Глава 5

Особливий вплив на сферу освіти має процес зміни ролі виробничої праці в житті суспільства, перехід від трудового суспільства до дія-льнісного у зв'язку з інформатизацією громадського життя. У цьому процесі відбувається зміна життєвих стандартів. У житті людей усе більш загального значення набувають прояви, далекі від сфери праці. Зокрема, все більше визнається цінність освіти, яка не вичерпується запитами в галузі професійної діяльності. Необхідне переосмислення понять «робота», «робоче місце», «зайнятість», «безробіття», «освіта», виходячи з того, що в майбутньому це буде пануючою силою в житті людей. У цьому контексті потрібен розвиток ідеї безперервної освіти як універсальної форми діяльності, що має принципове значення як з соціальної, так і з особистої точки зору.

Зміни в характері й умовах в інформаційній цивілізації вимагають і нового типу працівника. Вважається застарілою ідея взаємозамінності працівників, породжена конвеєрним виробництвом. Поширення виробництва товарів і послуг людьми для свого власного споживання також ставить принципово нові завдання перед освітньою системою. Найважливішою особливістю економічної системи інформаційної цивілізації є її глобалізація, що викликає нові тенденції в політичній, соціальній, духовній сферах громадського життя.

Перспективи освітньої системи багато в чому визначаються становленням нового типу підприємства в інформаційній цивілізації. Саме поняття «виробництво» істотно розширюється. Те, що раніше розглядалося як побічний ефект діяльності підприємства — якісь рішення і результати в соціальній, інформаційній, політичній, екологічній, моральній сферах — тепер стає такою ж важливою його продукцією, як і та, що постачається на ринок і заради виробництва якої підприємство і створювалося. Найважливішою з цілей підприємства в інформаційній цивілізації є така соціальна ціль, як освіта працівників. Освіта з побічного продукту виробництва в техногенній цивілізації перетворюється у важливу продукцію спільних підприємств. Перспективи освіти пов'язані зі зміною місця людини і її цінностей в інформаційній цивілізації. Якщо для всіх попередніх типів суспільного устрою характерна орієнтація на матеріальні цінності, то перехід до інформаційної цивілізації висуває на перший план людські цінності.

Розвиток інформаційної інфраструктури робить інтелектуальним оточуюче людину середовище. Як уплине це на людину в суспільстві майбутнього? Різні дослідники висувають різні гіпотези щодо цього. Найбільш радикальна з них запропонована І. Масудою. Життя людини в новому інформаційному, інтелектуальному середовищі, вважає І. Масуда, можливо, приведе до виникнення нового біологічного виду людини — Homo inteligence, що приведе кінець кінцем до феномену «ноосфери» В. Вернадського [500]. Однак глибока зміна особистих характеристик людини — це процес, який відноситься до сучасних стадій інформатизації громадського життя. Кожна людина змушена прикладати зусилля для того, щоб пристосуватися до радикальних змін у

216

Історико-культурологічний вимір еволюції цивілізації у добу глобалізму

житті суспільства, і це приводить до поступового формування нового типу особистості. Деякі дослідники відзначають, що цей тип особистості вже стає реальністю. Це так звані «люди, що саморозвиваються».

Критики концепції інформаційного суспільства часом говорять про дегуманізацію громадського життя під впливом комп'ютерів. Виділення цієї проблеми пов'язано з трактуванням концепції інформаційної цивілізації як технологічної. Однак більш обґрунтований характер має їхня інтерпретація як антитехнократичних, що ставлять у центр людину, її цінності і потреби. Якщо з таких позицій подивитися на процес інформатизації суспільства, то можна відзначити багато чинників гуманізації громадського життя: це і більш вільний доступ людей до різних послуг, у тому числі освітніх, і одержання людиною в інформаційній цивілізації величезних нових можливостей для самореалізації, самовираження, спілкування з іншими людьми.

Особливості освіти в інформаційній цивілізації обумовлені характерними ознаками її політичної сфери. Незважаючи на поширену думку про те, що впровадження комп'ютерів сприятиме посиленню контролю держави над особистістю, сьогодні багато хто помічає, що відбувається саме навпаки: комп'ютери збільшують владу особистості і послабляють владу держави. Це багато в чому визначить особливості освіти в інформаційній цивілізації.

