Глава 2

Faber — людина технічна — найбільш адекватним творенням сучасної цивілізації [654].

Наростання інноваційних процесів у суспільстві приводить до прискореного оновлення та зміни не лише культури, а і життєвого середовища людини. Для покоління, яке народилося у 20-х pp. XX ст., предметне середовище вже вкотре повністю змінюється. Іншими стають побут, природа, умови життя та праці, моральні цінності, життєві орієнтири тощо. Все це вимагає від індивіда та суспільства загалом постійних зусиль, які б забезпечували адекватну адаптацію. В цьому зв'язку установка на стабільність становища має змінитися установкою на зміни. Одночасно і суспільство має прагнути до формування механізмів, які компенсують несприятливі наслідки процесів швидких змін.

Зміна життєвого середовища породжує нові стереотипи поведінки та споживання, нові навики, звички, традиції, нову трудову мораль. Кінець кінцем виникає нова життєва філософія та культура загалом, носієм яких є нова людина. Показовим у цьому смислі є досвід Японії у сфері науково-технічного прогресу й у формуванні технічної цивілізації. Творче поєднання сильних сторін національного характеру, включаючи сприйнятливість до зарубіжного досвіду, патерналізм, самоідентифікацію з інтересами групи, вроджену здатність до колективних дій, високу трудову мораль, що розвиваються на ниві витонченої та багатої японської культури, дозволили Японії здійснити карколомний стрибок у другій половині XX ст. і посісти чільне місце серед провідних та найрозвиненіших країн. Одночасно, як свідчить японський досвід, інноваційний тип розвитку супроводжується такими наслідками, які в довгостроковій перспективі навряд чи можна оцінити як сприятливі [655].

Виходить так, що дух новаторства, винахідництва та наполегливої праці підриває власні основи. Очевидно, вихід полягає в тому, щоб слідом за технікою та наукою й інші елементи культури стали об'єктом і джерелом свідомої та цілеспрямованої інноваційної діяльності. Це означить остаточний переворот у типі розвитку — перехід до інноваційного типу розвитку. Якщо розглядати цей процес у контексті розвитку життя, то можна констатувати еволюцію від несвідомої стабільної, захисної (життєзберігаючої) реакції, якою був безумовний рефлекс, на окремі збурення зовнішнього середовища, до управління та конструювання, переробки цих умов з урахуванням можливостей людського організму та суспільства загалом. М. Бердяєв говорив, що панування техніки та машини є передусім переходом від органічного життя до організованого, від рослинності до конструктивності [656]. Здійснення такого повороту в розвитку людського суспільства перевершує за своєю принциповою значимістю навіть здійснений декілька тисячоліть тому перехід від суспільства мисливців і збирачів до суспільства пастухів і землеробів. У межах загальної еволюції людини, людського суспільства та людської культури такий розвиток, тобто досягнення інноваційної стадії, є закономірним.

Методологічні засади історико-культурологічного дослідження

Разом з тим, дедалі більше фахівців відзначають, що в найрозвиненіших країнах, а на локальному рівні майже повсюдно, відбувається процес переростання індустріального суспільства в постіндустріальне [183; 221; 491—505]. Для постіндустріальноі епохи галуззю-лідером стає сфера послуг, яка ґрунтується на накопиченому національному багатстві. Вона дозволяє у межах виробничого сектору розпочати поступове перетворення ресурсоспоживаючої економіки в ресурсовідтво-рюючу. Для неї характерні «об'ємні» форми ресурсовикористання і територіальної організації. Відбувається посилення диполя постіндуст-ріального ядра (з колосальною в значній мірі монополізованою фінансовою та інформаційною міццю) та індустріально-аграрної периферії. Остання все більше залежить від фінансово-інформаційних центрів та структур. У цьому смислі «нові індустріальні країни» також можна віднести до постіндустріальної периферії, оскільки вони у визначальному ступені базуються на креативних та інформаційних ресурсах «ядра». Сукупність галузей сфери послуг завершує сучасну економічну піраміду, створюючи наймолодший третинний сектор.

Ця послідовність сфер-лідерів, які змінюють одна одну, відбивається в успадкованій галузевій структурі економіки. В територіальній структурі подібне трьохланкове членування економіки відбивається на типології країн по співвідношенню частки сфер у виробленому ВВП. Аналіз тенденцій, які відбуваються останнім часом у світовій економіці, свідчить про те, що в надрах вторинної та третинної сфер поступово формуються елементи нової четвертинної сфери народного господарства — інформаційної індустрії, як галузі — лідера (інформаційної) технологічної хвилі [183; 221; 491—505]. Особливістю інформаційної індустрії є її багатофункціональність, яка полягає в тому, що вона одночасно є інфраструктурною галуззю (зв'язок), сукупністю новітніх наукоємних галузей промисловості (які об'єднуються поняттям «високі технології»), сферою інтелектуальної культуротворчої праці й сферою специфічних, інформаційних послуг. У цій моделі перехід до економіки з перевершенням інформації та послуг поєднується з переходом від національної до глобальної економічної інтеграції. Позитивний ефект з'являється саме від поєднання цих двох процесів: розвитку ІК-технологій та лібералізації світової торгівлі, що відбувається сьогодні насамперед у сфері послуг. Соціальні наслідки цих процесів не можуть зводитися тільки до технологічного розвитку [656].

Якщо наведена модель правильна, із неї витікають серйозні соціальні зміни. її суть полягає в тому, що сфера інформаційного обслуговування не замінює промислового та сільськогосподарського виробництва, а повсюдно впроваджується в них, роблячи ці сфери більш «інформаційно насиченими». Ця універсальна складова призводить до розмивання географічних кордонів фаз виробництва: нерівність у добробуті, яка раніше мала місце між регіонами та країнами, в подальшому торкнеться всіх держав, які входять в інформаційну цивілізацію. Конт-

89