Глава 8

від організму, можна зрозуміти, лише звернувшись до цивілізації, до якої ця особистість належить, а потім — до всієї духовної історії людства. Світ культури пов'язаний для Юнга з природою людини, а в ній на першому місці стоять «вічні» символи, які відбиваються в релігійно-міфологічних уявленнях.

Однак Юнгу не вдалося позбавитись біологічного підходу до несвідомого, проти чого він власне і виступав у полеміці з Фрейдом. Як «архетипи», так і «колективне несвідоме» в кінцевому підсумку виявляються внутрішніми продуктами психіки людини, уявляючи спадкові форми та ідеї всього людського роду. Різниця між теоретичними побудовами Фрейда і Юнга полягає в тому, що спадковим, а отже, і біологічним матеріалом для Фрейда були самі інстинкти, які зумовлювали мотиви діяльності людини, а для Юнга — форми, ідеї, типові моделі поведінки. Механізм біологічного зумовлювання та спадкоємності зберігається як в одному, так і в іншому разі, хоча він діє на різних рівнях людської психіки [410; 864].

Одним із елементів «аналітичної психології» є теорія «комплексів», тобто психічних сил індивіда, які, знаходячись у несвідомій формі, постійно нагадують про себе. У несвідомому, на думку Юнга, завжди є «комплекси» спогадів індивідуального минулого, передусім батьківські, дитячі «комплекси», «комплекси влади» та ін. «Комплекси» — це своєрідні «психологічні демони», які свідчать про силу влади несвідомого над свідомими процесами [389; 400; 838-858; 862; 864].

Відштовхуючись від теорії «комплексів», Юнг спробував глибше проникнути в механізм несвідомого, виявити складні взаємовідносини між несвідомими та свідомими процесами психіки, роль несвідомих потягів у формуванні поведінки людини. Однак по суті концепція «комплексів» Юнга мало чим відрізнялася від теорії витіснення несвідомого, яку розробив Фрейд.

Як у Фрейда, так і у Юнга несвідоме складає те внутрішнє і сутнісне ядро, яке утворює психічний світ людини. Правда, на відміну від Фрейда, Юнг проводить більш глибоку диференціацію рівнів розвитку психіки та вводить низку понять, які, на його думку, характеризують нове бачення тотальної особистості. Разом з такими інстанціями, як «Я», «індивідуальне несвідоме» та «колективне несвідоме», він виділяє:

«Персону» (Persona) — своєрідну маску, яку одягає особистість у відповідь на вимоги соціального оточення. Якщо «Я» є тотожнім «Персоні», то особистість виступає як відчужена істота, яка відіграє певну соціальну роль, нав'язану суспільством.

«Аніму» (Anima) - абстрактний образ, який представляє жіночий «архетип» в чоловікові. Через нього досягається взаєморозуміння між статями.

«Анімус» (Animus) - абстрактний образ, який представляє чоловічий «архетип» в жінці. Через нього також досягається взаєморозуміння між статями.

356

Формування історико-культурологічних засад психоаналізу

«Тінь» (Schatten) — «архетип», який складається із тваринних інстинктів і є зосередженням темних боків особистості. Агресивні та антисоціальні спрямування «Тіні» можуть не проявлятися у відкритій формі, оскільки вони ховаються під маскою «Персони» або витісняються в «індивідуальне несвідоме».

«Самість» (Selbst) — центральний «архетип» особистості, навколо якого концентруються всі психічні особливості людини. Сфера «Са-мості» — дещо проміжне між свідомим та несвідомим, центр тотальної особистості [853].