У процесі інформатизації радикально змінюється роль дому і сім'ї в громадському житті. В основі цієї зміни — переміщення мільйонів робочих місць підприємств і установ у будинки людей, у їх електронні «світи». Природно, що це спричинить кардинальну перебудову всіх соціально-культурних інститутів, включаючи школу. Хоча розміщення електронного світу в центрі громадського життя — це досить складний процес, проте різні чинники економічного, культурного, соціального, ціннісного характеру сприяють його здійсненню. Перспективи освіти в інформаційній цивілізації багато в чому пов'язані з особливостями її духовної культури. У техногенній цивілізації значну роль у формуванні уявлень людини про світ відіграють засоби масової інформації, багато в чому стандартизуючи образи, що формуються в суспільній свідомості.

В інформаційній цивілізації відбувається не тільки прискорення потоку інформації, а й зміни його глибинної структури на основі дема-сифікації засобів інформації. Замість сприйняття вже готової моделі реальності людина вимушена сама знову і знову конструювати її. Звичайно, це важка праця, але вона створює великі можливості для розвитку індивідуальності, демасифікації особистості й культури. Отже, при переході до інформаційної цивілізації відбуваються радикальні зміни в системі освіти й культури.

Освітня система техногенної цивілізації, в якій втілилися її основні цивілізаційні принципи, не може задовольнити нові запити суспільного розвитку. Ця система, як і всі основні сфери індустріального суспільства, переживає період глибокої кризи і зародження принципово нових ознак. Становлення інформаційної цивілізації передбачає розвиток нової ос-

217

вітньої системи. Важливою особливістю цієї системи є глобальність, тобто світовий характер із властивими глибинними взаємозалежними процесами [8-11; 186; 187; 522; 527; 528].

Перехід від визначальної ролі матеріальних цінностей до верховенства людських цінностей, перш за все культурологічних, що здійснюється в процесі інформатизації суспільства, означає якісну зміну статусу освіти в громадському житті. Вона перетворюється на найважливіший засіб досягнення людиною самостійно визначених цілей, а задоволення від їх досягнення стає універсальним стандартом цінностей.

Життя людини в інтелектуальному, інформаційно насиченому середовищі, створюваному в процесі розвитку інформаційної інфраструктури суспільства, породжує нові можливості для її освіти із самого раннього віку протягом усього життя. Використання цих можливостей вимагає створення принципово нової освітньої системи. Це можливо тільки на шляху гуманізації освіти й виховання людини нового мислення, починаючи зі шкільної лави. Освіта і виховання є основним шляхом перебудови людського мислення й моралі. Якщо це завдання відповідно не вирішується, то сучасні технології можуть призвести не до розвитку особистості, а до її деформації через невідповідне використання комп'ютерної і телекомунікаційної техніки, зловживання нею.

Демасифікація особистості й культури в інформаційній цивілізації створює принципово нове освітнє середовище. Воно передбачає не сприйняття вже готових модулів реальності, а постійне самостійне їх конструювання. Освіта в інформаційній цивілізації — це відкрите, індивідуалізоване, творче знання через безперервну освіту і самонавчання протягом усього життя людини.

Формування освітньої системи інформаційної цивілізації відбувається в процесі подолання світової кризи освіти на шляху розвитку освіти дорослих на базі ідей навчання протягом усього життя, розвитку нових моделей дистанційної освіти, неформальної освіти, реалізації принципів відкритості освітньої діяльності, гнучкості освіти. Інформатизація освіти становить за своєю суттю сучасну освітню революцію, під час якої формується освітня система інформаційної цивілізації.

