Глава 51

т осуванням встановленого коефіцієнта, підприємство, установа, організація відшкодовує збитки, що виникли на його боці, а залишок коштів перераховує до Державного бюджету. Таким чином, розмір своїх власних збитків підприємство, установа, організація визначає не відповідно до згаданого Порядку [200], а відповідно до інших правил, що встановлені ст. 22 ЦК (а у відповідних випадках — ст. 130, 135³ Кодексу законів про працю [17]).

Зауважимо, що чинне законодавство не встановлює ні термінів перерахування підприємствами, установами, організаціями зазначених коштів до Державного бюджету, ні санкцш за невиконання обов'язку стягувати із заподіювачів збитки та перераховувати до Державного бюджету відповідні грошові суми, ні порядку стягнення з підприємств, установ, організацій цих сум, якщо вони добровільно не стягнені і не перераховані до Державного бюджету. Закон "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" [121] визначає порядок погашення юридичними та фізичними особами зобов'язань з податків і зборів (обов'язкових платежів) (преамбула цього Закону). А під податками і зборами (обов'язковими платежами) розуміються внески до бюджетів і державних цільових фондів, визначені законами про оподатковування (частина перша ст. 2 Закону "Про систему оподатковування" [83]).

Проте кредитори вправі стягувати з боржників збитки, відповідно до названого Порядку, хоча і не зобов'язані перераховувати до Державного бюджету суми, що перевищують розмір збитків, визначений відповідно до ст. 22 ЦК.

19. Державна податкова інспекція України посилається на Порядок визначення розміру збитків від розкрадання, нестачі, знищення (псування) матеріальних цінностей як на нормативний акт, який слід використовувати при проведенні перевірок. Разом з тим Державна податкова інспекція України, розуміючи неможливість стягнення з підприємств, установ, організацій сум, передбачених Порядком та бажаючи використати відповідні випадки для поповнення бюджету, роз'яснює, що стягувані платниками податків збитки, завдані незбереженістю майна, є об'єктом оподаткування

Стаття623

п одатком на додану вартість. У такий спосіб може бути забезпечене хоча б часткове надходження коштів до бюджету, оскільки стягнути з платника податків усі суми, передбачені названим Порядком, неможливо. Це роз'яснення Державної податкової адміністрації є надзвичайно важливим для того, щоб побачити весь спектр негативних явищ у практиці правозастосування, викликаних відсутністю закону, який встановлює правила тлумачення правових норм, і відповідних наукових рекомендацій. Рекомендуючи визнавати стягувані збитки об'єктом оподаткування податком на додану вартість, Державна податкова адміністрація застосовує такий метод тлумачення правових норм, який слід назвати "економізмом у юриспруденції". Він полягає в тому, що правозастосовчий орган відходить від букви закону, прагне пізнати економічну суть відповідного явища. Пізнавши її (цю суть), він на місце букви закону ставить економічну суть явища, виражену у відповідних положеннях законодавства, і робить висновок про те, як це положення слід застосовувати для вирішення конкретного питання.

У випадку, що розглядається, Державна податкова адміністрація бачить, що при розкраданні, нестачі, псуванні та пошкодженні цінностей і наступному відшкодуванні завданих цим збитків має місце те ж економічне явище, що і при продажу цінностей: вони вибувають із власності платника податків, а замість них він одержує грошову суму — відшкодування збитків, яке є дуже близьким чи навіть рівним по сумі ціні відповідного майна. Оскільки базою оподаткування податком на додану вартість є договірна вартість, визначена за вільними чи регульованими цінами, що відшкодовується у вигляді збитків, вартість товарів визнається такою, що має той же правовий режим, що і сума, яка належить платникові податків в результаті реалізації товарів.

"Економізм" у правозастосуванні як узагалі, так і в даному випадку, зокрема, неприйнятний тому, що він передбачає невиправданій відступлення від букви закону. П. 3.1.1 ч. 3.1 ст. З Закону "Про податок на додану вартість" [86] визнає об'єктом оподаткування податком на додану вартість, зокрема, операції платників податку з продажу товарів, робіт,

572

573