1 Фурса с. Я., Фурса є. Ї. Нотаріат в Україні. — к., 1999. — с. 214.

15*

452

Глава 24

Однак судовий поділ майна не може відбутися без попереднього визначення часток кожного з подружжя у спільному майні. Тобто суд повинен насамперед визначити їх частки у спільній власності і лише після цього вирішувати питання про поділ майна. Звичайно сказане не означає, що спершу має подаватися позов про встановлення часток у спільній власності, а після його розгляду необхідно звертатися до суду з новим позовом про поділ спільного майна. Цивільно-проце­суальне законодавство дозволяє об'єднувати в одній позовній заяві кілька вимог, пов'язаних між собою. На наш погляд, саме така пов'язаність існує в позовних вимогах про визначення часток між подружжям та поділ їх спільного майна, ос­кільки за своїм правовим змістом вони є однорідними. Більше того, як правило, юридичне неможливо взагалі здійснити поділ спільного майна подружжя без ви­значення у ньому часток кожного з подружжя, особливо тоді, коли один з по­дружжя звертається з вимогою збільшити розмір його частки. Власне і в усіх ін­ших випадках суд так чи інакше змушений констатувати наявність у обох подружжя права на 1/2 права власності у спільно нажитому майні, керуючись презумпцією його спільності, встановленою шлюбним законодавством.

Між тим, як свідчить судова практика, позивачі переважно звертаються з по­зовами не лише про поділ чи розподіл спільного майна, за якими суд лише вино­сить рішення про поділ (розподіл) майна, а й про визначення часток подружжя у ньому¹.

У деяких позовних заявах позивачі звертаються безпосередньо з вимогою про поділ майна у нерівних частках. Так, у березні 1995 р. 3. подала позов до М., в якому просила суд провести поділ майна, виділивши їй при цьому половину будинку і грошову компенсацію за половину автомобіля². Тобто в таких позовах фактично ототожнюються вимоги про поділ спільного майна та визначення час­ток подружжя у цьому майні, незважаючи на те, що шлюбно-сімейне законодав­ство підстав для такого ототожнення не дає. Так, у ст. 28 КпШС України запи­сано, що у разі поділу майна, яке є спільною сумісною власністю подружжя, їх частки визнаються рівними. Це означає, що поділ майна суд може здійснити піс­ля визначення ідеальної частки кожного з подружжя у їх спільній власності. Од­нак, навіть якщо жоден з подружжя не вимагає збільшення розміру своєї частки, суд зобов'язаний провести поділ спільного майна у рівних частках. Очевидно, створенню такої дещо неоднозначної правової ситуації сприяло розміщення по­ложень про розмір часток подружжя та про поділ їх спільного майна в двох ок­ремих статтях КпШС України ( статті 28 і 29). Думається, що усунення такої двозначності у врегулюванні цієї ситуації можливе шляхом внесення до норми ст. 29 КпШС України застереження про необхідність проведення поділу майна подружжя відповідно до встановлених подружжям або судом часток.

Чинний КпШС України передбачає можливість для відступу суду від рівності часток. Так, згідно з ст. 28 КпШС в деяких випадках суд може відступити від засад рівності часток подружжя, враховуючи інтереси неповнолітніх дітей або ін-

Рішення у справі № 1462-2780 від 19 грудня 2000 p.; Рішення у справі № 2-214 від 7 липня 1999 p.; Рішення у справі № 2-1685 від 16 липня 1999 p.; Рішення у справі № 2-168 від 4 жовтня 1996 р. // Архів Луцького міського суду.

Постанова президії Вінницького обласного суду від 7 березня 1996 р. // Рішення Вержвного Суду України: Щорічник. — 1997.

Право спільної власності подружжя

453

тереси одного з подружжя, що заслуговують на увагу. І. В. Жилінкова перелічені обставини для відступу від засад рівності часток подружжя розглядає як підста­ви, за якими частка одного з подружжя може бути збільшена, і водночас стверд­жує, що в сімейному законодавстві не встановлено підстав для зменшення част­ки одного з подружжя у спільному майні¹. Встановлені судження вимагають певних застережень. По-перше, перелічені в ст. 28 КпШС обставини, що дають суду право відступати від принципу рівності часток у спільному майні, можуть вважатися лише умовно загальними підставами для збільшення частки одного з подружжя, оскільки вони не містять конкретних фактів, що мають враховувати­ся судом у такій ситуації. По-друге, перелічені в ст. 28 КпШС обставини, врахо­вані судом для відступу від принципу рівності часток для одного з подружжя, слугують загальною підставою для збільшення його частки і водночас загальною підставою для зменшення частки другого з них.

Відсутність у сімейному законодавстві конкретних підстав для відступу від принципу рівності прав подружжя на спільне майно активно компенсовувалася відповідним формуванням позицій з розгляду справ даної категорії у судовій практиці радянського і сучасного періодів. Зокрема, ще п. 7 постанови Пленуму Верховного Суду України "Про деякі питання, що виникли в судовій практиці по застосуванню Кодексу про шлюб та сім'ю УРСР" від 15 червня 1973 р. № б² (втратила чинність) було записано, що відступаючи від засад рівності часток по­дружжя або визначаючи спосіб поділу їх спільного сумісного майна на підставі статей 28 і 29 Кодексу про шлюб та сім'ю України, суди повинні в рішеннях заз­начати, які саме інтереси неповнолітніх дітей або інтереси одного з подружжя, що заслуговують на увагу при цьому враховані. З цих роз'яснень однозначно випливає, що суд має враховувати не саму наявність на вихованні у одного з по­дружжя неповнолітніх дітей, а їх конкретні потреби у збільшенні частки його ма­тері (батька).

Такий підхід до визначення часток у спільному майні подружжя знайшов під­тримку у судовій практиці періоду незалежності України. Зокрема, у справі за позовом 3. до М. про поділ спільного майна президія Вінницького обласного суду у своїй постанові від 7 березня 1996 р. зазначила, що при вирішенні спору про поділ спільного майна подружжя суд повинен враховувати вкладення в його над­бання, зроблені одним з подружжя за рахунок його роздільного майна, і зазна­чити в рішенні, які саме інтереси когось із подружжя або їх неповнолітніх дітей він взяв до уваги, відступаючи від засад рівності часток подружжя³.

Неврахування відповідних інтересів дітей або одного з подружжя розгляда­ється як підстава для скасування судового рішення⁴. Однак така категоричність вищих судових інстанцій певною мірою є сумнівною. Справа в тому, що норму ст. 28 КпШС не можна визнати конструктивно вдалою, оскільки в ній, по-перше, не визначено конкретні інтереси одного з подружжя, що заслуговують на увагу для відступу від засад рівності часток у спільному подружньому майні; по-друге, в ній зазначено лише, що "в окремих випадках суд може відступити від начала

¹ Жилинкова Й. В. Указ. соч. — С. 133—135.

п

Постанови Пленуму Верховного Суду України в цивільних справах. — 1993. — № 2. — С. 106

о

Рішення Верховного Суду України. — К., 1997. — С. 68—69. ⁴ Див.: Радянське право. — 1976. —№ 4. — С. 104; Радянське право. — 1973. — № 8. — С. 104.

454