Отже, в даній главі історико-культурологічні дискурси генези та еволюції цивілізації розглянуто з позицій глобальних цивілізаційно-інноваційних циклів та історичної сукупності нелінійних процесів гео-простору. У другій половині XV ст. почала зароджуватися індустріальна епоха людства, каталізатором якої були гуманістичні теорії. Вони визначили місце суспільства та людини у світі; науковий метод пізнання оточуючого світу; теорію прогресу людства. Інновація цих поглядів привела до орієнтації на технічні джерела розвитку, яка вперше заявила про себе у другій половині XVIII ст. в епоху промислової революції. Вона, завдяки систематичному, свідомому та цілеспрямованому удосконален-

218

Історико-культурологічний вимір еволюції цивілізації у добу глобалізму

ню знарядь та предметів праці, дозволила досягти в країнах, охоплених цим процесом, значних успіхів у всіх сферах життєдіяльності людини.

У всесвітній історії становлення сучасного людства вплив цивілі-заційно-інноваційних циклів дозволяє виділити чотири цикли, які правомірно розглядати як глобальні революції, що змінюють наукову картину світу: першою з них була революція XVII ст., яка ознаменувала становлення класичного природознавства, в якому ідеали, норми та онтологічні принципи спиралися на специфічну систему історико-філо-софських основ, у котрих домінуючу роль відігравали ідеї механіцизму. Розвиток науки й техніки того часу заклали фундамент цивілізації, яка наближалася. Історико-культурологічну ретроспективу хронологічних засобів цієї цивілізації можна уявити в такому порядку: мозок, мова, друкарство. Наприкінці XVIII — у першій половині XIX ст. відбулася друга глобальна наукова революція, яка визначила перехід до нового стану природознавства — дисциплінарно організованої науки. У цей час механічна картина світу втрачає статус загальнонаукової. Водночас відбувається диференціація дисциплінарних ідеалів та норм дослідження. З цього часу виникають прообрази перших телекомунікацій, а інформація почала об'єднувати різні культури. Зародження глобальної цивілізації також можна віднести до цього періоду. Ми підійшли до поняття: «цивілізація — це континуум культур». Історико-культурологічну ретроспективу хронологічних засобів техногенної цивілізації, що зародилася, можна уявити в такому порядку: мозок, мова, друкарство, телекомунікації. Від кінця XIX до середини XX ст. мала місце третя цивілізаційно-інноваційна хвиля, що характеризується як глобальна науково-технічна революція, пов'язана з перетворенням стилю мислення класичної науки і становленням нового, некласичного природознавства. Воно характеризувалося відмовою від прямолінійного онтологізму та розумінням відносної істинності теорій і картини природи, вироблених на тому або іншому етапі розвитку природознавства. Ця ідея поєднувалася з новими уявленнями про активність суб'єкта пізнання. Він розглядався вже не як дистанційований від світу, що досліджується, а як такий, що перебуває всередині нього, детермінований ним. Виникає розуміння тієї обставини, що відповіді природи на наші питання визначаються не тільки устроєм самої природи, а й способом нашої постановки питань, який залежить від історичного розвитку засобів і методів пізнавальної діяльності. У 80-х pp. XX ст. виникла всесвітня інформаційна мережа «Інтернет», що поклала початок єдиному світовому розподіленому інформаційно-стільниковому співтовариству. З цього періоду веде відлік світова історія інформатизації суспільства, інформаційних ресурсів і технологій. Історико-культурологічну ретроспективу хронологічних засобів техногенної цивілізації можна уявити в такому порядку: мозок, мова, друкарство, телекомунікації і телерадіозв 'язок, електронно-обчислювальна техніка, локальні інформаційно-стільникові мережі, всесвітня інформаційна мережа. В останню третину XX ст. відбуваються нові радикальні зміни в організації науки. їх можна охарактеризувати як четверту цивіліза-

219

ційно-інноваційну хвилю або четверту глобальну наукову революцію, під час якої народжується інформаційна цивілізація. На передній план дедалі більше виходять міждисциплінарні та проблемно-орієнтовані форми дослідницької та освітньої діяльності. У процесі визначення науково-дослідних пріоритетів поряд із власне пізнавальними цілями дедалі більшу роль починають відігравати цілі культурологічного та соціально-політичного характеру. Вони стають взаємозалежними і постають як фрагменти цілісної загальнонаукової картини світу. Соціальна система, що розвивається історично, формує з часом дедалі новіші рівні своєї організації, причому виникнення кожного нового рівня впливає на ті, що сформувалися раніше. Ідеї еволюції та історизму стають основою синтезу картин реальності. Вони виробляються в різних науках, які сплавляють їх у цілісну картину історико-культурологічного розвитку природи і людини. Узагальнюючи вищезазначене, історико-культурологічну ретроспективу хронологічних засобів інформаційної цивілізації можна уявити в такому порядку: мозок, мова, друкарство, телекомунікації і телерадіозв'язок, електронно-обчислювальна техніка, локальні інформаційно-стільникові мережі, людиноприродні об'єкти, єдина світова розподілена інформаційно-стільникова спільнота.

