Глава 10

Незважаючи на те, що існуючі нині живі культури піддаються сильному тиску з метою їх нівелювання й уніфікування, вони відрізняються між собою цінностями, поглядами та уявленнями про людину і космос. Розмаїтість культури заслуговує на те, щоб познайомитися з нею ближче, бо вона формує установки і поведінку людей кожної окремої культури. Більше того, впливаючи на всі інші культури, кожна культура формує також відносини у всьому полікультурному світовому просторі.

У процесі історичного розвитку виникали і створювали своє бачення світу великі культури людства. На зорі історії світ бачився анімістичним: душі мали не лише люди, а й тварини, рослини — усе в природі було живим. Джерело у савані викликало побожний страх перед духами і силами природи, а також перед душами мертвих; олень, який випадково потрапив до людського поселення, ототожнювався з духом предка, який завітав до рідних; грім вважався знаком Праматері або всемогутнього Батька. Протягом усієї писемної історії традиційні культури були перевантажені розповідями про чуттєве сприйняття невидимих істот, які перебували у символічній ієрархії.

Класична культура Давньої Греції замінила заснований на міфі погляд на світ на концепції, основу яких становили міркування, хоча останні рідко піддавалися перевірці за допомогою експериментів і спостережень. З біблійних часів на Заході і протягом декількох тисячоліть на Сході в поглядах людей домінували настанови і образи релігії (або інших прийнятих систем вірувань). Цей вплив значно послабшав у XVI і XVII ст., коли в Європі виникла експериментальна наука. За останні три століття науково-технологічна культура стала домінувати над міфологічними і релігійними поглядами середньовіччя, хоча і не цілком витіснила їх.

У XX ст. науково-технологічна культура Заходу поширилася по всій земній кулі. Незахідні культури нині вирішують дилему: відкрити двері перед західною культурою або замкнутися і продовжувати традиційне існування, зберігаючи звичний спосіб життя, діяльність і культи. Західна культура індивідуалістична і персоноцентрична. Вона вважає священними особисті цінності, свободу і прагнення до щастя. Природа і всі істоти існують, головним чином, для блага людини. До того ж західна культура прагматична: вона відкидає значну частину того, що не можна побачити або схопити, — тобто того, що неможливо «пред'явити» руці або оку [1069]. Винятком є іудо-християнська система вірувань з її трансцендентним Богом, сонмом святих та інших потойбічних істот і вірою в безсмертну душу. Що стосується духів, так само як інших нематеріальних і невидимих сутностей, перед котрими благоговійно схиляються традиційні культури, то прибічник західної культури з науковим складом розуму їх просто відмітає як забобони, хоча широкі маси населення часто дотримуються протилежних поглядів (наприклад, за даними повідомлення у грудні 1995 р. у журналі «Life», 69 % американців вірять в існування ангелів).

474

В останні роки, незважаючи на «кока-колонізацію» і «макдональ-дизм», цінності й поняття західної культури почали стикатися з опором. У Південній Америці виник новий різновид культурного націоналізму. Латиноамериканців обурює їхня залежність від Північної Америки, вони невдоволені своєю роллю споживачів, а не творців культурних течій, що формують сучасний світ. Домінування іноземної культури переживає агонію і в умонастроях освічених арабів, вони сприймають західну традицію як елемент гегемонії Заходу над їхніми країнами. Араби усвідомлюють себе пасивним учасником інтеркультурного діалогу, який пов'язує їх майже виключно із Західною Європою і Північною Америкою [1069].

Індія і країни Південної Азії, хоча і продовжують контакти з британською культурою, асимілюючи багато її відмінних ознак, стали активно відстоювати свою власну культурну спадщину. У Росії накопичений великий історичний досвід амбівалентного ставлення до західної культури; таке ставлення зберігається і понині. Його головні особливості — визнання досягнень Заходу як у технології, так і у високій культурі, але одночасно — побоювання, що ці досягнення можуть придушити російську культурну спадщину і таким чином позбавити російський народ його самобутності.

Замилування західною культурою поряд із побоюванням характерне також для молодих африканських націй Сахари. Але жадібно споживаючи індустріальну культуру, вони водночас докладають значних зусиль до захисту своєї культурної спадщини. Африканські інтелектуали зайняті пошуками коренів своєї расової самобутності, а їхні лідери прагнуть зміцнити національну самосвідомість своїх народів.

Контрасти із західними підходами бачення світу і себе цілком реальні, хоча і не завжди усвідомлюються. Так, латиноамериканці володіють більш високо розвиненою духовністю, ніж населення США і Канади. Це має свої історичні корені: трансценденталістські елементи латиноамериканської культури тяжіють до XV ст. Для всієї Південної Америки католицька схоластика європейського середньовіччя була чимось більшим, ніж просто монастирською філософією: схоластика відігравала роль когнітивної системи, внутрішньо властивої державі й суспільству, і управляла всіма аспектами життя. Латиноамериканців учили, що щастя дарується як милість Божа, яка, у свою чергу, є винятковою прерогативою католицької церкви. Не дивно, що підкорення авторитету церкви, так само як вірність королю і покора Богу, стали аксіомою у повсякденній моралі. Навіть коли колоніальна епоха наблизилася до свого кінця, акомодація між схоластичною спадщиною і сучасною науковою думкою не відбулася. Англосаксонський прагматизм, що ґрунтується на застосуванні понять і методів природничих наук до матеріальної сфери життя, не зміг затвердитися у Латинській Америці.

Трансценденталізм, хоча й у різних формах, — це відмітна ознака індуїстської і буддійської культур на індійському субконтиненті; в му-

475