Глава 2

значені положення беруть початок в обмеженні процесу розвитку одним лише прогресом. Але в дійсності розвиток реальних систем немонотон-ний і містить не тільки прогресивні атрактори, а й атрактори деградації (які з часом можуть змінитися прогресом, а можуть призвести систему до краху) та руйнування.

Таким чином, системно-хрестоматійний аналіз існуючих методологічних парадигм переконливо свідчить про методологічну кризу в гуманітарно-культурологічній сфері, про те, що старі методи і принципи наукового пошуку і аналізу не завжди спрацьовують у сучасних цивілізаційно-глобалізаційних умовах. Саме тому автори у даному монографічному дослідженні застосовують нові методологічні засади і передусім цивілізаційно-циклічні концепції історико-культурного аналізу, теорію цивілізаційно-інноваційних циклів та синергетичну парадигму соціокультурного спрямування.

Розуміння значимості ритмів і циклів людини, інакше кажучи — загальних закономірностей буття людини на Землі, чималою мірою допомагає вирішити складну проблему її історично-суспільного розвитку. В розділі показано, що у людини існують добові, сезонні та річні ритми, які обумовлюють чергування підйомів та спадів станів фізичного та психічного здоров'я, звідси — чергування життєвої та творчої активності. Ритм планетарного життя людини формується основними етапами життя людини — дитинством, отроцтвом, юністю, зрілістю та просвітленням. Ритми й цикли життєвої активності людини пов'язані та обумовлені взаємним розташуванням Землі, Місяця та Сонця у світовому просторі. Якщо тотальна суть людини формується Космосом — його законами та ритмом життя, то в структурі та складі багатьох культурних явищ і творчих процесів, до яких належать, наприклад, музика, поезія, архітектура, фізика тощо, містяться психічні ритми, і формує їх сама людина на основі свого мислення, глобальної цілісності людства та перетворюючої діяльності суспільства. В системі людина •**> суспільство •» природа •£> космос людина повинна мати космічну свідомість, це завдання вже сьогодні стало однією з найважливіших проблем людства, у вирішенні її люди бачать шлях до свого спасіння від катастрофи, що насувається, яка може бути викликана всесвітнім відчуженням людини від природи, від суспільства та самої себе.

Циклічність Космосу безпосередньо впливає на циклічні ритми людини, яка є окремим представником соціуму. З метою «історично-об'ємного» та багатомірного пізнання розвитку суспільства й людини у наступних підрозділах розглядаються різні цикли історичного розвитку людської культури.

Важливу роль відіграють соціально-історіометричні цикли, які залежать від циклів Сонця. Про вплив Сонця на соціальні процеси замис-

104

Методологічні засади історико-культурологічного дослідження

лювалися ще давньогрецькі історики й філософи. Але тільки за наших часів на основі обробки великого статистичного матеріалу О. Чи-жевський, разом з К. Ціолковським, В. Вернадським та іншими вченими, одним із перших звернув увагу на зв'язок між історією людства, соціокультурними процесами, космічними явищами та геологічними процесами, які відбуваються на планеті Земля. Він довів, що від космічних і сонячних чинників впливу на Землю через дію на нервову та гормональну системи індивідуальних організмів залежить підвищення колективного збудження, перехід потенційної нервової енергії цілих груп людей у кінетичну, яка потребує розрядки у русі та дії. У разі наявності якоїсь спільної ідеї, єдиної мети, куди може направитися загальне нервове збудження, імпульсивно підвищується соціальна роздратованість мас, яка у своєму виході назовні призводить до соціальних рухів, змінює звичний ритм функціонування соціуму, загальний соціокультурний фон. На жаль, в історичній літературі практично не приділяється уваги залученню даного циклу до розгляду нелінійності розвитку траєкторії будь-яких суспільних подій. Ми назвали цей цикл соціально-історіо-метричним.

