6.3. Соціальні та соціологічні імперативи освіти

Освіта як одна з найважливіших сфер людської діяльності, що забезпечує формування інтелектуального потенціалу суспільства, нині у багатьох країнах перебуває в складному становищі. Воно визначається певними протиріччями, серед яких істотне місце посідає протиріччя між традиційним темпом навчання людини і постійним прискоренням темпу появи нових знань. Сьогодні повною мірою проявилася глибока залежність сучасної цивілізації від тих здібностей і якостей особистості, що закладаються освітою. Саме тому можливість сталого розвитку суспільства, успішного подолання й запобігання глобальним кризам, національним та іншим конфліктам, характерним для сучасного етапу розвитку цивілізації, тісно пов'язана з досягнутим рівнем освіти всіх членів суспільства.

Система освіти Грунтується на певному розумінні світу, місця йролі людини в ньому. Цей світогляд визначає цілі і завдання освіти, її зміст, принципи й методи.

Відмітними ознаками освіти на сучасному етапі є цілісність, міждисциплінарність, методологічний плюралізм, відкритість процесу пізнання, інтеграція різної інформації. З іншого боку, сьогодні повною мірою проявилася фундаментальна залежність людської цивілізації від тих здібностей і якостей особистості, що формуються в освіті. Це твердження справедливе для всіх сфер життя суспільства: політики, економіки, соціальної та духовної сфер.

Освіта — це шлях у майбутнє, спосіб життя. Це надія на можливість подолання глобальної кризи та інтерсоціальних проблем сучасної цивілізації, на створення необхідних умов для виживання і подальшого безпечного розвитку людства. У відкритому, необоротному світі, де майбутнє не може бути з точністю визначено, а сьогодення має кілька потенційних ліній розвитку, людина знаходиться в ситуації постійного вибору, пошуку найоптимальнішого рішення відповідно до умов, що змінюються. Являється, що сучасна освіта припускає насамперед відкритість майбутньому,

245

Глава 6

а її подальший розвиток тісно пов'язаний з подоланням закритості та забезпеченням процесові навчання відкритого, творчого характеру. Традиційна система освіти не здатна вирішити це завдання з достатньою ефективністю.

Сучасна освіта — це соціальний інститут, що виконує соціальну, інформаційну, економічну і культурну функції у суспільстві в їх новому якісному стані.

Соціальна функція освіти полягає в участі у процесах соціалізації особистості й відтворенні соціально-статусної структури суспільства. У сучасному суспільстві подібна соціалізація має двоїстий характер: як технологічно-культурний, так і політичний. Основне протиріччя тут полягає в тому, що громадянська соціалізація спрямована на формування стереотипу соціальної легітимності особистості, свідомого включення її у систему соціальних відносин, у той час як технологічний аспект — на подолання існуючого стереотипу. Тому сучасна освіта має бути спрямована на вирішення даного протиріччя: суспільство потребує припливу соціально активних членів, лояльних до існуючої соціально-політичної структури і здатних виконувати свої функції на відповідному культурно-технологічному рівні.

Інформаційна функція освіти визначається тим, що на стику другого й третього тисячоліття практично здійснений перехід від індустріальної цивілізації до інформаційної. Інформатика вже є ядром нового комплексу наукових дисциплін, який стане науковою базою інформаційної цивілізації. Освіта перестає бути засобом засвоєння готових загальновизнаних знань. Освіта стає способом постійного, безупинного обміну інформацією між людьми протягом усієї їх життєдіяльності і припускає не тільки засвоєння набутих знань, а і передачу своїх в обмін на набуті.

Сьогодні економічна функція полягає у формуванні соціально-професійної структури і працівника, який володіє не тільки необхідними знаннями, навичками й уміннями (з чим традиційна система освіти цілком справлялася), а і методологією творчого вирішення проблемних ситуацій, умінням самостійно моделювати майбутні соціально-економічні процеси, орієнтовані на перспективу.

Культурна функція полягає в тому, щоб використовувати наступність матеріальних і духовних цінностей з метою соціалізації і формування творчих здібностей людини в поєднанні з можливостями нових інформаційних технологій, які відкривають необмежені перспективи для нетрадиційних підходів в освіті з метою забезпечення найбільш повної соціально-професійної і загальнокультурної самореалізації особистості.

Створення перспективної системи освіти, здатної підготувати населення нашої планети до життя в зовсім нових умовах інформаційної цивілізації, — одна з найважливіших і найактуальніших проблем сучасного суспільства, вирішення якої можливе лише на рівні міждержавної і державної політики. Державна освітня політика — це соціальний

246

інститут, за допомогою якого реалізується діяльність держави по створенню світоглядно-технологічних основ соціалізації населення.

