Глава 2

It: ■ . враховує також історичні епізоди принципово нового змісту і загалом ЖИМ робить картину не такою безвихідною. В деяких випадках, коли антропогенна криза охоплювала великий, соціально насичений регіон, його населенню вдавалося знайти кардинальний вихід із глухого кута, гідно відповівши на історичний «виклик», обумовлений наслідками діяльності попередніх поколінь. Такі епізоди ставали переломними віхами в розвитку загальнолюдської історії та культури: збільшувалася питома продуктивність виробництва (обсяг корисного продукту на одиницю руйнувань), інформаційний об'єм індивідуального та соціального інтелекту; поширювалися організаційні зв'язки; вдосконалювалися мораль, право, засоби міжгрупового та внутрішньогрупового компромісу. Спеціальний аналіз свідчить, що багато чого в цих комплексних прогресивних змінах виявлялося незворотним при всіх наступних історичних колізіях [696-698].

Загалом цивілізація на нашій планеті досі жива завдяки тому, що люди, стаючи сильнішими та прориваючись крізь драматичні кризи, в кінцевому підсумку ставали мудрішими. Передові культури людства з кожним кроком виробляли ефективніші засоби господарювання, організації та соціального мислення, адаптуючись до технологічної могутності, яка постійно збільшувалася.

Зазначимо, що в даному разі феномен адаптації тлумачиться по-іншому, ніж у моделях функціоналізму, заснованих на теорії рівноваги, виключному інтересі до стабільності систем і принципах універсальності функціональності [68; 352]. Про це йдеться у працях О. Конта [277-279], Г. Спенсера [272], Е. Дюркгейма [280], А. Кребера [338-340], Р. Бенедикт [355], М. Мід [356], Е. Еванс-Притчарда [116], Ф. Тенніса [699] та інших авторів [34; 43; 122; 123; 313; 473]. З позицій синергетики соціальна система пристосовується не стільки до умов середовища, які спонтанно змінюються (такі ситуації менш цікаві та відносно тривіальні), скільки до власних зростаючих можливостей та наслідків людської діяльності. Це одна з принципових відмінностей моделі, що заснована на концепції сталої нерівноважності. За версією функціоналістів, соціальні зміни вважаються наслідками зовнішніх збурень, які виводять систему із стану рівноваги, та її більш або менш успішного прагнення повернутися до первісної рівноваги [312]. Синергетика акцентує на іманентному характері протиріч між суспільством та природою, тимчасова стабілізація відношень між якими забезпечується, передусім, балансом параметрів культурного розвитку і систематично порушується активністю самого суспільства.

При такій зміні акцентів у сферу уваги і потрапляють переважно антропогенні кризи, нині найпродуктивніші з еволюційної точки зору та найчисленніші. Загалом синергетична модель, будучи додатковою до рівноважних моделей культурології та функціональної соціології, може слугувати сполучною ланкою між ними та «діалектичною» концепцією (орієнтованою на соціальні конфлікти як рушійну силу розвитку)

98

Методологічні засади гсторико-культурологічного дослідження

або основою для органічного синтезу первісно конкуруючих традицій суспільствознавства.

Далі. Системи та їх компоненти схильні до флуктуацій (коливань, змін), які в рівноважних, закритих системах гасяться самі собою. У відкритих системах під впливом зовнішнього середовища внутрішні флуктуації можуть наростати до такого рівня, коли система не в змозі їх загасити. Фактично внутрішні флуктуації розглядаються в концепціях самоорганізації як нешкідливі, а впливають на розвиток системи (позитивно або негативно) лише зовнішні чинники [700]. Останнім часом у це положення вносяться суттєві корективи, які стосуються, зокрема, «природного відбору» флуктуацій: щоб відбувалися процеси самоорганізації, необхідно, щоб деякі флуктуації підживлювалися ззовні і таким чином мали переваги над іншими [684]. Проте і в цьому випадку недооцінюється роль у русі системи флуктуацій внутрішнього походження. Тільки теорія катастроф вказує на те, що стрибок може бути наслідком одних лише внутрішніх флуктуацій [701]. Якщо в матеріалістичній діалектиці недооцінювалася роль середовища, то в концепціях самоорганізації — роль самої системи (та її підсистем) в її розвитку.

Флуктуації, які впливають на систему, залежно від своєї сили можуть мати зовсім різні для неї наслідки. Якщо флуктуації відкритої системи недостатньо сильні (особливо це стосується флуктуацій управляючого параметру або підсистеми), система відповість на них виникненням сильних тенденцій повороту до старого стану, структури або поведінки, що розкриває глибинну причину невдач багатьох економічних реформ [217; 676; 702]. Якщо флуктуації дуже сильні, система може зруйнуватися. І, нарешті, третя можливість полягає у формуванні нової дисипативної структури (див. нижче) та у зміні стану, поведінки та (або) складу системи.

Будь-яка з описаних можливостей може реалізуватися в так званій точці біфуркації, яка викликана флуктуаціями, в якій система зазнає несталості. Точка біфуркації представляє собою переломний, критичний момент у розвитку системи [662, с. 17, 28], в якому вона здійснює вибір шляху; інакше кажучи, це точка галуження варіантів розвитку, точка, в якій відбувається катастрофа. Терміном «катастрофа» в концепціях самоорганізації називають якісні, стрибкоподібні, раптові зміни, стрибки в розвитку [701, с. 20]. Поведінка всіх систем, які самоор-ганізовуються, у точках біфуркації має загальні закономірності, багато із яких уже розкриті концепціями самоорганізації [662, с. 28—29, 33; 663, с. 279; 672, с. 49; 675, с. 63; 703; 704].

Таким чином, у процесі руху від однієї точки біфуркації до іншої відбувається розвиток системи. В кожній точці біфуркації система вибирає шлях розвитку, траєкторію свого руху. Множина, яка характеризує значення параметрів системи на альтернативних траєкторіях, називається атрактором. У точці біфуркації відбувається катастрофа — перехід системи від області тяжіння одного атрактора до іншого. Атрактором

99