Глава 10

ребільшень, шоку, далі вихід до інерційної фази і встановлення гармонійної рівноваги, гомеостазу, «очікування» нового витка вібрації біосфери. Наприкінці шляху етнос перетворюється на ізолят.

Видатні вчені, уважні до фактів історії, завдяки своїм методикам визначили тривалість початкового злету етносу, точніше, історичний період формування «свіжого» народу і його політичної системи у 300 років. Потім відбувається чергування підйомів і занепадів — теж у 300 років, потім ослаблення життєдіяльності, що веде до впорядкування своєї долі і достатку життя, до того, що А. Тойнбі назвав breakdown (брекдаун у біологів). Нарешті, настає остаточний занепад волі й повільне сповзання «до прірви життя». Така доля всіх народів.

Згідно з Л. Гумільовим, нові етноси не виникають в монотонних ландшафтах — наприклад, власне степ, рівний до обрію простір, суха рівнина не сприяла генезису жодного народу, так само, як і зона тайги. Етноси виникають на межі ландшафтних регіонів, у зоні етнічних контактів, де неминуча інтенсивна метисизація. Вона, втім, не є причиною етногенезу, але додає антропологічний матеріал до самої форми контакту й еволюції етносу. Сприяє пусковому моменту етногенезу поєднання різних культурних рівнів, типів держави, несхожих традицій. Загальним для історії є принцип розмаїтості, який стає синхронним відтворенням мозаїчності землі, її поліетносфери.

Л. Гумільов пропонує розглядати як досліджуване явище планетарного, за В. Вернадським, масштабу саме етносферу - особливу оболонку геосфери, земної поверхні, що включає рослинний і тваринний світи, геологічні та інші процеси, клімат, води і все інше, що супроводжує життя. Так ми дійдемо висновку, що поліетносферу доцільно розглядати як одну з оболонок Землі, але з урахуванням великої кількості відмінностей при взаємодії етносів з природним середовищем [221; 524]. Міжетнічні та історичні колізії відбуваються завдяки участі природного, у тому числі й мутаційного, тла. Отже, поліетносферу можна розуміти як серію процесів виникнення етносів у тих або інших регіонах: етногенез, розширення первинних субстратів, перетворення їх на частину етнічної історії людства і дисоціації етносів, тобто розпад етнічних колективів. Це не пов 'язано із загибеллю особин зникаючого етносу, а є рекомбінацією, перетасовуванням популяцій людей — інкорпорацією їх до нового етносу.

Оскільки протягом свого життя етнос завжди функціонує у межах якої-небудь суперетнічної системи (римський, мусульманський, китайський суперетноси), відбувається «енергетичний» обмін з елементами суперсистеми. Це зумовлює коливання імпульсу руху в деяких межах навколо математичної кривої розвитку, яку взято як ідеальний випадок розвитку. Але етнос — не хаос і не безглузда суперечливість своїх елементів; спільним для всіх випадків множини є властивість елементів мати всі види активності, які приводять до створення статичних або динамічних струтур. Таким чином, етнічна цілісність — динамічне існування системи корпускулярного типу, де первісний

472

Співіснування культур і паліетносфера в добу цивілізаційної глобалізації

імпульс — заряд енергії та пасіонарності, що втілюють її в людях, поступово витрачається, а ентропія (згасання поштовху) безперервно -г ґ" зростає. Тому жива речовина за законом ентропії або етнічна система, що в даному разі стає реалізацією цього закону, мають постійно усувати ентропію, яка накопичується, обмінюючись з оточуючим середовищем енергією. Цей обмін регулюється керуючими системами, які використовують запаси інформації, що передається у спадок. Роль керуючих систем в етногенезі відіграє традиція, яка взаємодіє із суспільною та природною матерією. І тоді виразно визначається, що можна витратити запас енергії рівно за такий проміжок часу, на який опір зовнішнього середовища та «поганого» чи «гарного» суспільного устрою прирікає його на згасання. Отже, функціонування зовнішньої системи зв'язків етносу може привести як до прискорення розвитку, так і до спаду й навіть загибелі, якщо величина обміну перевищує деякі критичні значення, різні для різних моментів життя етносу.

Л. Гумільов розробив проблему варіантів етнічних контактів на територіях, заселених різними етносами. Він розрізняє чотири варіанти: співіснування, асиміляцію, метисизацію і злиття — коли при контакті забуваються традиції обох первинних компонентів і поруч із двома попередніми або сусідніми, або замість них виникає третій, новий етнос. Це, по суті, — головний варіант етногенезу. У всякому разі, саме так виник, наприклад, великоросійський або етнос США. Але, звичайно, такий варіант етногенезу в історії спостерігається не часто.

За рівнем співучасті етносів у контактних утвореннях Л. Гумільов розрізняє декілька можливих варіантів. Один із них — варіант «ксенії», коли два різних за динамікою етноси потрапляють до одного соціального організму, наприклад фламандці і валлони в Бельгії. І варіант «химери», коли один етнос на етапі спаду, надламу іншого етносу привласнює собі нішу ослабленого етносу і починає функціонувати в ній у межах дисонансу, тобто руйнації навколишнього середовища, рідного для надламаного етносу. Варіанти другого рівня, хворобливі і для етногенезу, і для вивчаючих проблеми контактів учених, завжди приймаючих сторону якогось із етносів, Л. Гумільов розглянув на матеріалі Старого і Нового Світу [165; 166].

Отже, ми маємо необхідний інструментарій для подальшого вивчення народів у поліетносферній оболонці земної кулі.

Передусім розглянемо сучасний континуум культур. Культура - потужний чинник людської діяльності: вона присутня у всьому, що ми бачимо і відчуваємо, і все, що ми бачимо і сприймаємо, потрапляє до нас забарвленим чеканнями і схильностями. їх основу становить наша культура: ми бачимо світ крізь призму кольору нашої культури. Величезна кількість людей користується цією призмою, навіть не підозрюючи про її існування. Дії людей прямо залежать від того, у що вони вірять, а їх переконання, у свою чергу, залежать від обумовленого культурою бачення себе і навколишнього світу.

473