Наприкінці XIX - на початку XX ст. вчені багатьох країн приділяли увагу створенню теорії криз і циклів. Проте найбільш повно тривалі хвилі в економіці у вигляді регулярності 50—60-річних флуктуацій цін і виробництва у «світовій капіталістичній системі» та їх вплив на траєкторію розвитку суспільства були вперше виявлені та досліджені вченим М. Кондратьєвим у 1922—1928 pp., а потім продовжені Й. Шумпетером та Г. Меншем. Ці цикли були названі К-хвилями. Зазначимо, що кондрать-євські цикли стосуються лише економічної сторони суспільно-історичного розвитку. Вони не торкаються в цілому соціально-історичних, правових, світоглядних та культурних змін. Не забуватимемо, що одна з основних функцій культури — генеративний чинник глибоких, соціально-економічних трансформацій. Ця загальна закономірність може бути названа великим універсальним інноваційним циклом. У ньому відносно синхронно відбуваються взаємозалежні фундаментальні соціальні інновації, які охоплюють усі сфери суспільства: від держави та суспільної свідомості, культури та соціальної психології на одному полюсі до економіки, технології, техніки, типів економічної поведінки на іншому. Теорія Кондратьєва вважалася неприйнятною до культурних, політичних та соціальних інновацій. Тому великі універсальні інноваційні цикли у цих сферах діяльності не бралися до уваги культурологами. Зв'язок економіки, технології та культури загалом (якщо розуміти культуру не у вузько-видовищному або розважально-літературному смислі) набуває фундаментального значення для розуміння історичних Подій, які відбуваються у сучасному світі.

Д. Модельскі та У. Томпсон наприкінці 1980-х pp. звернули увагу на ^1снування довгострокових циклів зміни лідерів світової політики тривалістю 100-120 років, у які наче вкладаються по дві К-хвилі, а потім

105

перевірили на основі аналізу розвитку економіки Китаю з кінця першого тисячоліття до нашого часу. С. Афанасьєв, на основі обробки фактичного матеріалу, показав, що два великих цикли кон'юнктури синхронізують з геологічним затемнено-перигелієвим циклом тривалістю в 108 років. Інакше кажучи, дві «кондратьєвські хвилі» наче вкладаються у цей цикл. Цикл тривалістю у 108 років має космопланетарне походження, як було показано вище на основі останніх астрофізичних теорій та висновків. Не забуватимемо, що в цей цикл вкладаються не тільки дві кондратьєвські К-хвилі, а й десять соціально-історіометричних циклів О. Чижевського. 108-річний цикл ми назвали соціально-інноваційним, застосовується він з початком розвитку технологій. Великі універсальні інноваційні цикли в концептуальному плані цікаві тим, що дозволяють осмислити принциповий зв'язок соціальних, політичних та технологічних інновацій з глибинною трансформацією культури. При уважному розгляді соціально-інноваційних циклів чітко простежується трансформація не тільки у сфері економіки, а й у всіх сферах політичного, соціального та духовно-культурного життя. Пояснення цьому ми знаходимо у зв'язку культури, економіки та технології. Дослідження цих процесів за допомогою соціально-інноваційних циклів — ще не одна тема докторських дисертацій для історика.

При розгляді історичного розвитку етносів, суперетносів та їхніх культур неможливо не звернути увагу на етнічні цикли, які були детально розроблені істориком, культурологом, етнологом Л. Гумільовим. Він на основі узагальнення великого історичного матеріалу, сорока індивідуальних кривих етногенезу, побудував усереднену криву пасіонарної напруги етносу залежно від часу. Він дійшов висновку, що етнос — не стан, а момент процесу, тобто етнос має вік, як і людина (народження — розквіт — смерть), і що цей цикл дорівнює 1200—1500 pp. Застосовуючи етнічні ритми при дослідженні історичних процесів, особливу увагу слід приділяти змінам фаз етногенезу, так званим фазовим переходам. Фазовий перехід завжди є глибокою кризою, викликаною необхідністю психологічної ламки стереотипів поведінки заради пристосування до нової фази. У фазовому переході з'являється багато можливих альтернатив руху етносу в історичному часі і тут уже слід віддати належне мистецтву історика в об'єктивному трактуванні того чи іншого обраного шляху.

