Глава 8

сприйнятті. Цього можливо досягти через порівняння уявлень пацієнта про кого-небудь з уявленнями інших людей. Виявивши, що думка іншої людини, з якою він має будь-які стосунки, відрізняється від його власної, пацієнт може переглянути свою позицію в тій або іншій ситуації, змінити свої погляди.

Погляди Еріха Фромма на сутність людини і культури. Американський неофрейдист, соціальний психолог і соціолог Е. Фромм (1900—1980) виступив проти біологізації та еротизації несвідомого і піддав критиці теорію Фрейда про антагонізм між суттю людини і культури. Фромм багато зробив для розвитку філософії, психології, антропології, історії і соціології релігії. Називаючи своє вчення «гуманістичним психоаналізом», Фромм відійшов від біологізму Фрейда, прагнучи з'ясувати механізм зв'язку між психікою індивіда та соціальною структурою суспільства [435-452]. Він висунув проект створення, зокрема в СІЛА, гармонійного, «.здорового» суспільства на основі психоаналітичної «соціальної та індивідуальної терапії».

Але разом із тим він відкинув і соціологізаторські трактування людини. За власним визнанням, його точка зору є «не біологічною і не соціальною» [447]. Одним із найважливіших чинників розвитку людини, за Фром-мом, є суперечність, яка витікає із дуальної природи людини, котра є частиною природи і підлеглою її законам, але одночасно це і суб'єкт, наділений розумом, істота соціальна. Цю суперечність він називає «ек-зистенційною дихотомією». Вона пов'язана з тим, що через відсутність сильних інстинктів, які допомагають тваринам, людина має приймати рішення, керуючись своєю свідомістю. Але виходить так, що результати не зажди виявляються продуктивними, що породжує тривогу та неспокій. Тому «ціна, яку людина платить за свідомість», — це невпевненість.

У своїй першій великій праці «Втеча від свободи» Фромм розглянув феномен тоталітаризму в межах проблеми свободи. Він відмічає «свободу від» (негативну) і «свободу на» (позитивну). Зворотним боком «свободи від» є самотність та відчуження. Така свобода — тягар для людини. Фромм описав три типових невротичних механізми «втечі» (психологічного захисту) від негативної свободи. Це — авторитарна, конформістська та деструктивна різновидність невротичного характеру. Перший виявляється в мазохістській пристрасті підкорення себе іншими або в садистичній пристрасті до підкорення собі інших. Другий полягає у відмові від своєї індивідуальності та прагненні бути «як всі». Третій — у потязі до насильства, жорстокості, руйнування. Вихід Фромм бачить у такому реформуванні суспільства, яке б відкрило простір «свободі на» («Душевно здорове суспільство», 1945; «Мистецтво любити», 1956). Головне завдання у створенні душевно здорового суспільства - це виховання в людях продуктивного характеру. Непродуктивність — це нездатність любити та реалізовувати себе, використовувати свої сили, місце яких посідають нав'язливі несвідомою тривогою форми активності. Фромм описує чотири типи непродуктивної орієнтації

372

Формування історико-культурологічних засад психоаналізу

характеру, які історично виникли: рецептивний, експлуататорський, накопичувальний та ринковий. Продуктивність - це, навпаки, здатність людини любити, використовувати свої сили, здатність до са-мореалізації. Детальніше основні принципи, на яких має будуватися душевно здорове суспільство, Фромм виклав у книзі «Мати чи бути?» (1976). У ній він закликає замінити домінуючу нині в характері людини установку на володіння установкою на буття.

Важливою темою творчості Фромма є релігія («Психоаналіз і релігія», 1950). Під релігією він розуміє будь-яку систему колективних поглядів та дій, яка надає індивіду систему орієнтації та об'єкт поклоніння. Релігії підрозділяються на авторитарні та гуманістичні. Авторитарна ґрунтується на визнанні вищої сили, яка вимагає від людини підкорення та поклоніння. У релігії гуманістичній головним є не доктрина, а ставлення до людини. Бог — символ власних сил людини.

Остання з основних праць Фромма — «Величність та обмеженість теорії Фрейда» — багато в чому присвячена розмежуванню з основоположником фрейдизму [437]. Фромм розмірковує про те, як контекст культури діє на мислення дослідника. Ми знаємо сьогодні, що філософ не вільний у своїй творчості. На характер його концепції впливають ті світоглядні схеми, які панують у суспільстві. Дослідник не може вискочити із своєї культури. Глибоко та оригінально мисляча людина опиняється перед необхідністю викладати нову ідею мовою свого часу.

У кожного суспільства є власний соціальний фільтр. Суспільство може виявитися не готовим до сприйняття нових концепцій. Життєвий досвід будь-якої окремо взятої спільноти зумовлює не тільки «логіку», а в певній мірі і зміст філософської системи. Фрейд продукував геніальні ідеї. Його мислення було парадигмальним, тобто воно породжувало революцію у свідомості людей. Деякі культурологи, наприклад Л. Іонін, вважають, що в європейській історії можна виділити три радикальних революції в мисленні [134].

Перша революція — це коперниковський переворот у свідомості. Завдяки відкриттю Коперника стало зрозумілим, що людина зовсім не є центром Всесвіту. Великі безмежні простори космосу байдужі до почуттів та переживань людини, оскільки вона загублена в космічних глибинах. Певна річ, це ексклюзивне відкриття. Воно кардинально змінює людські уявлення і приводить до переоцінки всіх цінностей. Ширше ці концепції викладені у книзі І. Олександрова «Космічний феномен людини: людина в антропному світі» [617].

Друге радикальне відкриття зробив Фрейд. Багато століть люди вважали, що головний дар людини — це її свідомість. Вона піднімає людину над природним царством та визначає поведінку. Фрейд показав, що розум — це лише смуга світла в глибинах людської психіки. Свідомість оточена материком несвідомого. Але головне полягає в тому, що саме ці безодні неусвідомленого впливають на поведінку, багато в чому обумовлюючи її.

373