Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
Ярема А. Г. та ін. Науково-практичний коментар...doc
Скачиваний:
5
Добавлен:
18.11.2019
Размер:
6.14 Mб
Скачать

Глава 51

т ак треба розуміти зміст поняття прямих збитків, що вживається в підпункті "а" п. 4.2.10 ч. 4.2 ст. 4 Закону "Про податок з доходів фізичних осіб" [144], п. 4.2.3 ч. 4.2 ст. 4 Закону "Про оподаткування прибутку підприємств" [88].

Уже після прийняття нового Цивільного кодексу в Законі "Про телекомунікації" [154] (ч. З ст. 40) з'явився термін "фактичні збитки". Близький до цього термін "фактична шкода" використовується у ч. 2 ст. 924 ЦК, що відповідає термінології ст. 13 Закону "Про транспорт" [66] та ст. 23, 24 Закону "Про залізничний транспорт" [77]. Звичайно, застосування терміну "шкода" до договірних зобов'язань не можна визнати значним досягненням вітчизняної цивіл-істики. Скоріше це свідчить про кризові явища і в законодавстві, і в науці. Але ж ці зауваження ні на крок не наближають нас до вирішення проблеми тлумачення цих положень законів. Положення частини четвертої ст. 13 Закону "Про транспорт" про фактичну шкоду розкривається у спеціальному Законі "Про автомобільний транспорт" [125], який було прийнято пізніше. На зазначаючи безпосередньо на термін "фактична шкода", частина перша ст. 68 цього Закону в такий спосіб визначає межі відповідальності перевізника: 1) у разі втрати або нестачі багажу чи вантажу — в розмірі вартості багажу чи вантажу, який втрачено або якого не вистачає; 2) у разі пошкодження (псування) багажу чи вантажу — в розмірі суми, на яку зменшились вартість багажу чи вантажу; 3) у разі втрати багажу чи вантажу, зданого для перевезення з оголошенням його цінності, — в розмірі оголошеної цінності багажу чи вантажу. Отже, можна стверджувати, що зміст поняття фактичної шкоди є саме таким, як це визначається ст. 68 Закону "Про автомобільний транспорт". Таке ж розуміння фактичної шкоди викладається в ст. 114 Статуту залізниць [216], в якій межі відповідальності перевізника визначені приблизно так, як і в ст. 68 Закону "Про автомобільний транспорт". Нарешті, ч. З ст. 314 ГК [32] також визначає межі відповідальності перевізника за незбереження вантажу приблизно так же, як і ст. 68 Закону "Про автомобільний транспорт" та ст. 114 Статуту залізниць. В такий спосіб вирішується питання про зміст поняття "фактичної шкоди". Це — логічно. Навряд чи вип-

Стаття 623

равдано було б в такий же спосіб обмежувати відповідальність операторів телекомунікацій. Але ж Закон "Про телекомунікації" не містить іншого визначення "фактичних збитків". І було б неправильним з метою надання ч. З ст. 40 Закону "Про телекомунікації" більшої логічності і соціально-економічної доцільності тлумачити цей термін інакше, ніж закони про транспорт розуміють термін "фактична шкода".

  1. Ст. 30 ЦПК [16] і ст. 33 ГПК [20] покладають накожну зі сторін, що беруть участь у справі, обов'язок доказування тих обставин, на які вона посилається як на підставусвоїх вимог і заперечень. Звідси випливає обов'язок суб'єкта, що вимагає відшкодування збитків, доказати наявністьі розмір збитків. Стосовно збитків ч. 2 ст. 623 ЦК такожпокладає на кредитора обов'язок доказування розмірузбитків, завданих йому порушенням зобов'язання. Правовасистема України, звичайно, знаходиться під впливом закордонного та міжнародного досвіду. Проте, на думку авторів, було б зовсім невиправданим хоча б частково відходити від принципу покладення на кредитора тягаря доказування наявності та величини збитків і допускати можливістьвизначення величини збитків на розсуд суду, якщо вона неможе бути встановлена з розумним ступенем вірогідності,як це передбачено п. З ст. 7.4.3 Принципів міжнароднихкомерційних договорів УНІДРУА [12].

  2. Розрахунок суми збитків викликає істотні утруднення. На це постійно звертається увага, в тому числі в науковій і навіть навчальній літературі. У цьому зв'язку у свійчас у СРСР була розроблена Тимчасова методика визначення розміру шкоди (збитків), заподіяної порушенням господарських договорів [395]. Вона була схвалена Державноюкомісією Ради Міністрів СРСР з економічної реформи 21грудня 1990 р. Органи Державного арбітражу СРСР оцінювали названу Тимчасову методику як нормативно-правовий акт. Однак в Україні за нею де-факто визнаєтьсятільки науково-методичне значення, та й у такому роді воназвичайно навіть не згадується в науковій і навчальній літературі. Правозастосовча практика також не звертається доцього документа. Розробники проекту Господарського кодексу були добре поінформовані про згаданий досвід ра-

563