Окрім циклів розвитку суспільства, пов'язаних з ритмами Космосу, розглянуто цивілізаційно-інноваційні цикли, які впливають не тільки на розвиток окремих культур, а й у більшій мірі — на геопростір і на сфери, пов'язані з безпосередньою діяльністю людини. Діяльність людини — це передусім проекція інноваційних наукових, технологічних та соціальних циклів на геопростір. Говорячи про інноваційний тип, ми маємо на увазі насамперед історичний характер розвитку науки та суспільного виробництва у найрозвиненіших країнах Америки, Європи та Азії. У цьому разі виключається так званий «формаційний підхід»

106

Методологічні засади історико-культурологічного дослідження

при розгляді культурно-історичного процесу розвитку людства, а з урахуванням постановки завдання попередніх пунктів висновків, переходимо до «цивілізаційно-інноваційного» методу дослідження історичних шляхів траєкторії розвитку сучасного суспільства. Охарактеризовані окремі періоди в розвитку суспільства відповідно до найпоширеніших технологій або класу технологій. Усю відому «технологічну» історію суспільства можна поділити на декілька великих періодів (доаграрний, аграрний, передіндустріальний, індустріальний, постіндустріальний), кожному із яких відповідала своя технологічна хвиля, яка принципово змінювала характер взаємовідносин людини і природи та похідні від цього форми територіальної організації суспільства та становлення сучасної цивілізації.

Розгляд «цивілізаційно-інноваційних» циклів історії людства логічно підводить нас до того, що образ світу постає як сукупність нелінійних процесів. У будь-якому разі «усвідомлення нелінійності історичного процесу, безумовно, не ключ до свідомої історико-творчої вільної діяльності, а лише дещо, що дозволило трохи відсунути пластину, яка закривала замкову щілину. Перед методологією соціальних дисциплін воно ставить принципово нове завдання: навчитися в соціальній сфері розрізняти системи, якісамодіють та самоорганізуються» [659, с. 207—208]. Проте усвідомлення нелінійності історичного процесу приводить нас до філософії нестабільності, теорії дисипативних структур і, в кінцевому підсумку, апарату синергетики, розробленого школою Нобелівського лауреата І. Пригожина. Саме в цьому напрямі ми пропонуємо розглянути історичні події та розвиток культури у концептуальних положеннях синергетичної парадигми. Нелінійне мислення стає характерною відмітною ознакою методології історії, яка обновлюється, і тут виявляються продуктивними такі категорії, як «сталість і несталість», «хаос», «біфуркація», «атрактор». Вони сприяють перетворенню історії з переважно описової (констатуючої) у теоретичну науку, яка освоює умовний спосіб та сценарний підхід. Це передбачає оцінку дій історичних персонажів і мас, по-перше, в їх власних культурно-психологічних координатах, а по-друге, в контексті альтернативних сценаріїв. Зокрема, «синергетично» мислячі історик, культуролог, політолог, економіст вже не можуть оцінювати те або інше рішення через прямолінійне порівняння попереднього та наступного станів: вони мають порівнювати реальний хід наступних подій з імовірним ходом подій при альтернативному ключовому рішенні.

Чисельність людства та сумарний техногенний вплив на екосистему Землі стали настільки значними, що впритул наблизилися до порого-вих значень. Ми вступили в «епоху біфуркацій», яка породжена інтерференцією багатьох циклічних соціокультурних процесів на несталій Межі самовинищування, межі екстенсивного розвитку техногенної цивілізації. З іншого боку, набирають темп процеси самоорганізації нового інформаційного суспільства, ноосферні механізми якого можуть стати своєрідними гарантами сценарію м'якого виходу із планетарної кризи.

107