Глава 19

ній мережі загального користування автомобілі, автобуси, самохідні машини, сконструйовані на шасі автомобілів, мотоцикли всіх типів, марок і моделей, при­чепи, напівпричепи та мотоколяски. Власники таких транспортних засобів зо­бов'язані зареєструвати їх протягом десяти діб після придбання, одержання або виникнення підстав, що потребують внесення змін у реєстраційні документи, в органах державтоінспекції Міністерства внутрішніх справ України. З такою ре­єстрацією законодавець не пов'язує виникнення у особи права власності. У разі набуття транспортних засобів за договором мають застосовуватися відповідні за­гальні правила цивільного законодавства про перехід права власності.

Оригінальне вирішена проблема моменту виникнення права власності в Пра­вилах торгівлі у розстрочку, затверджених постановою Кабінету Міністрів Украї­ни від 1 липня 1998 р.¹. Згідно з п. 10 Правил "право власності на товари, пере­дані згідно з договором у розпорядження покупця, переходить до нього після кінцевого розрахунку". Наведену норму не можна визнати вдалим рішенням цієї проблеми. По-перше, вона ставить у явно невигідне становище продавця, оскіль­ки на нього покладається ризик випадкової загибелі проданого в кредит товару. По-друге, Кабінет Міністрів України перевищив свої повноваження, адже відпо­відно до ст. 128 ЦК УРСР момент виникнення права власності у набувача майна за договором визначається договором або законом. Постанови Кабінету Мініст­рів України не мають статусу закону.

Досить складними є відносини з переходу права власності на акції та інші цінні папери. Тут можливі різні варіанти встановлення моменту виникнення пра­ва власності залежно від виду цінних паперів (іменні чи на пред'явника, доку­ментарні чи бездокументарні тощо), від підстави чи способу придбання їх набу­вачем. При цьому слід враховувати правила спеціальних законодавчих актів, зокрема законів України "Про цінні папери і фондову біржу" та "Про національ­ну депозитарну систему і особливості електронного обігу цінних паперів"².

В ст. 5 Закону України "Про національну депозитарну систему і особливості електронного обігу цінних паперів" перехід права власності на цінні папери ви­значається наступним чином:

1. Іменні цінні папери, випущені в документарній формі (якщо умовами емісії спеціально не зазначено, що вони не підлягають передачі), передаються новому власникові шляхом повного індосаменту.

У разі відчуження знерухомлених іменних цінних паперів право власності пе­реходить до нового власника з моменту зарахування їх на рахунок власника у зберігача.

Права на участь в управлінні, одержання доходу тощо, які випливають з іменних цінних паперів, можуть бути реалізовані з моменту внесення змін до ре­єстру власників іменних цінних паперів.

2. Право власності на цінні папери на пред'явника, випущені в документарній формі, переходить до нового власника з моменту передачі (поставки) цінних па­перів.

Урядовий кур'єр. — 1998. — 9 липня.

Кузнєцова Н. С., Назарчук І. Р. Ринок цінних паперів в Україні. — К., 1998. — С. 157—449.

Загальна характеристика інституту права власності...

319

У разі відчуження знерухомлених цінних паперів на пред'явника право влас­ності на цінні папери переходить до нового власника з моменту зарахування їх на рахунок власника у зберігана.

3. Право власності на цінні папери, випущені в бездокументарній формі, пе­реходить до нового власника з моменту зарахування цінних паперів на рахунок власника у зберігана.

Отже, аналіз чинного законодавства України свідчить про наявність значних, не завжди виправданих розбіжностей та прогалин у підходах до вирішення проб­леми моменту виникнення права власності. Тому бажано було б сформулювати єдині критерії щодо виникнення права власності залежно від правових підстав придбання майна (створення нового об'єкта, придбання за цивільно-правовими договорами, придбання у порядку приватизації, одержання заробітної плати тощо).

Певною мірою розв'язано цю проблему у новому ЦК Російської Федерації 1994 р. (частина перша), ст. 223 якого сформульовано так:

" 1. Право власності у набувача речі за договором виникає з моменту її пере­дачі, якщо інше не передбачено законом або договором.

2. У випадку, коли відчуження майна підлягає державній реєстрації, право власності у набувача виникає з моменту такої реєстрації, якщо інше не встанов­лено законом".

Практично наведений текст ст. 223 відтворює дослівно текст ст. 135 ЦК РРФСР 1964 p., за винятком п'яти останніх слів ч. 2 "якщо інше не встановлено законом", яких не було у ст. 135. Водночас у новому ЦК РФ з'явилася нова ст. 219 "Виникнення права власності на новостворюване нерухоме майно", в якій записано: "Право власності на будинки, споруди та інше новостворюване нерухоме майно, яке підлягає державній реєстрації, виникає з моменту такої ре­єстрації".

У ст. 336 ЦК України знайшли своє підтвердження положення ст. 128 ЦК 1963 р. щодо визначення моменту права власності у набувача майна за догово­ром. Водночас у ній передбачені новели. Так, у ст. 336 ЦК України, зокрема, заз­начається, що право власності на річ за договором, який потребує нотаріального посвідчення, виникає у набувача з моменту такого посвідчення, а якщо договір про відчуження майна підлягає державній реєстрації — з моменту його реєстрації.

Як бачимо, зміст ст. 336 ЦК України повторює зміст п. 2 ст. 223 ЦК РФ. Од­нак є сумніви щодо необхідності введення в Україні норми, аналогічної ч. 2 ст. 223 ЦК РФ у частині приурочення моменту виникнення у набувача права власності до моменту реєстрації угоди про відчуження певного майна. Такий під­хід законодавця був підданий критиці ще в літературі соціалістичного періоду, в якій зверталася увага на відсутність у ЦК РРФСР визначеного терміну, протя­гом якого договір про відчуження, зокрема жилого будинку, має бути зареєстро­ваний у виконавчому комітеті. Щоб уникнути цього недоліку, пропонувалося пе­редбачити певний строк для реєстрації угоди про відчуження жилого будинку¹. Однак у новому ЦК РФ ці пропозиції не було враховано.

Російський варіант визначення моменту виникнення права власності у набу­вача нерухомості може поставити продавця у значно гірше становище порівняно

¹ Ерошенко А. А. Личная собственность в гражданском праве. — М., 1975. — С. 90.

320