Структура особистості, таким чином, відрізняється від фрейдівсь-кої передусім тим, що Юнг іде шляхом подальшої диференціації фрейдівського «Воно». У Фрейда «Воно» є цілковито біологічним, природним, у Юнга несвідоме містить і соціальні моменти. Але на відміну від багатьох неофрейдистів, які постулюють тезис про «соціальне несвідоме», «архетипи» юнгівського несвідомого мають спадковий характер. «Архетипи» від «Тіні» до «Аніми», від «індивідуального» до «колективного несвідомого» залишаються безпосередніми «даностями» людської психіки, які мають право на існування лише в лоні «природності» людського організму. Тому не випадково Юнг принижує значення свідомої діяльності людини та в більшому ступені звертається до аналізу несвідомих «архетипів», ніж до свідомого «Я».

У теорії Юнга [409; 410] характер теж визначається в несексуальних поняттях. Він стверджує, що існують чотири основні психологічні функції: мислення, чуттєвість, відчування та інтуїція. Кожна людина має всі чотири функції в різній мірі, але на основі спадкової схильності та оточуючих чинників переважаючою в людині стає одна із них. Мислення представляє активний, логічний, направлений процес. Тому мислений тип розглядає будь-яку ситуацію в холодній, абстрагованій, раціональній манері. Чуттєвість у нього відносно нерозвинена, оскільки перешкоджає логічному мисленню. Чуттєвість, по суті суб'єктивну та пристрасну, слід відрізняти від емоції — більш раціональної та менш активної. У чуттєвого типу мислення має підлеглу роль. Відчування та інтуїція є ірраціональними функціями. Призначення першої розуміється як відчування безпосередньої даності, друга направлена на бачення майбутнього.

Відчуваючий тип слабкий в інтуїції, швидко сприймає за допомогою органів чуття зовнішній світ та подразнення внутрішніх органів, а інтуїтивний тип, який є нижчим у розвитку функції відчування, є сильним у попередженні можливого розвитку ситуацій.

У чоловіків, відповідно до Юнга, свідомими зазвичай є мислення та відчування, а чуттєвість та інтуїція придушуються. У жінок домінують чуттєвість та інтуїція, а придушуються функції мислення та відчування. Витіснена жіноча сторона у чоловіків називається «анімою», а у жінок витіснена чоловіча сторона — «анімусом». У гармонійної людини збалансовані свідомі та витіснені характеристики. Поняття «персона»

357

пов'язане з соціальною роллю людини в суспільстві. У процесі життя вона навчається поводитися згідно з соціальними очікуваннями. Кожній професії, наприклад, притаманна певна маска, яку носить член суспільства. Персона не є складовою власне характеру, але тісно з ним пов'язана і діє як своєрідний захист внутрішнього «Я».

Чотири основні функції далі класифікуються у дві узагальнюючі установки: екстравертну та інтравертну. Це два способи відношення до світу, два шляхи організації досвіду. При першій установці інтереси людини направлені на об'єкт, при другій - на суб'єктивний світ, повернуті на себе. Всі люди мають обидві тенденції, але одна з них домінує. Ідеальне співвідношення — це ритмічне чергування установок, що в реальності відбувається не часто. Нижче викладені характерні особливості обох типів.

Екстраверт. Цей тип існує відповідно до зовнішньої необхідності. Його інтереси та увага концентруються на безпосередньому оточенні. Він зосереджений на людях та речах і поводиться згідно з вимогами суспільства. Можливості екстраверта обмежені, оскільки він намагається відповідати безпосереднім миттєвим попитам оточення та утримується від будь-яких нововведень, які не зовсім зрозумілі та якимось чином виходять за межі зовнішніх очікувань. Відношення несвідомого до такого, що усвідомлюється, є компенсуючим. Суб'єкт, екстра-вертований на рівні свідомості, на несвідомому рівні інтравертований. Несвідомі тенденції можуть втрачати свої компенсуючі особливості через придушуючі сили колективного несвідомого, і в такому разі відбувається конфлікт зі свідомим. Суб'єкт або не знає більше, чого він хоче, або він хоче занадто багато відразу і не здатен отримати задоволення. Вважається, що установка екстраверта, яка не усвідомлюється, часто межує з жорстокістю та брутальністю.

