Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
Дзера, Кузнєцова - Цивільне право України_Ч.1_ф....doc
Скачиваний:
12
Добавлен:
15.07.2019
Размер:
5.05 Mб
Скачать

Глава 16

на їх прохання. Розрізняють активну (позитивну) евтаназію, коли використову­ють засоби, які прискорюють настання смерті (передозування снодійного, смер­тельна ін'єкція та ін.) та пасивну (негативну), яка означає відмову від заходів, які сприяють підтримці життя. Обидва види евтаназії стосуються хворого пацієн­та і можливі лише на його прохання.

Так, у ряді штатів США законами дозволяється пасивна евтаназія. Юридич­не оформлення згоди хворого вимагає дотримання ряду формальностей: підпису хворого, який був би завірений трьома лікарями; права відмовитися від раніше прийнятого рішення померти з власної волі; виключення використання закону з меркантильною метою медичним персоналом і родичами пацієнта; визначення порядку зберігання документів.

Таким чином, стосовно проблеми евтаназії в літературі склалися принаймні дві протилежні точки зору. Відповідно до однієї з них евтаназія неприпустима з моральних і юридичних позицій, оскільки ніхто не має права позбавляти людину життя, яке повинно підтримуватися в усіх випадках до природного кінця. Крім того, необхідно враховувати як можливість помилки в прогнозі стану хворого, так і можливість зловживань евтаназією з боку лікаря чи інших осіб1. Повністю заперечували евтаназію свого часу радянські медики. Вони застерігали від мож­ливої помилки у прогнозі стану хворого і можливості зловживання евтаназією з боку лікаря та інших осіб, вважали, що якщо суспільство колись і прийде до не­обхідності вирішувати проблему смерті не тільки звичайним шляхом, то цим по­винні займатися нелікарі.

Прибічники евтаназії вважають її припустимою у виключних випадках за на­явності: свідомого та наполегливого прохання хворого, неможливості полегшити страждання хворого відомими засобами; точної доведеності неможливості вряту­вати життя, встановленої колегією лікарів за обов'язкової одностайності і попе­реднього попередження органу прокуратури2.

М. М. Малеїна вважає, що у законі має бути дозволена і активна, і пасивна евтаназія. В якості морального обгрунтування евтаназії вона вказує на те, що найвищою цінністю є реальне благополуччя людини. Не кожен має сили лежати паралізованим, обходитися хоч би день без сторонньої допомоги, відчувати по­стійний біль. Не у всіх однакове уявлення про якість життя3.

Серед умов евтаназії М. М. Малеїна називає те, що рішення про евтаназію має приймати сам пацієнт. Чи варто продовжувати життя — питання, яке жодна людська істота не може вирішувати за іншу. Тому на момент прийняття рішення громадянин повинен бути дієздатним, а також не мати будь-яких захворювань, які супроводжуються нав'язливою ідеєю смерті; якщо пацієнт втратить свідо­мість і раніше не оформив належним чином свою згоду на евтаназію, то відпо­відні заходи не можуть бути вжиті.

1 Глушков В. А. Проблеми уголовной ответственности за общественно опасньїе деяния в сфере медицинского обслуживания: Автореф. дис. ... докт. юрид. наук.

Кони А. Ф. К материалам о врачебной тайне // Врачебное дело. — 1928. — № 6. — С. 10; Малеин Н. С. О врачебной тайне // Советское государство й право. — 1981. — № 8. — С. 36.

М. Н. Малеина. О праве на жизнь // Советское государство й право. — 1992. —№2. — С. 58.

Поняття особистих немайнових відносин та ... прав фізичної особи

243

Між тим навіть у такому випадку автор вважає, що такі заходи вживатимуть не лікарі, а інші особи, а сама евтаназія повинна бути забезпечена додатковими обов'язками держави, її органами, посадовими особами.

ЦК України у ч. 4 ст. 282 закріплює положення, яке забороняє задовольнити прохання фізичної особи про припинення її життя.

Розглядаючи невід'ємне право на життя фізичної особи, слід звернутися і до такої проблеми, як проведення медичних, наукових та інших дослідів щодо фі­зичних осіб. Можливість таких дослідів визнається ч. З ст. 282 ЦК України та Основами законодавства України про охорону здоров'я від 19 листопада 1992 р. (ст. 45)'.

3^ ЦК України, медичні, наукові та інші досліди можуть провадитися лише щодо повнолітньої дієздатної фізичної особи за її вільною згодою. Для правового обгрунтування проведення медичних дослідів необхідно встановити критерії, ви­ходячи з яких вирішується питання про суперечність між суспільною зацікавле­ністю у новому науковому відкритті та інтересами індивіда, охороною його жит­тя та здоров'я. Ці критерії називаються загальними положеннями про межі допустимості медичного експерименту і викладені у ст. 45 Основ законодавства України про охорону здоров'я (далі — Основи). Серед них можна назвати: прин­цип пропорційності цілей, який полягає в тому, що заподіяна шкода має бути розмірною науковому внеску, який має значення для всього людства; принцип мінімального ризику, зміст якого полягає у вимозі знизити можливий ризик дос­ліду на підставі попередніх форм перевірки, дослідів на тваринах і відповідного всебічного висновку про межу ризику аналогічних втручань у сфері профілакти­ки, діагностики, лікування або реабілітації2.

Вказані критерії необхідно проаналізувати і з точки зору рівня наукової під­готовки медичного експерименту. Крім того, проведення медичних дослідів щодо людини передбачає дотримання особливих правових вимог, серед яких такі: осо­ба, яка може бути об'єктом медичного експерименту, повинна мати повну ци­вільну дієздатність, відповідний ступінь свободи особистості, відповідний стан здоров'я.

Організатор експерименту не має права залучати для дослідів як доброволь­ців осіб, які перебувають від нього у певній залежності — службовій чи особис­тій. Із числа осіб, які підлягають експерименту, слід виключити вагітних жінок, смертельно хворих осіб, які не здатні дати згоду на медичний експеримент, крім випадків, коли таке втручання необхідне для збереження життя пацієнта. Стаття 45 Основ забороняє проведення експериментів на ув'язнених або військовополо­нених. До вимог належить також обов'язкова згода особи, яка підлягає експери­менту.

Відповідно до ст. 28 Конституції України, жодна людина без її згоди не може бути піддана медичним, науковим чи іншим дослідам. Крім того, громадянин мо­же скасувати свою згоду у будь-який момент і без пояснення причин своєї від­мови.

Відомості Верховної Ради України. — 1993. — № 4. — Ст. 19. 2 Дргонец Я., Холлендер П. Современная медицина й право. — М.: Юрид. лит., 1991. — С. 40.

244