Глава 24

рівності часток подружжя", тобто у такій редакції наведена норма не зобов'язує суди відступати від засад рівності часток на користь одного з подружжя. Тому вважається за доцільне в новому сімейному законодавстві дати орієнтовний пе­релік інтересів неповнолітніх дітей та одного з подружжя, які суд має врахову­вати при відступі від засад рівності часток у спільній власності подружжя. Такий інтерес може бути обумовлений необхідністю забезпечити лікування та догляд неповнолітніх дітей чи одного з подружжя, неможливістю задовольнити за раху­нок рівної частки у житлі житлові інтереси дітей. На наш погляд, коло підстав для збільшення частки одного з подружжя не повинно бути надто широким і не підлягати розширеному тлумаченню. При цьому не повинні істотно ущемлювати-ся інтереси другого з подружжя, частка якого зменшується.

Показовою в цьому аспекті є справа за позовом М. до П. про розірвання шлюбу та визнання права власності на половину будинку. Позивач, зокрема, заз­начав, що в період перебування у шлюбі він з відповідачкою придбали в м. Чер­каси 2/5 частини будинку, від шлюбу мають двох дітей, на утримання яких він сплачує аліменти. Рішенням народного суду м. Черкаси позовні вимоги М. були задоволені. Голова Верховного Суду України на дане рішення подав протест до президії Черкаського обласного суду, яка протест задовольнила. У своїй поста­нові від 15 лютого 1973 р. президія Київського міського суду зазначила, що про­тест підлягає задоволенню, оскільки за ст. 28 КпШС України суд може відступи­ти від засад рівності часток подружжя, враховуючи інтереси неповнолітніх дітей або інтереси одного з подружжя, що заслуговують на увагу. Визнаючи частки кожної зі сторін рівними, суд не мотивував, чому він не взяв до уваги те, що з відповідачкою залишилося проживати двоє неповнолітніх дітей та чому не знай­шов за можливе відступити від засад рівності часток подружжя. Відповідачка ж посилалася на те, що площа спірної частини домоволодіння становить всього 23 кв. м. і поділ її на дві частини значно ущемляє інтереси дітей, оскільки площа 17 кв. м. не є достатньою для проживання трьох осіб, а позивач проживає в ко­мунальній квартирі і не має потреби в житлі.

На підставі викладеного президія Черкаського обласного суду постановила протест заступника Голови Верховного Суду України задовольнити, справу в частині поділу будинку направити на новий розгляд¹.

Аналіз наведеної справи дає підстави для висновку про те, що суд має аргу­ментувати не лише відступ від засад рівності часток, а й відмову у збільшенні частки одного з подружжя.

Якщо порівняти запропоновані новели нового СК України з чинними норма­ми КпШС України, то можна знайти чимало вразливих місць у СК.

Так, ст. 70 СК України встановлює правові засади визначення розміру часток подружжя у спільному майні при його поділі. Зберігаючи в СК введений в радян­ський період принцип рівності часток подружжя у спільному майні при його по­ділі, законодавець разом з тим передбачив чимало підстав для відступу від дії цього принципу.

Відповідно до п. 2 ст. 70 СК при вирішенні спору про поділ майна суд може відступити від засади рівності часток подружжя за обставин, що мають істотне

Постанова президії Черкаського обласного суду від 15 лютого 1973 р. / / Бюлетень заюнодав-ства і юридично'І практики України. —№ 3. — 1995. — С. 97—98.

Право спільної власності подружжя

455

значення, зокрема, якщо один із них не дбав про матеріальне забезпечення сім'ї, приховав, знищив чи пошкодив спільне майно, витрачав його на шкоду інтересам сім'ї. Крім того, за рішенням суду частка майна дружини, чоловіка може бути збільшена, якщо з нею, ним проживають діти, а також непрацездатні повнолітні син, дочка за умови, що розмір аліментів, які вони одержують, недостатній для забезпечення їхнього фізичного, духовного розвитку (п. З ст. 70 СК України).

Аналіз наведених положень дає підстави для зауважень щодо їх змісту. По-перше, звертає на себе увагу факт введення до СК надто широкого кола підстав для відступу судом при поділі спільного майна подружжя від принципу рівності їх часток. Вважаємо, що надмірна кількість таких підстав лише руйнує засади рівних прав подружжя на створену ними спільну сумісну власність.

По-друге, якщо ст. 28 КпШС надає суду право враховувати певні інтереси неповнолітніх дітей, то в новому СК України запропоновано збільшувати частку одного з подружжя за умови, що з ним "проживають діти". Між тим, сам по собі факт проживання неповнолітньої дитини з одним з батьків, на наш погляд, ще аж ніяк не свідчить про нагальну проблему збільшувати частку такого батька у спільному майні, якщо інтереси її можуть бути цілком задоволені за рахунок рів­ної частки у спільному майні. Тому в п. З ст. 70 СК доцільно було б врахувати цю обставину і записати, що "за рішенням суду частка майна дружини, чоловіка може бути збільшена, якщо цього вимагають інтереси неповнолітніх дітей".

По-третє, редакція п. 2 ст. 70 СК, який передбачає можливість відступу від принципу рівності часток подружжя за обставин, що мають істотне значення, зокрема, якщо один із них не дбав про матеріальне забезпечення сім'ї, приховав, знищив чи пошкодив спільне майно, витрачав його на шкоду інтересам сім'ї, мо­же давати підстави для неоднозначного і надто довільного тлумачення.

Зміст наведеної статті не є абсолютно новим для законодавчої практики. Так, у Сімейному кодексі Російської Федерації 1995 р. вміщено майже ідентичну нор­му, яка певною мірою сформувалася ще в радянський період. Так, ще в Кодексі про шлюб та сім'ю РРФСР 1969 р. передбачалося, що частка одного з подружжя може бути збільшена, якщо другий з подружжя ухилявся від суспільне корисної праці або витрачав спільне майно на шкоду інтересів сім'ї. Однак, шлюбно-сімей­не законодавство Української РСР подібної норми не містило. Незважаючи на це, І. В. Жилінкова висловила думку, що права подружжя на майно не можуть бути рівними у разі недобросовісної поведінки одного з них, і відповідно вважає правильною судову практику, яка визнає підставами для зменшення частки од­ного з подружжя в праві спільної власності такі' обставини, як витрачання кош­тів на шкоду інтересам сім'ї, укладення угод з розпорядження спільним майном всупереч волі другого з подружжя, зловживання спиртними напоями чи нарко­тичними речовинами, безпідставне ухилення від праці тощо¹. Звичайно, позиція автора є правильною в частині тих підстав, які були і є закріплені в російському сімейному законодавстві. Проте, не можна беззастережно погодитись з підтрим­кою української судової практики, яка йшла іноді шляхом російських судів, хоч і не мала для цього достатнього законодавчого підрунтя. Думається, що майбут­ня судова практика застосування положень ст. 70 СК дозволить юридичній науці сформулювати конкретні пропозиції щодо їх вдосконалення.

Жилинкова Й. В Указ. соч. — С. 135.

456