Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
Ярема А. Г. та ін. Науково-практичний коментар...doc
Скачиваний:
5
Добавлен:
18.11.2019
Размер:
6.14 Mб
Скачать

Глава 49

т еля, а за його вказівкою — у володіння третьої особи. Встановлення такої умови в договорі застави не буде суперечити законодавству. Але при цьому застава не може кваліфікуватися як заклад. У формі закладу в заставу можуть передаватися, зокрема, транспортні засоби. Виділяється такий різновид закладу як тверда застава, при якій предмет застави залишається у заставодавця, але під замком і печаткою заставодержателя. Індивідуально визначена річ може бути залишена в заставодавця з накладенням знаків, що свідчать про заставу.

55. Відповідно до диспозитивних норм ст. 45 Закону "Про заставу" [51] заставодержатель при закладі несе такі обов'язки 1) належним чином утримувати предмет закладу і вживати заходів, необхідних для забезпечення його збереження; 2) повідомляти заставодавця про виникнення загрози загибелі чи пошкодження предмета закладу; 3) регулярно надавати заставодавцю звіт про користування предметом закладу, якщо таке право заставодержателю надане договором застави; 4) страхувати предмет закладу в обсязі його вартості за рахунок та в інтересах заставодавця (слід враховувати, що відповідно до частини другої ст. 5 Закону "Про страхування" [132] забороняється здійснення обов'язкових видів страхування, що не передбачені цим Законом. Оскільки ст. 7 названого Закону, що визначає види обов'язкового страхування, не зазначає на обов'язкове страхування предмета закладу, таке страхування є обов'язковим для заставодержателя, якщо це передбачено договором); 5) повернути предмет закладу заставодавцю негайно після виконання заставодавцем або третьою особою забезпеченої заставою вимоги.

Якщо заставодержатель відповідно до договору одержує право користуватися предметом закладу, одержані в результаті такого користування доходи спрямовуються на покриття витрат заставодержателя на утримання предмета закладу, а потім зараховуються в рахунок погашення процентів за зобов'язанням, забезпеченим закладом, чи в рахунок виконання цього зобов'язання. Формулювання частини першої ст. 46 Закону "Про заставу" не позбавляє сторони права встановити в договорі іншу черговість використання до-

Стаття575

ходів, одержаних заставодержателем від використання предмета застави.

56. Відповідальність заставодержателя за збереження предмета застави передбачена ст. 48 Закону "Про заставу". При тлумаченні цієї статті в першу чергу слід читати її частину другу. Частину першу слід читати останньою, оскільки вона встановлює розмір відповідальності, якщо для останньої є підстави, які визначаються відповідно до частини другої-четвертої ст. 48 Закону "Про заставу". За логікою речей, заставодержатель за договором застави повинен був би, за загальним правилом, нести відповідальність за втрату, недостачу або пошкодження предмета закладу. Але частина друга ст. 48 Закону "Про заставу" передбачає відповідальність заставодержателя за втрату, недостачу чи пошкодження предмета закладу лише у випадках, передбачених законом або договором. Тут ми черговий раз зустрічаємося з посиланням до закону, яке слід тлумачити як посилання до спеціального закону. Частина друга ст. 48 Закону "Про заставу" дуже істотно ущемляє права заставодавця, оскільки в законі загальне правило, що встановлює відповідальність заставодержателя за збереження предмета застави відсутнє, а в договір така умова може бути не включена, виходячи з уявлення про те, що не може бути права володіння чужою річчю без відповідальності за її збереження. Вищий арбітражний суд також у свій час приписав послідовно застосовувати частину другу ст. 48 Закону "Про заставу", яка виключає відповідальність заставодержателя за незбереження предмета застави, якщо вона не встановлена законом чи договором (Вісник Вищого арбітражного суду України, 2000, № 1, с. 71 (п. 13)).

Після частини другої ст. 48 Закону "Про заставу" при тлумаченні цієї статті слід читати її частину третю. При такому читанні виявляється таке правило: "Якщо спеціальним законом або договором такий обов'язок (відшкодувати заподіяні законодавцю збитки, завдані незбереженням предмета закладу —Лети.) заставодержателя передбачено, арбітражний суд повинен виходити з презумпції вини заставодержателя..." (Вісник Вищого арбітражного суду України, 2000, № 1, с. 71 (п. 1.3».

353