Глава 10

німці після об'єднання Німеччини виявилися на нижчому щаблі соціальної ієрархії, ніж західні, але своє невдоволення вони направили не на могутню державу і не на домінантну групу західних німців. Для порівняння вони знайшли ще більш уразливі групи іноземних робітників (в'єтнамців, турків та ін.). Із цим пов'язане зростання упереджень і агресивних актів проти іноземців у східних землях ФРН.

Приймаючи етнічну ідентичність, члени дискримінованих груп меншості можуть вибрати й іншу стратегію - прийняти правильну са-моідентифікацію разом із негативною оцінкою групи. При цьому в них формується негативна етнічна ідентичність. Але приймаючи негативну самоідентифікацію, людина може по-різному реагувати на негативні оцінки свого етносу. Вона може відносити їх до інших членів своєї групи, але не до самої себе, встановивши психологічні межі між ними і собою.

Зберігання себе як особливої групи допускає і формування ідентичності за негативним принципом: «нехай ми такі погані, але це дійсно ми». Подібне афективне підкреслення належності виявлене у Франції у вихідців із країн Північної Африки [1056].

Третя стратегія полягає у спробі перемінити групу. Якщо розглядати етнос як біосоціальний організм, то він виявляється групою з нульовим рівнем міжгрупової мобільності: ніхто не може вибирати етнічну групу, до якої хотів би належати, етнічність є успадкованою якістю. Однак у наш час рідко хто, дотримуючись настільки крайньої точки зору, визначає етнічну належність людини по «крові». Більшість дослідників вважає її, скоріше, приписуваною, ніж успадкованою якістю. Як уже зазначалося, у процесі соціалізації та інкультурації суспільство «приписує» дитину до певного етносу. Внаслідок цього у більшості людей проблеми вибору не виникає, але багато хто, насамперед члени груп меншості та вихідці з міжетнічних шлюбів, проходять через «постійний внутрішній референдум» на лояльність до тієї або іншої спільності. У них у процесі етнічної ідентифікації, крім критерію приписування (ким їх сприймають інші), велика роль належить і критерію внутрішнього вибору (ким вони самі себе усвідомлюють). Належність людини до народу визначається не біологічною спадкоємністю, а свідомим прилученням до тих культурних цінностей і святинь, що становлять зміст історії народу: «Людина, дійсно, сама духовно визначає себе, відносить себе до даного народу, вона може навіть «перемінити» народ, увійти до складу і духу іншого народу, однак знову не «довільно», а через наполегливу працю, перетворення того духовного укладу, що її детермінує» [1061].

Критерій приписування особливо важливий, коли етнічність виявляється в дуже явних фізичних характеристиках, наприклад расових відмінностях. Навіть люди, що мають об'єктивні підстави вважати себе належними до певної спільності, наприклад діти зі змішаних у расовому відношенні шлюбів, часто виявляються чужими для неї [1062].

Розглянуті стратегії — ідентифікація зі своєю групою (підтримка позитивної етнічної ідентичності або прийняття негативної етнічної

458

Співіснування культур і поліетносфера в добу цивілізаційної глобалізації

ідентичності) та ідентифікація з домінантною групою — відповідають лінійній моделі ідентичності. Насправді члени групи меншості або ви-хідці з міжетнічних шлюбів мають більше варіантів вибору, ніж повна ідентифікація з певною групою. Так, модель двох вимірів включає чотири варіанти етнічної ідентичності, за яких індивід із різним ступенем інтенсивності ідентифікує себе з однією, двома або навіть декількома етнічними спільностями [1063]. Для більшості індивідів характерна моноетнічна ідентичність, що збігається з офіційною етноналежністю. Як й інші варіанти ідентичності, вона виявляється в численних рівнях інтенсивності. За сприятливих соціально-історичних умов позитивна етнічна ідентичність супроводжується почуттями гордості, гідності, оптимізму, впевненості, задоволення, патріотизму [1058]. Крім того, у численних дослідженнях доведено, що існує «тісний внутрішній зв'язок між позитивною груповою (етнічною) ідентичністю й аутгруповою (міжетнічною) толерантністю» [1059]. Утойжечасгіперідентичністьзі «своїм» етносом у поліетнічному суспільстві супроводжується етноцент-ристськими стереотипами, упередженнями стосовно представників інших етнічних груп і відхиленнями від тісної взаємодії з ними.

Моноетнічна ідентичність із чужою етнічною групою або зміна етнічної ідентичності, як уже зазначалося, можлива у випадках, коли в поліетнічному суспільстві «чужа» група сприймається як група з більш високим економічним, соціальним та іншим статусом, ніж «своя». Моноетнічна ідентичність із чужою етнічною групою веде до повної асиміляції, тобто прийняття традицій, цінностей, норм, мови чужої групи аж до повного розчинення в ній (за умови прийняття індивіда групою). Глибока ідентифікація з обома взаємодіючими групами веде до формування біетнічної ідентичності. Люди з такою ідентичністю мають особливості обох груп, усвідомлюють свою подібність з обома культурами [1064].

Множинна ідентичність найвигідніша для людини, вона дозволяє їй використовувати досвід однієї групи для адаптації в іншій, опановувати багатства ще однієї культури без збитку для цінностей власної. Таких людей називають посередниками або мостами між культурами. Усвідомлення і прийняття своєї належності до двох етнічних спільностей благотворно позначається і на особистісному зростанні вихідців із міжетнічних шлюбів. Але можлива і слабка, чітко не виражена етнічна ідентичність як зі своєю, так і з чужою етнічними групами — маргінальна етнічна ідентичність. У цьому прикрому випадку людина коливається між двома культурами, не володіючи належною мірою нормами і цінностями жодної з них. Подібні маргінали, плутаючись в ідентичностях, часто відчувають внутрішньоособистісні конфлікти. І саме тому зовні вони можуть бути агресивно налаштованими націоналістами — на користь своєї або чужої групи, залежно від того, хто із них має більш високий статус у суспільстві. Це виявляється у повсякденному житті, і це підтверджено результатами емпіричних досліджень [1064].

459