Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
Дзера, Кузнєцова - Цивільне право України_Ч.1_ф....doc
Скачиваний:
12
Добавлен:
15.07.2019
Размер:
5.05 Mб
Скачать

Глава 16

Відповідно до ч. 1 ст. 1 ЦК УРСР усі особисті немайнові права можна поді­лити на дві групи:

1) особисті немайнові права, які пов'язані з майновими;

2) інші особисті немайнові права.

М. М. Малеїна вважає, що особисті немайнові права, пов'язані з майновими, при їх реалізації можуть виступати передумовою виникнення майнових прав, їх можна розглядати як вторинні, бо вони можуть виникнути або не виникнути чи взагалі не будуть реалізовані. Частина немайнових прав виникає внаслідок дого­вору і нерозривно пов'язана з іншими, в тому числі і майновими правами та обов'язками сторін. Йдеться про адвокатську або банківську таємницю. Які з цих відносин первинні, а які вторинні, випливає з цілей і змісту договору1.

Що стосується особистих немайнових прав, не пов'язаних з майновими, то в літературі пропонується говорити про особисті блага, а не про особисті права, тобто взагалі заперечується наявність суб'єктивних прав на об'єкти, які невід­дільні від особистості2.

Особисті права фізичних осіб можна поділити і на кілька категорій, а саме:

1) права, які індивідуалізують громадянина як особистість: право на ім'я, право на честь і гідність;

2) права, що забезпечують особисту свободу громадян: право на недоторкан­ність особистості, право на недоторканність житла, право на обрання роду за­нять і місця проживання, право на цивільно-правову свободу, право на таємницю листування, право на таємницю особистого життя, а також права, що опосеред­ковують свободу совісті в державі;

3) права, що виникають у результаті творчої інтелектуальної діяльності особи;

4) особисті права, надані громадянам у зв'язку зі вступом їх до сімейних пра­вовідносин, тобто комплекс прав, які охоплюють право на укладення і розірван­ня шлюбу, на виховання дітей, усиновлення тощо3.

У сучасній цивілістичній літературі особисті немайнові права поділяються на абсолютні і відносні. Більшість особистих прав є правами абсолютними. Однак, на думку авторів, управомочена особа може вступити і у відносні правовідноси­ни з порушником. Це відбувається при порушенні абсолютного права. Порушник зобов'язаний вчинити дії, спрямовані на відновлення абсолютного права4. Уточ­нюється, що деякі особисті права можуть бути лише відносними, а певна части­на — як абсолютними, так і відносними.

У наступних параграфах розглядаються особисті немайнові права фізичної особи відповідно до класифікації, поданої у ЦК України.

Малеина М. Н. Защита личньїх неимущественньїх прав советских граждан. — М., 1991. — С. 11.

Тархое В. А. Ответственность по советскому гражданскому праву. — Саратов, 1973. — С. 384.

Ромовская 3. В. Личньїе неимущественньїе права граждан СССР (понятие, видьі, классифика-ция, содержание, гражданско-правовая защита): Дис.... канд. юрид. наук. — К., 1968. — С.29—ЗО.

Малеина М. Н. Защита личньїх неимущественньїх прав советских граждан. — М., 1991. — С. 14.

Поняття особистих немайнових відносин та ... прав фізичної особи

237

§ 3. Особисті немайнові права, що забезпечують природне існування фізичної особи

Головним, фундаментальним правом людини є право на життя. Існування цього права обумовлено самим існуванням людини, воно є найбільш природним.

Невід'ємне право на життя кожної людини проголошено на міжнародному рівні. Вперше міжнародно-правова регламентація права на життя була дана у За­гальній декларації прав людини 1948 р. Стаття 3 Декларації проголошує, що кожна людина має право на життя, свободу та особисту недоторканність, однак не містить тлумачення цього права. Європейська конвенція про захист прав лю­дини і основних свобод 1950 р. у ст. 2 закріплює положення про те, що право кожної особи на життя не тільки проголошується, а й охороняється законом. По­збавлення життя не розглядається як порушення права на життя, якщо воно є результатом застосування сили, не більш ніж абсолютно необхідної:

1) для захисту будь-якої особи від незаконного насильства;

2) для здійснення законного арешту або запобігання втечі особи, затриманої на законних підставах;

3) у разі дій, передбачених законом, для придушення бунту або заколоту.

Міжнародний пакт про громадянські і політичні права 1966 р. в ст. 6 вста­новлює, що право на життя є невід'ємним правом будь-якої людини, яке охоро­няється законом. Ніхто не може бути свавільно позбавлений життя. Якщо ж по­збавлення життя є складовою злочину геноциду, то ніщо не дає державам, які його підписали, яким би то не було шляхом відступати від будь-яких зобов'язань, прийнятих відповідно до настанов Конвенції про запобігання злочину геноциду та покарання за нього.

Стаття 27 Конституції України проголошує: "Кожна людина має невід'ємне право на життя. Обов'язок держави — захищати життя людини."

ЦК України у ст. 282 "Право на життя" закріплює невід'ємне право на життя кожної фізичної особи. Відповідно до ч. 2 цієї статті особа не може бути позбав­лена життя і має право його захищати від протиправних посягань будь-якими за­собами, не забороненими законом.

Традиційно право на життя розумілося як право на збереження життя і трак­тувалося перш за все як відмова від війни і участі в ній, відмова від смертної кари, встановлення порядку застосування зброї і перебування її у цивільному обігу.

Зміст права на життя різниться у різних державах. Для держав, де смертна кара як засіб покарання скасована, право на життя означає, що жодна людина за будь-які вчинки не може бути позбавлена життя навіть державою, тобто йдеться про так зване абсолютне право на життя. У тих державах, де існують різні режими збереження смертної кари (застосування смертної кари, застосу­вання смертної кари як виняток, відмова від застосування смертної кари на прак­тиці), під правом на життя розуміється те, що жодна людина не може бути по­збавлена життя свавільно, без відповідної правової процедури. Це так зване відносне право на життя1.

Конституція України: Офіц. текст: Коментар законодавства України про права та свободі людини і громадянина: Навч. посібник. — К.: Парламент, вид-во, 1999.

238