Авторам удалося моделювати структуру техногенної цивілізації у вигляді тріади, що складається із засобів зв'язку (телекомунікації та телерадіозв'язок) <=> інтернаціоналізації і глобалізації економіки <=> глобальних проблем цивілізації, занурена в континуум культур зі своєю поліет-носферою. Техногенна цивілізація, а потім інформаційна революція спричинили прискорення процесу інтернаціоналізації та глобалізації економіки і залучення країн у міжнародний поділ праці та обмін продукцією та інформацією. Розвиток міжнародних підприємств та об'єднань в умовах інформаційної революції другої половини XX ст. поряд із небувалим розширенням світових ринків товарів, капіталів, робочої сили сприяв формуванню ринків інформації, ноу-хау, патентів, ліцензій та науково-технічних послуг. Ще одною формою інтернаціоналізації, яка набула особливого розвитку протягом останніх десятиліть, стала міждержавна інтеграція національних господарств, серед яких найбільшого розвитку досягли Європейський Союз, ОПЕК, інтеграція США, Канади, Мексики тощо.

Процес цивілізаційної еволюції явив перед людством низку так званих глобальних проблем, що принесли із собою усвідомлення серйозної загрози цивілізації. Вони мають загальнолюдський макроцивілізаційний характер. У першу чергу назвемо проблеми інтерсоціальні: безпеки, запобігання світовій термоядерній катастрофі та створення сприятливих умов для соціального розвитку і прогресу всіх країн і народів; подолання технологічної та економічної відсталості країн, що розвиваються, і встановлення нового міжнародного порядку. Друге коло проблем можна назвати інтерекологічними. До них належать: запобігання катастрофічному забрудненню навколишнього середовища, забезпечення людства необхідними природними ресурсами, освоєння світового океану і кос-

220

Істерико-культурологічний вимір еволюції цивілізації у добу гпобалізму

мічного простору. Третю групу проблем назвемо інтердемографічними. Вона включає: проблеми росту народонаселення, міграції та біженців, охорони і зміцнення здоров'я людей. Гострою залишається проблема, яку ми назвемо інтеросвітньою (проблеми освіти, виховання і культурного росту). її складовими є: планетарне культуротворче мислення, фунда-менталізація та гуманізація, єдиний інформаційно-освітній простір.

Знання цієї загрози дозволить вжити превентивних заходів по зниженню потенційної небезпеки. Це може досягатися через вирішення проблем загалом, послаблення негативного впливу окремих її складових, запобігання конкретним лихам, виникаючим як наслідок невирішеної проблеми.

У главі автори запропонували своє бачення основи структури інформаційної цивілізації, що зароджується, складається із трьох взаємопов'язаних, інваріантних компонентів: єдиного світового розподіленого інформаційно-стільникового співтовариства <=> інформаційної економіки о відкриття й освоєння нових видів енергії, занурених у федерацію культур зі своєю ноосферою. Єдине світове розподілене інформаційно-стільникове співтовариство — це інформаційна цивілізація з децентралізованими розподілено-функціональними адміністративно-територіальними і соціально-економічними стільниками, що адекватно відбивають стільникову структуру простору Всесвіту. Інформаційна цивілізація — це якісно нова суспільно-політична формація, що йде на зміну матеріальній (техногенній) цивілізації та прогресивно забезпечує освоєння процесів інформатизації як неминучого і загального періоду розвитку суспільства, пізнання й освоєння інформаційної моделі світобудови, а також загального усвідомлення і прийняття єдності законів інформації у природі та суспільстві.

