Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
Дзера, Кузнєцова - Цивільне право України_Ч.1_ф....doc
Скачиваний:
12
Добавлен:
15.07.2019
Размер:
5.05 Mб
Скачать

Глава 34

стає питання щодо необхідності подальшого забезпечення вже існуючого додат­кового обов'язку.

Практичне значення наведеної класифікації полягає в тому, що вона свідчить про неоднакову ефективність різних забезпечувальних способів. Очевидно, що речово-правові засоби є надійнішими: кредитор одразу після невиконання основ­ного зобов'язання може самостійно вчиняючи передбачені законом дії, задоволь­нити свій інтерес, а при забезпеченні неустойкою, порукою, гарантією чи завдат­ком йому потрібно очікувати на відповідні дії боржника чи третьої особи.

У зв'язку з цим у договірній практиці необхідно враховувати особливості того чи іншого способу забезпечення виконання зобов'язання і його можливості сто­совно конкретної ситуації. Скажімо, неустойка і завдаток водночас є мірою ци­вільно-правової відповідальності і орієнтують боржника на виконання зобов'я­зання в натурі під загрозою застосування відповідальності, яка має реальний характер, оскільки стягнення неустойки у фіксованому розмірі не потребує до­даткових зусиль, як наприклад, у випадку з відшкодуванням збитків, де потрібно обгрунтувати і довести їх розмір.

Порука і гарантія підвищують для кредитора вірогідність задоволення його вимог у разі порушення боржником забезпеченого ними зобов'язання.

Вибір способу забезпечення зобов'язання залежить і від змісту самого зо­бов'язання. Наприклад, для зобов'язань, що виникають із договору позики або кредитного договору, ефективнішими будуть такі способи, як застава, гарантія, порука.

Якщо йдеться про зобов'язання виконати роботу чи надати послугу, що ви­никають з договорів підряду, банківського рахунку тощо, більш доцільним є ви­користання неустойки, оскільки інтерес кредитора полягає не в одержанні від боржника грошової суми, а у здобутті певного результату.

Роль інституту забезпечення виконання зобов'язань зумовлюється функці­ями забезпечувальних зобов'язань: стимулювання належного виконання основ­ного зобов'язання; відновлення порушеного невиконанням чи неналежним вико­нанням права кредитора. У ряді випадків способи забезпечення виконують також інші функції. Так, неустойка і завдаток водночас є мірою цивільно-право­вої відповідальності; за допомогою завдатку здійснюється доказування факту ук­ладення договору.

Загалом інститут забезпечення виконання зобов'язань, як сукупність норм, що закріплюють комплекс забезпечувальних заходів (загальних і спеціальних), слугує меті підвищення гарантій забезпечення майнових інтересів сторін зо­бов'язання (в першу чергу інтересів кредитора), належного його виконання, а також меті усунення можливих негативних наслідків неналежного виконання зо­бов'язання.

§ 2. Окремі способи забезпечення виконання зобов'язань

Неустойка. Неустойка завжди вважалася одним з найпоширеніших і попу­лярних способів забезпечення виконання зобов'язання. Відповідно до ст. 179 ЦК УРСР (це поняття в цілому зберігається і в ст. 572 ЦК України) неустойкою (штрафом, пенею) визнається певна грошова сума, визначена законом або дого-

Способи забезпечення виконання зобов'язань

663

вором, яку боржник зобов'язаний сплатити кредиторові у разі невиконання або неналежного виконання зобов'язання, зокрема у випадку прострочення виконан­ня зобов'язання.

У ЦК України додатково зазначається, що неустойкою може бути не тільки грошова сума, а й інша майнова цінність. Це питання викликало жваві дискусії серед правознавців ще за часів кодифікації дореволюційного російського цивільного права. Як згадувалося в літературі, в матеріалах редакційної комісії, яка готувала проект Цивільного уложення, у зв'язку із формою неустойки (гро­шової або майнової) відзначалося, що хоч в основних нормах про предмет зав­датку, відступного неустойки йдеться тільки про грошову оцінку, це робиться у зв'язку з потребами викладення, тобто юридико-технічними аспектами, а також і тому, що здебільшого їх дійсно виплачують у грошах. Однак і завдаток, і відступне, і неустойка можуть полягати у будь-якого роду речах і діях, причому відносини, що виникають у цьому випадку, нічим по суті не відрізняються від відносин грошового характеру, а тому на них поширюються відповідні правила1.

Стаття 552 ЦК України (і це є також новим положенням) передбачає, що не­устойка стягується незалежно від наявності у кредитора збитків, спричинених невиконанням зобов'язання боржником.

В умовах планово-розподільчої економіки неустойка визнавалася безпереч­ною "царицею" серед способів забезпечення виконання зобов'язання. Це можна пояснити передусім тим, що сума, на яку міг претендувати кредитор, у разі не­виконання зобов'язання боржником, була визначена заздалегідь. Стягнення не­устойки не пов'язувалося з необхідністю доводити розмір заподіяних збитків, а також причинний зв'язок між збитками, які могли виникнути у кредитора, і по­рушенням зобов'язання з боку боржника. Крім того, стягнення неустойки не пе­решкоджало можливому відшкодуванню збитків, якщо кредитор доводив на­явність цих збитків, їх розмір і причинний зв'язок з правопорушенням. До того ж неустойка була засобом оперативного впливу на недбайливого боржника, оскільки давала можливість відразу після порушення зобов'язання швидко стяг­нути передбачену законом або договором грошову суму, яку боржник мав би сплатити незалежно від того, були якісь інші негативні наслідки в майновій сфері кредитора, чи ні.

Залежно від джерела встановлення неустойка поділяється на:

1) законну, тобто встановлену в нормативному порядку — в законі або іншо­му правовому акті;

2) договірну, яка встановлюється безпосередньо в нормах договору (угоди), укладеного між сторонами.

Слід зауважити, що в умовах соціалістичної економіки законодавець активно використовував можливість встановлювати в законодавчих та інших підзаконних нормативних актах численну кількість неустойок. У літературі зазначається, що в 70—80-х роках у чинних' нормативних актах, які регулювали господарську діяльність, налічувалося понад три тисячі санкцій за порушення відповідних зо­бов'язань у сфері господарської діяльності2.

1 Брагинский М. Й., Витрянский В. В. Договорное право. Общие положення. —С. 390—391.

п

Брагинский М. Й., Витрянский В. В. Договорное право. Общие положення. — С. 392.

664