Глава 7

Елементи історичної культурології імпліцитно завжди були при-;«>' сутніми в історичній науці, однак у самостійний напрям почали виділятися лише з розвитком історико-філософської думки (Віко, Гердер, Гегель, Енгельс та ін.) [247; 130; 480; 484]. На історичну культурологію вплинули роботи соціальних антропологів класичного еволюціонізму (Спенсер [272], Морган [123] та ін. [122]) та їх ідеї про адаптивний характер історичної мінливості культури. Дослідженнями вже суто історично-культурологічного напряму були розробки в галузі теорії культури та цивілізації (Данилевський [158; 834], Шпенглер [143], Тойнбі [462], Сорокін [38; 831], Гумільов [160; 166], Хантінгтон [465]), вивчення «історії ментальностей» у французькій історичній «школі Анналів» (Февр, Блок, Бродель, Ле Гофф) [247]. Цей напрям досліджувався у працях послідовників цих науковців у різних країнах, а також багатьох археологів, етнографів, соціологів, істориків, психологів, які розглядали історичні культури як системні утворення і шукали пояснення закономірностям, що зумовлювали такого роду організаційно-регулятивно-кумуніка-тивну системність у здійсненні соціальної практики і формуванні образів свідомості людей.

Історична культурологія, як відомо, досліджує як макродинаміку історико-культурних процесів у масштабах історичних епох, формацій, етносів, держав, конфесій, соціальних класів і станів та ін., так і системоутворюючі за своїм значенням макродинамічні процеси культурного формоутворення, трансляції, дифузії та мінливості культурних форм, діяльності культуротворчих інститутів та ін. Вона розроблює філософські, соціальні та антропологічні основи пізнання культурно-історичних процесів, методологію і методику цього пізнання, а також загальні пояснювальні теорії і концепції історичної динаміки культури в гносеологічному, онтологічному, генетичному, структурному, факторному, функціональному і семіотичному аспектах.

Історична культурологія також вивчає: соціально значущі форми існування історичних спільнот людей у штучно створеному ними культурному середовищі, особливості соціокультурної мотивації діяльності і самоорганізації людей, формування їх світоглядних і ціннісних орієнтацій, норм і стандартів соціального та індивідуального буття, картин світу, способів життя і ідентичності, способи і результати рефлексії універсуму і власного буття в ньому.

Серед основних проблемних галузей історичної культурології, при аналізі першоджерел її дослідників, можна виділити такі:

— дослідження природних та історичних обставин (умов) існування спільнот і особливостей соціокультурних технологій їх адаптації до цих умов, тобто виявлення комплексів зовнішніх чинників, які зумовлюють специфіку соціального і культурного буття цих спільнот;

— вивчення процесів накопичення спільнотами досвіду соціальної інтеграції і підтримування необхідного рівня консолідованості людей при здійсненні всіх форм колективної життєдіяльності (задоволення

322

Формування історика-теоретичних підвалин культурології

групових та індивідуальних інтересів і потреб), а також процесів селективного відбору найефективніших засобів вирішення цих завдань, тобто виявлення критеріїв прийнятності тих чи інших форм соціальної практики і образів свідомості з точки зору їх відповідності принципу ненанесення шкоди соціальній цілісності спільноти;

— аналіз процесів акумуляції та закріплення у свідомості та соціальній практиці людей цих селективних принципів та допустимих форм діяльності як ціннісних орієнтацій, норм, зразків, правил, звичаїв та ін., тобто виявлення комплексу «соціальних конвенцій», ідейних імперативів і табу, на основі яких здійснюються процеси регуляції колективного існування людей, формуються їх картини світу;

— дослідження втілення соціокультурного досвіду спільнот у практичних формах їх соціальної організації і механізмах регуляції, в параметрах способу життя і балансі колективного і персонального начал у нормах соціальної активності, в опредмечуванні ціннісних імперативів культури (допустимих за своєю соціальною ціною та наслідками форм діяльності), у специфічних ознаках технологій і продуктів (результатів) цієї діяльності та ін., тобто виявлення системи механізмів практичного впорядкування форм життєдіяльності спільнот за соціально-ціннісними основами та нормативних параметрів функціонування цих механізмів;

— вивчення втілення соціокультурного досвіду спільнот у превалюючих формах раціонального та образного пізнання оточуючого світу, в культивованих формах рефлексій, інтерпретації та акумуляції цього знання, у формуванні інститутів по виробництву «культурних текстів» (релігійних, політичних, художніх та ін.), У специфіці образів самоідентифіка-ції спільнот у своєму соціальному оточенні та особистості в спільноті і т. ін., тобто виявлення нормативних параметрів регуляції свідомості та світосприйняття членів спільноти;

— дослідження процесу втілення соціокультурного досвіду спільнот у нормах соціальної адекватності їх членів, механізмах стимулювання соціальної активності особистості, в системі образів соціальної престижності, в засобах соціального винагородження або покарання, в механізмах соціалізації та інкультурації індивіда та ін., тобто виявлення нормативних характеристик системи соціальних стандартів, які домінують у різних стратах спільноти, і допустимих меж індивідуальної інтерпретації цих стандартів у поведінці та міркуваннях, інтересах і потребах особистості;

— вивчення втілення соціокультурного досвіду спільнот у функціонуванні механізмів соціальної комунікації, трансляції культурного досвіду, формуванні семантичних кодів, мов і текстів культури, консолідуючих образів свідомості, обрядів і ритуалів та всієї системи технологій соціокультурного відтворення самих спільнот як стійких у просторі і часі соціальних цілісностей, тобто виявлення нормативних параметрів формування і функціонування інформаційних полів існування спільноти;

323