Інтраверт. Цей тип, на відміну від екстраверта, відмежовується від зовнішнього світу та будує штучний суб'єктивний світ. Він схильний до зрівняння Его з цілісною особистістю. Однак несвідомо зовнішні об'єкти посилюються через компенсуючий механізм, індивід стає залежним від них. Практичні труднощі супроводжують інтраверта. Ілюзія переваги, яка створена Его, руйнується. Тому прагнення інтраверта до домінування та контролю закінчується томлінням за любов'ю. Він боїться нових людей та речей, зовнішнього світу, який наділяє магічною силою.

Психіка людини представляє собою цілісність несвідомих та свідомих процесів. Це — саморегулююча система, в якій відбувається постійний обмін енергією між елементами. Психічні порушення виникають в результаті дисгармонії, розколу, конфлікту. Відокремлення свідомості призводить до втрати рівноваги, несвідоме прагне «компенсувати» однобічність свідомості. Саме панування екстравертного, тобто направленої на зовнішній світ свідомості, характерно для західної цивілізації. Інтравертне, направлене всередину мислення, встановлює

358

Формування історико-культурапогічних засад психоаналізу

рівновагу із силами несвідомого; воно домінувало в усіх традиційних суспільствах [419].

Ця типологізація, як і низка інших фрагментів психосоціології Юнга, стимулювала інтерес учених до проблем взаємовідносин особистості та соціального середовища і мала певний вплив на розвиток як культури загалом, так і на розвиток соціології і соціальної психології зокрема.

Погляди Юнга на психічне життя, культуру та історію можна приблизно звести до таких стверджень.

1. Несвідоме реальне. Його активність, енергетична основа всередині нас та між нами проявляються безперервно. Психічна реальність не може бути непізнаною і невизнаною. Наш свідомий розум не є єдиним керівником усього індивідуального господарства, він навіть не єдиний господар наших думок. Ми завжди і в усьому — індивідуально і колективно — перебуваємо під впливом (добрим чи поганим) тієї енергії, яка нами не усвідомлюється.

2. Саме тому, що несвідоме нами не усвідомлюється, ми нічого безпосереднього сказати про нього не можемо. Але ми все ж таки судимо про нього за його «плодами», за непрямими проявами у свідомій психіці. Подібні проявлення — маніфестації — можуть виникати у сновидіннях, творах мистецтва, уяві, мріях, деяких специфічних формах поведінки, а також у тих символах, які керують народами та суспільствами.

3. Результуюче (маніфестне) проявлення психічного завжди є сплавом, змішуванням різних впливів, комбінацією різноманітних чинників. Передусім це — робота Его, нашого свідомого «Я». Потім — особистісні (в основному такі, що не усвідомлюються) комплекси індивіда або групи, до якої належить той або інший учасник. І, нарешті, можна простежити участь тієї або іншої комбінації архетипової дії, яка має своє ініційоване начало в колективній психіці, але реалізується в тому ж індивіді (колективне несвідоме). Із взаємодії всіх цих складових виникають вчинки, ідеї, твори мистецтва, будь-які масові рухи та колективні дії. І тут прихована вічна «чарівність» життя як окремої людини, так і груп, суспільств, націй та всього людства. Від наскельного живопису первісних дикунів до масових експериментів світових війн або ГУЛАГу.

4. Несвідоме зайняте безперервним відтворенням символів, і ці символи — психічні. Як і сама психіка, вони основані на емпіричній реальності, але не є знаками, які представляють цю реальність. Юнг детально розбирає як самий зміст символу, так і його відміну від знаку в багатьох своїх працях. Наприклад, уві сні образ бика може лежати в основі сексуальності сновидця, але сам образ до цього не зводиться. Відношення Юнга до символів неоднозначне тому, що він уникає жорсткої закріпленості образу, який зображується. Бик (як символ психічної енергії, що представляє силу) може символізувати агресивну чоловічу сексуальність, але одночасно це може виявляти і фалічну творчість,

359