Інформаційна економіка інформаційної цивілізації складається із технічних засобів, високих технологій та знання як її основного фундаменту. У межах цих тенденцій інформаційна цивілізація трактується як «суспільство, засноване на знаннях». Подібно тому, як фірма (підприємство) стала ключовим інститутом протягом останніх сотень років завдяки її ролі в організації масового виробництва товарів-ре-чей, університет або яка-небудь інша форма інституціоналізації знань стає центральним джерелом інновацій та знань. Для інформаційної цивілізації характерною буде нова еліта, заснована на кваліфікації, яку її індивіди одержують завдяки освіті, а не на власності. Із зростанням ролі теоретичних знань як джерела інновацій у різних галузях пов'язана зміна поняття послуг та запропонована вченими характеристика постіндустріального суспільства як такого, де на зміну «економіки товарів-речей» приходить «економіка послуг». До сфери послуг включаються такі культурологічні складові, як охорона здоров'я, великі фрагменти дослідницької та управлінської діяльності. Саме при переході до економіки послуг, розвиток яких базується на наукових знаннях, можна говорити про інформаційну цивілізацію як про новий історико-куль-турологічний ступінь, відмінний від попереднього — індустріального.

221

Усвідомлюючи всі переваги інформаційної цивілізації, не можна, однак, не визнати, що інформаційна революція несе з собою не тільки нові рішення й можливості, а й нові проблеми. Головна небезпека полягає в тому, що посилення глобалізації виробництва і мобільність всесвітніх корпорацій може несприятливо вплинути на політику охорони навколишнього середовища, а також право на працю і соціальний захист — причому у всесвітньому масштабі. Інформаційна революція поки ніяк не вплинула на вирішення проблеми рівності громадян, регіонів та країн. В умовах інтенсивного використання глобальних мереж виникають нові форми культурної агресії з боку найбільш розвинених країн по відношенню до менш розвинених. Подальше поширення «екранної» культури, неминучість сутички з віртуальною реальністю, де важко розрізнити ілюзію і дійсність, створюють деякі психологічні проблеми. В умовах існування відкритих інформаційних мереж, які легко доступні та легко поповнюються, виникає проблема обмеження інформації, яка вважається соціально та економічно небезпечною, проблема додержання авторських прав та прав виробників електронної інформації та ін. Вирішення цих та інших проблем становлення інформаційної цивілізації вимагає серйозних зусиль фахівців найрізноманітніших профілів, урядів провідних країн, ЮНЕСКО, ООН.

Отже, авторам удалося встановити, що історична еволюція характеризується переходом від однієї відносно сталої системи до іншої з і новою рівневою організацією елементів та саморегуляцією. Формування кожного такого рівня супроводжується проходженням системи через стан несталості (точка біфуркації), і в ці моменти невеликі випадкові впливи можуть привести до появи нових структур, що приводить нас до синергетичної парадигми бачення розвитку культурно-історичних процесів. Синергетичне бачення історичного розвитку науки й культури складається із уявлень про принципову нелінійність та циклічний характер розвитку, нерівномірності темпів розвитку та чергування періодів «згущення інновацій» і «розріження інновацій», інерції парадигмальної свідомості і цінності маргінальних та архаїчних елементів у науці й культурі. З позиції синергетики наукові революції можна тлумачити як «точки біфуркації» розвитку історико-культуроло-гічного процесу. Наукові революції пов'язані з вибором між альтернативами, докорінними змінами в науковій картині світу. У передреволюційний, критичний період, як правило, відбувається «розмноження» наукових напрямів і шкіл, тобто переважають дивергентні тенденції. Саме це різноманіття підходів, концепцій та інтерпретацій є конструктивним для вибору в «точках біфуркації» власних сталих тенденцій розвитку систем наукового знання. Ріст альтернативних наукових шкіл перед науковою революцією наче заздалегідь підготовлює системи знання до багатоваріантного майбутнього. Після наукової революції, у період «нормальної науки», навпаки, відбувається формування потужної парадигмальної течії, тобто починають проявлятися тенденції конвергенції та накопичення наступних дивергентних тенденцій.

222