Глава 24

ного контракту, його належність до сімейного права є природною, юридичне ло­гічною і доцільною.

Відповідно до п. 1 ст. 92 СК України шлюбний договір може бути укладено особами, які подали заяву про реєстрацію, а також подружжям. Таким чином, чоловік і жінка, які прагнуть взяти шлюб, не зобов'язані укладати шлюбний до­говір до шлюбу, оскільки це вони можуть зробити у будь-який момент, перебу­ваючи у шлюбі. Однак на укладення шлюбного договору до реєстрації шлюбу, якщо його стороною є неповнолітня особа, потрібна письмова згода її батьків або піклувальників (п. 2 ст. 92 СК України).

Однією з найпринциповіших новел у новому СК є положення про право по­дружжя укласти шлюбний договір (укладачі проекту вирішили відмовитися від терміну "шлюбний контракт") як до реєстрації шлюбу, так і під час перебування у шлюбі з правом внесення за взаємною згодою змін до шлюбного контракту (ст. 92, ст. 100 СК). Така новела має як позитивні, так і негативні сторони. Зви­чайно, що права подружжя щодо договірного врегулювання майнових відносин істотно розширяються. Водночас надання подружжю права укладати шлюбний контракт у період шлюбу, вносити неодноразові зміни до нього може призводити до ускладнення правового режиму майна подружжя, збільшення кількості спорів між подружжям та створення додаткових труднощів для їх розгляду судами. По­стійні зміни правового режиму майна подружжя здатні лише знижувати стабіль­ність майнових відносин між подружжям. Прихильники динаміки умов шлюбно­го контракту можуть зауважити: недопустимість внесення змін до шлюбного контракту є обмеженням прав подружжя визначати правову долю майна, що ви­значатиметься подружжям у період шлюбу. Насправді все навпаки, адже прак­тично кожний шлюбний контракт містить відступи від встановленого законом принципу спільності майна, що набуватиметься подружжям у період шлюбу. Більше того, укладаючи шлюбний контракт, чоловік і жінка фактично відмовля­ються від своїх прав на майбутній період, що певною мірою є добровільним об­меженням своєї правоздатності. На наш погляд, шлюбний контракт не є єдиною правовою формою вирішення подружжям своїх майнових проблем. Сімейне за­конодавство надає подружжю незаперечне право укладати щодо вже придбаного в період шлюбу майна будь-які угоди, у тому числі дарування, поділ у рівних і нерівних частках. Все це свідчить про певну вразливість введеного в СК України положення про внесення змін до шлюбного контракту в період шлюбу.

Однак найголовнішою проблемою в інституті шлюбного контракту є визна­чення меж свободи сторін у визначенні його умов. Чинний КпШС України істот­но обмежує можливі дії сторін, що безпосередньо випливає зі змісту ст. 27^і, згід­но з якою, по-перше, особи, які беруть шлюб, мають право укладати угоду щодо вирішення питань життя сім'ї (шлюбний контракт), в якій передбачити майнові права та обов'язки подружжя. Зміст наведеної статті не позбавлений певної су­перечності, адже в ній поєднано дві несумісні юридичні категорії, які окреслю­ють межі сфери дії шлюбного контракту: "вирішення питань життя сім'ї" і мож­ливість передбачити в ньому "майнові права та обов'язки подружжя". Тобто можливий висновок, що у першому випадку законодавець застосовує поняття, яке дозволяє включати в сферу дії шлюбного контракту питання щодо майнових і немайнових відносин подружжя, у другому — використовує поняття, яке доз­воляє врегулювати шлюбним контрактом лише майнові відносини подружжя. Ке­руючись законами юридичної логіки, можна стверджувати, що саме друге понят-

Право спільної власності подружжя

475

тя має визначати нині предмет шлюбного контракту. Однак зазначені особливос­ті тексту ст. 27^і КпШС України створили оманливий грунт для розширеного його тлумачення.

Прикладом максимально розширеного тлумачення ст. 27^і КпШС України є позиція О. А. Явор, яка беззастережно стверджує, що у шлюбному контракті, по­ряд з традиційними особистими відносинами (вибір чоловіком і жінкою прізви­ща, професії, місця проживання), знаходять своє закріплення умови про віроспо­відання, мову, якою будуть спілкуватися члени сім'ї, здійснення виховання дітей, про взаємну інформованість про стан здоров'я, про завчасне надання май­бутній дитині відповідного прізвища та ім'я¹. Важко зрозуміти юридичну логіку таких міркувань, адже автор зараховує до предмета правового регулювання шлюбним контрактом такі права подружжя, які є конституційними правами лю­дини, і відмова від них не може визнаватися правомірною, а врешті — і дійсною, оскільки відповідно до статей 21 і 22 Конституції України права і свободи люди­ни (а саме такими є права на вибір професії, місця проживання, прізвища, віро­сповідання тощо) є невідчужуваними та непорушними, вони не можуть бути ска­совані. Тому позиція О. А. Явор може бути визнана такою, що суперечить чинному законодавству України. Інша справа, що автор мала право ставити пи­тання про його вдосконалення шляхом розширення сфери дії шлюбного контрак­ту, але в межах, що не суперечать Конституції України.

Варто все-таки принагідне зауважити, що розширене тлумачення предмета шлюбного контракту не є абсолютно довільним чи випадковим. Постановою Ка­бінету Міністрів України від 16 червня 1993 р. № 457 затверджено Порядок ук­ладання шлюбного контракту², який містить положення, за якими у шлюбному контракті можуть передбачатися не лише майнові права та обов'язки подружжя, й немайнові, моральні чи особисті зобов'язання (п. 2). Важко пояснити, якими міркуваннями керувалися складачі Порядку укладання шлюбного контракту. Але якими б ці міркування не були, невідповідність цього нормативно-правового акта ст. 27^і КпШС України є такою очевидною, що не потребує наведення особ­ливих аргументів. Проте не можна обійти увагою неприпустимо широке розши­рення предмета шлюбного контракту, особливо в частині можливостей введення до шлюбного контракту умов про моральні зобов'язання. Між тим, під мораль­ними зобов'язаннями можна розуміти обов'язки чесності у поведінці в сім'ї, вза­ємної вірності, недопущення подружньої зради тощо. Але ж такі відносини вза­галі не піддаються правовому врегулюванню. Власне це випливає із ст. 2 КпШС України, в якій зазначається, що цей кодекс встановлює порядок і умови одру­ження, регулює особисті і майнові відносини, які виникають у сім'ї між подруж­жям, між батьками і дітьми, між іншими членами сім'ї, відносини, які виникають у зв'язку з усиновленням, опікою та піклуванням, прийняттям дітей на вихован­ня, порядок і умови припинення шлюбу, порядок реєстрації актів громадянського стану. З наведеного не вбачається, щоб сімейне законодавство регулювало мо­ральні відносини між подружжям. Такі відносини взагалі не можуть бути у сфері правового впливу, адже за невиконання моральних обов'язків неможливе засто­сування заходів примусового їх виконання, застосування цивільно-правової від-

Явор О. А Функції шлюбного контракту в сімейному праві України. — С. 11 —12. ² Законодавство України про шлюб, сім'ю та спадкування. — К., 1998. — С. 286.

476