Глава 23

особою), водогосподарських споруд і пристроїв, шляхів, спортивних споруд, шкіл, пологових, жилих будинків тощо.

У колишньому СРСР склалися в основному дві правеві форми об'єднання майна організацій, які ведуть до виникнення спільної власності. При першій формі спільність майна виникає на підставі договорів організацій про сумісну ді­яльність. Учасники такого договору об'єднують належне їм майно і стають спів­власниками на засадах часткової власності. Для цього учасники договору роб­лять внески грошима, іншим майном або трудовою участю. При цьому співвласники не створюють спеціального органу з правами юридичної особи для управління їхнім спільним майном. При другій правовій формі майнового об'єд­нання організації своїм коштом утворювали спеціальні міжколгоспні, коопера­тивно-державні, державно-кооперативні підприємства з правами юридичної осо­би, здійснюючи право оперативного управління майном у своїй господарській діяльності (будівельні роботи, переробка сільгосппродукції тощо). Крім того, кол­госпи і радгоспи мали входити до складу виробничих об'єднань, зберігаючи за собою економічну і юридичну самостійність, а також право власності чи право оперативного управління (нині право повного господарського відання) на не пе­редане об'єднанню майно.

Правовий режим майна міжгосподарських підприємств і виробничих об'єд­нань визначався переважно спеціальним законодавством, зокрема Типовим поло­женням про кооперативно-державну і державно-кооперативну організацію у сис­темі Держагропрому СРСР¹. Нині такі підприємства реформуються шляхом приватизації державної частки.

Міжгосподарські підприємства (організації), маючи статус юридичної особи, розпоряджалися майном лише у межах своєї спеціальної правоздатності. Такі підприємства не є суб'єктами права власності, а тому не мали права були розпо­рядитися належним майном у цілому, оскільки це означало б, по суті, ліквідацію спільної власності. Якщо діяльність міжгосподарського підприємства припиняла­ся, його майно поділялося у відповідних частках між усіма учасниками.

Виробничі та агропромислові об'єднання мали права юридичної особи і здій­снювали свою діяльність на основі майна, внесеного колгоспами і радгоспами на умовах права оперативного управління. Водночас колгоспи і радгоспи зберігали свою економічну і юридичну незалежність (самостійність). Певний час найпоши­ренішою формою об'єднань колгоспів і радгоспів були агропромислові об'єднан­ня — так звані РАПО. Проте така форма об'єднань виявилася малоефективною, у зв'язку з чим колгоспам, радгоспам та іншим їхнім учасникам було надано пра­во вільного виходу з них, що фактично призвело до їх ліквідації.

У ході економічних реформ в Україні було знято політичні і правові перешко­ди на шляху створення ефективніших форм співпраці підприємств різних форм власності та виробничої кооперації. Правовою підставою для цього є, зокрема, ст. З Закону України "Про власність", яка передбачає об'єднання майна грома­дян, юридичних осіб і держави та утворення на цій основі змішаних форм влас­ності, у тому числі власності спільних підприємств за участю українських та іно­земних юридичних осіб і громадян. У цьому разі між юридичними особами може виникнути як спільна часткова, так і спільна сумісна власність на певне майно.

¹ Бюллетень нормативних актов министерств й ведомств СССР. — 1987. — № 9.

Право спільної власності

409

У ринкових умовах переважною формою підприємства стають різні господар­ські товариства (акціонерні, товариства з обмеженою відповідальністю та ін.), утворювані засновниками (юридичними особами, громадянами). Відповідно до установчого договору вони формують за рахунок власних коштів, техніки, уста­ткування та іншого майна статутний фонд, що стає власністю цього господар­ського товариства. Однак, втрачаючи право власності на майно, передане до ста­тутного фонду, засновники водночас набувають відповідних корпоративних прав, у т. ч. право на одержання дивідендів з урахуванням їх частки у статутному фон­ді. У разі виходу засновника (учасника), зокрема з товариства з обмеженою від­повідальністю, йому виплачується вартість частини майна товариства, пропор­ційна його частці у статутному фонді. На його вимогу та за згодою товариства вклад може бути повернений повністю або частково у натуральній формі (ст. 54 Закону України "Про господарські товариства"). Тобто можливі випадки, коли засновник (учасник) товариства може знову набути у власність майно, передане ним до статутного фонду.

І все-таки найпоширенішою формою об'єднання юридичними особами діяль­ності і майна є договори про сумісну діяльність, якими сторони визначають умови виникнення та здійснення права спільної власності. Нерідко з цього при­воду між ними можуть виникати спори.

Так, державна комунальна фірма "Київпобут" у зв'язку з відсутністю влас­них коштів 4 лютого 1993 р. уклала з Експортно-імпортним банком України договір, за яким банк зобов'язався частково фінансувати будівництво будинку побуту, а фірма "Київпобут" зобов'язалася надати банку відповідну частину виробничих приміщень у власність (повне господарське відання). Однак після завершення будівництва фірма "Київпобут" відмовилася виконати це зобов'я­зання. Рішенням арбітражного суду м. Києва від 9 березня 1994 р. було задово­лене позов Експортно-імпортного банку України про визнання за ним права власності на відповідну частину спільно збудованих виробничих приміщень площею 1146 кв. м¹.

Залишається невизначеною у законодавстві, юридичній літературі правова природа підприємства, основаного на власності трудового колективу підприєм­ства, кооперативу, іншого статутного товариства, громадської та релігійної орга­нізації. В Законі України "Про власність" власність такого підприємства дістала назву колективної. Однак, запропонована законодавцем конструкція права ко­лективної власності є невдалою, оскільки дає підстави для ототожнювання її зі спільною власністю, яка не належить до самостійної форми власності. Це відбу­вається тому, що, з однієї сторони, власником майна колективного підприємства визнається юридична особа, а з іншої — колектив орендарів, трудовий колектив, засновники, члени споживчої спілки чи інші особи, які утворили цю юридичну особу. Фактично цим утверджується концепція подвійного і навіть потрійного власника щодо одного й того самого майна, що неприпустимо для правової сис­теми. Усуненню цієї суперечності може сприяти нова Конституція України 1996 p., у якій не передбачено колективної форми власності.

Архів арбітражного суду м. Києва. Справа № 11/14. —1996.

410