Сучасний погляд на розвиток освіти визначається такими обставинами:

1. Грандіозними соціальними та науково-технічними змінами, що видозмінили умови суспільного розвитку і прискорили прогрес в освіті. Подальший розвиток демократії і ринкових відносин, досягнення гармонії особистості і суспільства у згоді з природою можливі тільки на базі широкої фундаментальної і цілісної освіти, здатної реалізувати потреби людини у зміні сфер діяльності протягом усього її життя. Підвищення загального рівня освіченості суспільства, ліквідація однобічності в його психологічних установках додадуть суспільству необхідної стабільності, контактам людей — належної толерантності, а кожній людині — дійсної свободи думки й справи.

2. Зміною вимог до сучасних систем освіти. Нова освітня парадигма повинна відбивати потреби людської цивілізації на початку XXI ст. Специфіка перспективної системи освіти, мабуть, полягає в тому, що освітня система має бути здатна не тільки озброювати знаннями, але, внаслідок постійного і швидкого їх відновлення, формувати потреби і можливість безупинної самоосвіти. В результаті освіта має стати таким соціальним інститутом, який буде здатний надавати людині різноманітні освітні послуги для безупинного навчання, забезпечувати широким масам можливість одержання післявузівської і додаткової освіти.

3. Зростанням ролі інформаційних компонентів освіти. Темпи технологічного й науково-технічного прогресу сьогодні такі, що багато знань застарівають протягом 2—3 років. Не враховувати цього чинника в перспективній системі освіти неприпустимо. Тому в перспективній системі фундаментальної освіти повинні домінувати інформаційні компоненти: жити і працювати випускникам цієї системи доведеться вже в інформаційній цивілізації, де пріоритетну роль відіграватимуть фундаментальні знання про інформаційні процеси в природі і суспільстві та нові інформаційні технології.

4. Об'єктивною необхідністю випереджаючої освіти. Ідея випереджаючої освіти є однією з принципово важливих і конструктивних у сфері стратегії подальшого розвитку сучасної системи освіти. Суть її полягає в тому, щоб забезпечити випереджаючий характер розвитку системи освіти на тлі інших чинників, які обумовлюють соціально-економічний, політичний і культурний розвиток суспільства на основі Принципової орієнтації на майбутнє, на ті умови життя і професійної Діяльності, в яких опиниться випускник навчального закладу через 4—6 років. Для цього в освітньому процесі мають фігурувати насамперед такі наукові знання, засоби навчання, освітні технології і методики, Дисципліни і курси, що здатні відбивати фундаментальні моменти двоєдиного процесу інтеграції і диференціації у науці, використовувати Досягнення кібернетики, синергетики та інших галузей знання, які ви-

247

никають на стику наук і дозволяють виходити на системний рівень пізнання дійсності, бачити і використовувати механізми самоорганізації та саморозвитку явищ і процесів.

5. Зростанням ролі дистанційної освіти на основі використання сучасних і перспективних інформаційних і телекомунікаційних технологій і засобів віддаленого доступу до розподілених баз даних і знань науково-технічної та навчально-методичної інформації. Розвиток цього напряму особливо важливий для країн, що мають не лише велику територію. Створення ефективних систем дистанційного навчання в таких країнах не тільки істотно підвищує доступність якісної освіти для значної частини населення, але сприяє вирішенню проблеми освіти для людей з обмеженою рухливістю, а також для тієї частини населення, що з тих чи інших причин не має можливості скористатися послугами очного навчання. Могутнім стимулом для розвитку дистанційного навчання є досягнення в галузі технологій навчання, засобів масової інформації та зв'язку. Ця форма навчання одержала загальне визнання і широко використовується в багатьох країнах світу. З її подальшим розвитком пов'язується вирішення багатьох соціально-економічних, політичних і культурних проблем розвитку суспільства.

Умови існування людства на початку XXI ст. вимагають переходу до нової стратегії розвитку суспільства на основі знань і високоефективних технологій. Формування перспективної системи освіти, особливо з урахуванням тенденцій становлення віртуальних середовищ навчання, є одним із найважливіших напрямів розвитку світового співтовариства.

Соціологічні проблеми освіти. Необхідною передумовою соціальної стабільності і нормального функціонування будь-якого суспільства є наявність загальновизнаної системи цінностей (культури), що містить спільні ідеали, символи, вірування, мораль, традиції, норми поводження та ін. Конкретним механізмом забезпечення стабільності суспільства виступають соціальні інститути, що представляють собою ціннісно-нормативні комплекси, за допомогою яких направляються і контролюються дії людей у життєво важливих сферах — економіці, політиці, освіті, родині тощо. Тому соціальні інститути - це тип соціальної організації, діяльність якої спрямована на здійснення фундаментальних потреб суспільства, таких як відтворення і соціалізація своїх членів, створення матеріальних благ, координація спільної діяльності людей, здійснення соціального контролю над їх поведінкою та ін.

