Глава 10

лективним добробутом. Національні структури та уряди в межах дедалі більшої взаємозалежності у світі дедалі менше здатні вирішувати ключові проблеми, в тому числі й культурологічні. Чимала їх частина набула важливого міжнародного значення (проблеми екології, релігій, міжнародний тероризм, міграція та ін.). Міжнародні структури також не здатні вирішувати глобальні проблеми (війна у Перській затоці, Руанда, Югославія, Афганістан тощо). Ступінь взаємозалежності постійно збільшується, національні структури дедалі менше здатні вирішувати проблеми, що по суті мають міжнародний характер. При посиленні інтеграційних процесів все частіше йтиметься про створення наднаціональних структур для підтримки та надання необхідної спрямованості рішенням глобальних проблем, що виникають.

Противники створення глобальних управлінських структур вбачають перешкоди в частині нівелювання континууму культур через їхню різноманітність. Якщо йдеться про створення правових міжнародних інститутів, то це зовсім не означає стандартизації цінностей, у тому числі і в культурній сфері. Створення наднаціональних структур припускає втрату суверенітету в певних сферах та визнання існування загальних інтересів і переваг.

Інтеріснування передбачає континуум культур, а основною одиницею виміру культури в історії, як відомо, є етнос. Окремі етноси не живуть ізольовано один від одного, вони утворюють своєрідну етнічну галактику. Кожний етнос має свою етносферу, етнічні галактики — поліетно-сферу як одну з оболонок Землі, але з урахуванням множини розходжень при взаємодії етносів, кожного зі своєю етносферою, природним середовищем. Поліетносферу можна визначити як серію процесів виникнення етносів у тих чи інших регіонах: етногенез, розширення первинних субстратів, перетворення їх у частину етнічної історії людства та дисоціації етносів, тобто розпад етнічних колективів. Проте це не пов'язано з загибеллю особин, що входили у зниклий етнос, а є рекомбінацією, перетасуванням популяцій людей — інкорпорацією їх у новий етнос. Континуум культур може виникнути тільки з утворенням своєї поліетноефери.

Як відомо, саме у працях В. Вернадського розглядаються перспективи перетворення біосфери в ноосферу, яка продовжує біосферу, природу якої можна буде визначати вже на рівні біохімічного (енер-гоінформаційного) обміну. Ноосфера виступає у вигляді єдності трьох сфер: техно-, інфо- та екосфер. Сьогодні ми можемо стверджувати, що техносфера сформувалася, а процес формування інфосфери лише розпочався у зв'язку з молодими паростками інформаційної цивілізації. Про єдину екосферу поки що не може бути й мови, ми ще не досягай гармонії «людина ■*> суспільство *> природа <*■ космос». Виходячи з нашої концепції, формування поліетноефери та поліетносферогенезу відбувається на основі континууму культур. І тільки коли природним світом людини будуть остаточно сформовані інфосфера, а потім екосфера і поліетно-сфера, тільки тоді будуть створені всі передумови для ноосферогенезу.

506

Співіснування культур іполіетносфера в добу цивілізаційної глобалізації

Планетарна цивілізація, що опанувала небачений культурологічний і технологічний потенціал, зможе уникнути самознищення в черговій точці біфуркації лише в тому разі, якщо люди встигнуть своєчасно вдосконалити систему базових цінностей, норм і механізмів самоорганізації відповідно до нових вимог історії. Це передбачає зокрема, що розмаїтість макрогрупових культур, самоорганізованих за моделлю «вони — ми», сходитиме нанівець, трансформуючись у дедалі більшу розмаїтість мікрогрупових та індивідуальних культур. Цьому процесові може сприяти розвиток нового, глобального виміру, названого інтеріснуванням. Інтеріснування охопило всю планету: кожна держава-нація і кожна регіональна спільнота відчула взаємозалежність від інших держав та спільнот як у плані свого економічного, культурологічного та екологічного добробуту, так і територіальної безпеки. В усіх зазначених сферах існує повна гармонія інтересів. Отже, відносини між окремими націями, так само як і між групами, інтегрованими в регіональному масштабі, мають бути перейняті логікою взаємного співчуття, а не логікою пасивної та індиферентної толерантності.

На сьогодні за історико-географічними та культурно-ментальними критеріями і парадигмами ми виділили новий порядок таких семи су-перкультур: 1) євро-американська (Західна та Центральна Європа, Північна Америка, Австралія, Нова Зеландія); 2) латиноамериканська (Південна і Центральна Америка); 3) євразійська (Східна Європа, Північна Азія); 4) китайсько-японська (Південна і Східна Азія); 5) індуїстська (Південна Азія); 6) ісламська (Північна Африка, Західна і Центральна Азія); 8) африканська (Центральна та Південна Африка).

З позицій усвідомлення нелінійності розвитку історичного процесу можна зробити висновок про те, що XXI ст. — це точка біфуркації нового світового порядку. Йдеться насамперед про вплив на світ п'яти чинників у співіснуванні суперкультур: зверхність сили, глобалізація світової економіки, хаос, пошук самоідентифікації, нерівності. При цьому оцінити їх вплив на еволюцію світового порядку неможливо без ґрунтовного аналізу такого феномену, як культурогенез, який є одним із факторів, покликаних запобігти негативній еволюції історико-культурного розвитку світової цивілізації. Підводячи найзагальніші підсумки проведеного дослідження з питань культурогенезу, нагадаємо, що головною метою останнього був пошук засобів розширення прогностичних можливостей при здійсненні філософсько-історичного аналізу розвитку культури. У даному плані є підстави вважати, що, незважаючи на нелінійний характер культурогенезу (тобто відсутність взаємооднозначного зв'язку між актуальними та потенційними станами культури), було б надто поспішним зараховувати цей процес до абсолютно непрогнозованих.

Розглядаючи основні методологічні альтернативи філософської рефлексії становлення та подальшої еволюції людської культури, най-перспективнішим напрямом у цьому відношенні можна назвати, на нашу думку, аналіз культурогенезу в контексті ієрархії форм та рівнів

507