Глава 6

день про культуру: деякі види інформації можна одержати, звернувшись тільки до свідчення мови. Власне кажучи, мова є інструментом включення індивіда у світ етнонаціональної культури як скарбниці накопиченого народом досвіду життя та її ідейно-морального і світоглядного висвітлення. Вона служить сполучною ниткою й ключем до культурного багатства своєї і чужої культури. Втрата мови утруднює входження в іншу культуру, і одночасно втрачається шлях назад, до власної культури.

2. Етнонаціональні звичаї та традиції є ефективними регуляторами соціального поводження і відбивають особливості психології конкретного народу. Через традиції кожний етнос оцінює дійсність, у традиціях відбивається історія етносу. Традиції певною мірою є необхідною умовою життєдіяльності народу. Кожне покоління, сприймаючи певні традиції, вибирає не тільки майбутнє, але і своє минуле. Традиції, забезпечуючи «зустріч поколінь», відтворюють, зберігають і омолоджують культуру. Втрата традицій, відмова від них призводить до замикання культури в собі, втрати минулого й можливостей її відновлення. Успадкування найцінніших, прогресивних традицій - природна й закономірна умова існування народу.

3. Етнічна самосвідомість — це усвідомлення народом себе як суб'єкта історичної дії, своїх інтересів, свого місця у світі, своєї історії і культури. До складу самосвідомості входить етнічна самоідентифікація, могутній чинник єднання народу. Прагнення до самоідентифікації пронизує історію кожного народу. Це прагнення відповісти на запитання: хто ми є і звідки ми, що ми можемо і куди йдемо? Нормальна етнічна ідентичність у всіх народів буває позитивною, тобто людина відчуває радість чи гордість від приналежності до свого народу й у факті своєї етнічної приналежності знаходить джерело самоповаги.

Універсальної моделі, придатної для всіх варіантів етнокультурного розвитку, не існує. Оптимальним убачається шлях, орієнтований на глобальні тенденції світового розвитку з одночасним збереженням традиції етнічної культури.

Важливу роль у цьому плані, поряд з іншими чинниками відродження етнічної культури (родина, соціум, етнічне середовище дитини, засоби масової інформації тощо), відіграє високий рівень підготовленості вчителів до формування етнічної культури дітей у поліетнічному середовищі школи. Тут доречно говорити про високу педагогічну культуру майбутнього педагога.

Основні ознаки педагогічної культури:

по-перше, педагогічна культура характеризує творчу діяльність учителя і є якісним показником його педагогічної діяльності;

по-друге, педагогічна культура впливає на процес формування мислення педагога;

по-третє, педагогічна культура — це процес постійного самовдосконалення та самоствердження в культуротворчій діяльності педагога [813].

Вищезазначені положення дозволяють перейти до терміна «етнопе-дагогічна культура». На наш погляд, це - необхідний рівень сформо-

256

Інтеросвітні аспекти глобально-культурологічних проблем цивілізації

ваності у викладача сучасних загальнокультурних і професійних знань, умінь, навичок, розвитку особистісних якостей і здібностей. Це дозво-ляє організувати педагогічну діяльність відповідно до етнічних особливостей і культурних традицій педагогіки та психології тих чи інших етнічних груп і спільнот.

Етнопедагогічна культура має подвійне вираження: як засіб формування особистості самого педагога (етнічна самосвідомість, здатність до самовизначення в культурі, прагнення до самоосвіти та ін.); як умова, що дозволяє педагогічно грамотно організовувати навчально-виховний процес у поліетнічному середовищі (уміння використовувати аксіоло-гічний потенціал народної педагогіки, уміння працювати з поліетніч-ним складом школярів та ін.).

До етнопедагогічної культури входять такі структурні компоненти: любов до дітей; здатність до самовизначення в культурі й уміння синтезувати загальнолюдське надбання національних культур; уміння працювати з поліетнічним колективом студентів і школярів; знання особливостей психології учнів, їх індивідуально-особистісних етнічних особливостей; уміння використовувати аксіологічний потенціал народної педагогіки; уміння використовувати етнокультурні традиції виховання статі; педагогічний такт і дотримання традиційних норм етикету; ерудиція, начитаність, знання історії і культури народів; уміння налагоджувати взаємодію з родиною і враховувати її вплив.

Формування майбутнього вчителя і викладача з розвинутими етнокультурними та етнопедагогічними здібностями — одне з важливих завдань педагогічної освіти у вузі. Взаємозв'язок і взаємна обумовленість освіти і культури очевидні: освіта є способом і процесом сходження людини до духовної досконалості. Відповідаючи філософському принципу «від часткового, особливого, до загального», це сходження проходить шлях від природної визначеності людини (пам'ять, виразна мова, природний слух, дикція, органічна пластика та ін.) через етнічну культуру свого народу (звичаї, традиції, фольклор тощо) до загальнолюдської культури.

У даному сходженні до загальної культури педагогічна освіта здійснює такі функції: загальнокультурну, етнокультурну та етнопедагогічну.

Однак практика свідчить, що освітній процес у вузі недостатньо впливає на функцію формування етнічної самосвідомості студентів.

Про це свідчать результати дослідження ціннісних орієнтацій студентів: студентство більшою мірою орієнтується в системі етнічних цінностей професійної культури (література, наука, мистецтво). У тій чи іншій мірі це характерно для представників усіх національностей. Особливо явно це виявилося у ставленні до артистів, композиторів, драматургів і архітекторів. Далі слід зазначити, що в поліетнічному середовищі сучасне студентство орієнтоване переважно на цінності духовної культури розвинених країн, хоча, визнаємо, обізнане в певних цінностях свого народу [812; 813].

9 5-860 257