовстановлюючих документів на жилий будинок, автомашину тощо. За таких обставин, коли суб'єктивне право власності ще безпосередньо інші особи не порушили, особа може звернутися до суду з позовом про визнання права власності, який матиме самостійне правове значення і не вимагатиме винесення якогось зобов'язуючого рішення для інших осіб, оскільки у такому випадку навіть відсутня така сторона, як відповідач.

Водночас можливі позови про визнання права власності, в яких є конкретні відповідачі. Такими можуть бути позови одного з подружжя про визнання права роздільної чи спільної власності на те чи інше майно, позови про визнання права власності на майно, створене відповідно до договорів про сумісну діяльність, як­що це право не визнається співвласником (співвласниками), учасником (учасни­ками) такого договору.

Такі позови можливі як за участю громадян, так і за участю юридичних осіб. При цьому, якщо позивачем і відповідачем у спорі є державні підприємства чи установи, то позовна вимога має формулюватися про визнання права повного господарського відання або права оперативного управління2.

Необхідно зазначити, що вимоги про визнання права власності у переважній більшості випадків не є самоціллю позивачів, а відтак — єдиним предметом по­зову. Як правило, такі вимоги супроводжують позови про витребування майна з чужого незаконного володіння, про усунення порушень права власності, не пов'язаних з порушенням володіння, про виключення майна з опису та ін. Отже, за таких умов, вимоги про визнання права власності є лише передумовою для до­сягнення позивачем кінцевої мети позову (повернути майно у своє володіння, усунути перешкоди у користуванні чи розпорядженні майном тощо). Звичайно, спеціальне визнання судом права власності на майно необхідне тоді, коли щодо його належності у позивача відсутні правовстановлюючі документи, коли це пра­во оспорює відповідач.

Так, арбітражний суд м. Києва розглянув справу за позовом Державного екс­портно-імпортного банку України до Державного комунального підприємства "Мета" про визнання за позивачем права власності та передачу йому 1146,3 кв. м нежилої площі в будинку №18/24 по вул. Менжинського в м. Києві. 4 лютого 1993 р. між сторонами спору укладено договір про часткове фінансування будів­ництва будинку побуту по вул. Менжинського 18/24. Відповідно до умов дого­вору відповідач прийняв на себе зобов'язання після закінчення будівництва пе­редати позивачеві у власність 1146,3 кв. м. Відповідач посилався на

1 ЕрошенкоА. А. Указ. соч. — С. 189.

Роз'яснення Президії ВАСУ "Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з судовим захистом права державної власності" від 2 квітня 1994 р. № 02-5/225 // Збірник офцій-них документів Вищого арбітражного суду України. — К., 1997. — С. 94.

17 2-100

514