Глава 10

Коли зустрічаються етнічні субстрати або люди, об'єднані в кон- сорції, або окремі представники різних етносів, у них виникає відчуття підсвідомої взаємної симпатії або антипатії. Відчуття взаємної симпатії Л. Гумільов назвав позитивною компліментарністю, а відчуття взаємної антипатії — негативною компліментарністю. Компліментарність залежить від ритму етнічного поля тих або інших етносів. Позитивна компліментарність виникає у тих етносах, ритми етнічних полів котрих, накладаючись, утворюють гармонію. У разі дисгармонії етнічних полів, при контакті різних етносів в окремих його представників виникає відчуття недоброзичливості або навіть ворожості, тобто негативна компліментарність. Таким чином, компліментарність — явище природне і відіграє у взаємовідносинах етносів важливу роль.

Позитивна компліментарність етнічних систем приводить іноді до їх злиття з утворенням нового етносу, але частіше до їх симбіозу. При симбіозі кожний етнос займає свою нішу в ландшафті і не заважає сусіду займати іншу. Своєрідність кожного етносу не приводить до їхньої ворожнечі, а навпаки, сприяє обміну між ними результатами їх діяльності. Близьке за змістом і формою світовідчуття тим більше, якщо воно базується на спільній релігійній вірі, згодом виробляє в симбіонтів настільки однакові національні риси, що вони перетворюються в субетноси етнічної системи більш високого порядку, тобто в суперетнос.

Якщо в одному регіоні вступають у контакт етнічні системи з негативною компліментарністю, якщо при цьому одна з них не знаходить у ландшафті відповідної її природі ніші, то виникає така форма їх взаємозв'язку, як химера. Химери несталі в соціальному плані. Вони руйнуються через внутрішні непримиренні протиріччя або стають жертвами сусідніх етносів. Л. Гумільов дав таку характеристику суті химери: «Утворена внаслідок поштовху суперетнічна система тісно пов'язана з природою свого регіону. її ланки і підсистеми — етноси і субетноси — знаходять кожний для себе екологічну нішу... Але якщо до цієї системи відбувається вторгнення нової чужої етнічної цілісності, то вона, не знаходячи собі екологічної ніші, змушена жити не за рахунок ландшафту, а за рахунок його мешканців. Це не просто сусідство і не симбіоз, а химера, тобто поєднання водній цілісності двох різних несумісних систем» [159, с. 228].

Крім симбіозу і химери, між етносами може бути і третій вид контакту — ксенія як форма нейтрального співіснування у регіоні. При ксенії між етносами не виникає конфліктів, але і не відбувається поділу ландшафту на окремі ніші, коли вони могли б обмінюватися результатами своєї праці. Кожний етнос живе сам по собі, без нагальної потреби не цікавлячись, чим займається сусід, а ця потреба виникає дуже рідко. Нейтральний етнічний контакт неможливий у початкових фазах етногенезу, а відбувається лише тоді, коли рівень пасіонарної напруги етносів зменшується.

Іноді етнічний контакт для одного з контактуючих етносів може закінчитися порушенням природного процесу зміни фаз етногенезу,

464

Співіснування культур і поліетносфера в добу цивілізаційної глобалізації

що Л. Гумільов назвав зсувом. Етногенез може бути обірваний повсякчас, якщо натиск ззовні дуже сильний. Однак легше за все зсув відбу-вається під час переходу етнічної системи від однієї фази до іншої. Особливо слабкою ланкою в етногенезі є перехід з акматичної фази до фази надламу. Обрив етногенезу може статися не тільки з причин зовнішньої агресії, а й у результаті дій у надрах етносу антисистеми -добре організованої групи людей з негативним світовідчуттям, що полягає в негативному відношенні до природного ходу подій і прагненні до спрощення навколишнього світу.

Коли один етнос гине внаслідок старіння, його сили вже виснажені, інший виникає на його основі, точніше з його уламків, а також із уламків інших етносів (які Л. Гумільов назвав етнічними субстратами), успадковує матеріальну й духовну культуру свого попередника. Як правило, успадковується переважно культура і віросповідання (світогляд) більш розвиненого етносу зі вкрапленнями до системи культури першого, досягнень інших етнічних субстратів. «Культура найбільш консервативна і стала, — підкреслював Л. Гумільов, — внаслідок чого нові етноси успадковують знання і навики старих, що йдуть у небуття. Через це часто виникає ілюзія безперервності прогресу, але треба пам'ятати, що і він підвладний законам діалектики або, як їх називали в давнину, «перекрученням» [162].

Спробуємо провести і соціально-культурологічний аналіз можливості існування суперечливих суперетносів або спільностей. Чи можуть існувати суперечливі спільності під кутом зору соціально-політичної динаміки? Історія минулих головних культур (та й сучасних також) свідчить, що в них боротьба була об'єднуючою; конфлікт, ворожнеча і навіть війна, коли вони були тривалими (звичні, тривалі або неминучі), були формами об'єднання, що створюють соціальні взаємовідносини між суперниками, антагоністами і ворогами, а також соціальні системи, які складаються з них. Визнається велика кількість форм суперечливого об'єднання в релігії, фомадському житті та соціальній теорії. Навіть у самій мові слова «прогрес», «регрес», «дисонанс», «протиріччя», «суперечка», «драма», «сутичка», «війна» означають, що ми визнаємо існування спільностей, створених із протиріч між звуками, ідеями, особистостями, персонажами, тілами, групами. Протиріччя об'єднують лаоські роди, індуські касти, марксистські класи, кантіанські антиномії, таким чином створюючи єдності або системи. Діалектика Сократа і Гегеля, Ізраїль та Іудея, пантеон Гомера, конгрес, ворожі племена, двопартійна система, Семеро проти Фів, Панч-Джуді шоу і пакт Гітле-ра—Сталіна — всі ці суперечливі пари і набори окремих спільностей також, звичайно, визнаються як внутрішньо антагоністичні єдності. Але теоретична ідея, яка твердить, що, зіштовхуючись із конфліктом, нам слід його розглядати як об'єднуючий і як об'єднання, дотепер ще не загальновизнана. Скоріше, вона створює окремий напрям у соціальній теорії, репрезентований, наприклад, Георгом Сіммелом і Льюісом

465