Глава 7

дібнення культури органічним системам. Особливо критики заперечува- ли ідеологічну орієнтованість функціоналізму на бачення суспільства як стабільної інтегрованої цілісності, нездатність надати адекватний опис і аналіз протиріч та конфліктів. Зароджуючись у протистоянні еволюціонізму, функціоналізм залишав без змістовного розгляду процеси генезису соціальних норм та цінностей, механізми їх зміни або історичної наступності. Тому при розгляді в культурі кризових станів та таких, що змінюються, функціоналізм поступається іншим підходам [43; 122; 123].

Крім того, принцип функціональності не дозволяє з'ясувати, в якому ступені узаконені соціальні структури і політичні інститути, які основи для існування опозиції та руху протесту. В соціальних структурах, які нормативно регулюються, не знаходить місця колективна поведінка пригнічених мас або визвольні рухи, якими відзначена наша епоха. Більше того, будь-яка систематична концепція розвитку історії, її механізмів та процесів не дуже узгоджується з цією теорією, оскільки в історії діють багато різнорідних чинників. Соціальні спільності відрізняються не лише за ступенем, а і за типами єдності. Як інтеграція суспільства, так і його розвиток відбуваються під впливом різних причин (у тому числі глобальні проблеми, економічні зв'язки, право, насильство та ін.). Плодотворність наукового пошуку може бути забезпечена тільки наявністю багатьох підходів, які зіставляються з емпіричними даними.

Слід зауважити, що на межі XIX—XX ст. в гуманітарній сфері почав стверджуватись історичний матеріалізм. Так, діалектико-матеріалістич-на філософія розглядала культуру як специфічну характеристику суспільства, що виявляє досягнутий людством рівень історичного розвитку. Цей рівень містить визначене відношення людини до природи і суспільства, розвиток творчих сил і здібностей особистості. Найважливішою детермінуючою характеристикою культури є її якісна сторона. Будь-яке виявлення культури є проявом якісних властивостей і ознак, ступеня розвитку людини. Реальна, жива культура невід'ємна від людини як від суб'єкта культури. Власне, сам процес формування людини відбувається як культурно-історичний процес. Його людські якості є результатом засвоєння ним мови, прилучення до існуючих у суспільстві цінностей, традицій, оволодіння властивими даній культурі прийомами і навичками діяльності.

Однак сучасна наукова думка та світовий досвід засвідчили, що історичний матеріалізм, марксистська історична школа хибували на недооцінку духовного аспекту в історичному розвитку суспільства, перебільшуючи роль соціальних антагонізмів та вульгаризуючи науку на ідеологічну потребу тоталітарних режимів [837].

Таким чином, аналіз основних праць представників функціональної школи засвідчив, що їх автори хоч і застосовували не всебічно охоплюючу предмет дослідження методику, все ж зробили свій позитивний внесок у процес становлення та розвитку культурології як науки. І це

334

Формування історико-теоретичних підвалин культурології

стосується, передусім, зібраного та систематизованого ними багатішо-го і науково цінного фактичного матеріалу, особливо етнографічного та етнологічного, що об'єктивно збагачує дослідження культури різних народів та робить свій внесок у процес становлення культурології як науки.

Таким чином, культурологія, як і будь-яке історичне явище, на шляху становлення як наукового феномену пройшла декілька етапів. Одним із перших і суттєвих був етап, пов'язаний з еволюціонізмом. Його фундатори та представники, спираючись на успіхи різних наук, стверджували, що природа і людина, її культура виникли внаслідок поступових змін і розвитку від простого до складного. Саме ці погляди поступово почали витісняти теологічні постулати. Найпоширенішими вони були в галузі етнографії, етнології у другій половині XIX ст.

У теорії культур еволюціонізм почав займати провідні позиції у середині XIX ст. При цьому найсильніші імпульси виходили із наукових шкіл Німеччини, Англії, Франції, хоч і Австрія вже на середину XIX ст. виховала представників нового напряму мислення.

До основних напрямів еволюціонізму можна віднести такі: концепції анімізму, «преанімізму», еволюціоністську парадигму Г. Спен-сера, соціологічний напрям, амстердамську школу як пізній етап у західній етнології, французьку школу.

Отже, аналітичний огляд існуючої етнографічної літератури філософсько-соціологічного характеру свідчить, що вже в другій половині XIX ст. накопичувався науковий матеріал у галузі історії і теорії культури. Саме цей матеріал склав основи становлення культурології як науки про розвиток культури суспільства загалом і окремого індивіда. Історичний досвід доводить, що у процес становлення культурології як науки зробили свій внесок дослідники школи еволюціонізму в історичній, етнографічній, філософській, соціологічній та інших сферах людського буття.

В теорії культур, як ми переконалися, еволюціонізм переміг приблизно в середині ХІХ ст. Методологічні принципи цієї школи такі: уявлення про те, що розвиток був передбачений від самого початку в кожній культурі у зачатковому стані; припущення про те, що іманентно притаманний принцип розвитку культури розкриває ці зачаткові начала; теза про те, що розвиток проходить по сходинах і на кожному етапі виявляє переважно однакові проявлення.

Протягом XIX та XX ст. спостерігалося протистояння еволюціоністських концепцій і підходів, які стверджували багатообразність історико-культурологічного розвитку. Прибічники перших спиралися на свідчення росту та вдосконалення господарських, технологічних, наукових і політичних сфер життя і відстоювали принципи універсаль-

335