Успішна діяльність соціального інституту можлива лише при реалізації певної сукупності умов:

1) наявності соціальних норм та інструкцій, що регулюють поводження людей у межах даного інституту;

2) інтеграції його в соціально-політичну і ціннісну структуру суспільства, що, з одного боку, забезпечує формально-правову основу діяльності інституту, а з іншого - дозволяє здійснити соціальний контроль над відповідними типами поводження;

248

Інтеросвітні аспекти глобально-культурологічних проблем цивілізації

3) наявності необхідних матеріальних засобів і умов для забезпечення успішного виконання інститутами нормативних установок і здійснення соціального контролю [805].

Маючи ціннісно-нормативну структуру з відповідними соціальними позиціями, соціальний інститут може бути розглянутий як самостійна соціальна система, точніше, підсистема соціального цілого, діяльність якої пов'язана з реалізацією життєво важливої потреби великої соціальної системи (суспільства). Таким чином, між соціальним інститутом, розглянутим як підсистема, і соціальною системою загалом існують певні (функціональні) залежності, завдяки яким забезпечується стабільність і розвиток суспільства.

Під функціями соціальних інститутів звичайно розуміють різні результати їхньої діяльності, що впливають на збереження і підтримку стабільності соціальної системи загалом. Сам термін «функція» часто трактується в позитивному смислі, тобто маються на увазі сприятливі наслідки діяльності соціального інституту, його позитивний внесок в інтеграцію та збереження суспільства. Тому діяльність соціального інституту вважається функціональною, якщо вона сприяє збереженню стабільності й інтеграції суспільства. Ця діяльність може розцінюватися як дисфункціональна, якщо вона заважає виконанню соціальних потреб системи, працює не на її збереження, а на її руйнування. Наростання дисфункцій у діяльності соціальних інститутів може призвести до соціальної дезорганізації, несталості соціальної системи [805].

У процесі нормального функціонування і розвитку суспільства важливу роль відіграє соціальний інститут освіти, завдяки якому накопичені працею попередніх поколінь матеріальні та духовні цінності, знання, досвід, традиції передаються новому поколінню людей і засвоюються ним. Освіту можна охарактеризувати як відносно самостійну систему, завданням якої «...є систематичне навчання й виховання членів суспільства, орієнтоване на оволодіння певними знаннями (насамперед науковими), ідейно-моральними цінностями, уміннями, навичками, нормами поводження, зміст яких визначається соціально-економічним і політичним ладом суспільства, рівнем його матеріально-технічного розвитку» [805].

У сучасній соціології прийнято розрізняти формальну та неформальну освіту [806]. Термін «формальна освіта» має на увазі, по-перше, існування в суспільстві спеціальних установ (школи, училища, технікуми, вузи тощо) для здійснення процесу навчання. По-друге, пануюча в сучасній цивілізації система освіти підпорядкована офіційно запропонованому з боку держави освітньому стандарту, що визначає мінімальні межі знань і умінь, необхідні суспільству в різних сферах професійної Діяльності. Крім того, державний освітній стандарт у явному чи неявному вигляді містить певні соціокультурні орієнтації, пов'язані з навчанням і вихованням молодого покоління відповідно до: а) нормативного канону особистості (громадянина), прийнятого в даному суспільстві;

249

б) нормативних вимог до виконання прийнятих у даному суспільстві соціальних ролей. Тому діяльність системи формальної освіти визначається пануючими в суспільстві культурними стандартами, ідеологією та політичними установками, які втілюються в державній політиці у галузі освіти.

В соціології об'єктом вивчення є насамперед система формальної освіти, ототожнена з процесом освіти загалом, оскільки освітнім установам належить у ньому вирішальна роль. Що ж стосується терміна «неформальна освіта», то під ним розуміється несистематизоване навчання індивіда знанням і навичкам, які він стихійно освоює в процесі взаємодії з навколишнім соціальним середовищем (друзями, однолітками та ін.) або через індивідуальне прилучення до культурних цінностей, засвоєння інформації з газет, радіо, телебачення тощо. Неформальна освіта є важливою складовою соціалізації індивіда, допомагає йому освоювати нові соціальні ролі, сприяє духовному розвитку, але стосовно системи формальної освіти в сучасному суспільстві вона відіграє допоміжну роль. Надалі, говорячи про соціологічні проблеми освіти, ми матимемо на увазі насамперед систему формальної освіти.

Розглянемо докладніше функції інституту освіти, які він виконує в сучасному суспільстві. їх досить багато, і різні автори акцентують увагу на різних сторонах діяльності інституту освіти [807; 808]. На нашу думку, найбільшу культурну та соціальну значимість мають такі чотири функції інституту освіти:

1. Трансляція і поширення культури в суспільстві — перша і найістотніша з них. Суть її полягає в тому, що за допомогою інституту освіти відбувається передача від покоління до покоління цінностей культури, які розуміються в найширшому смислі слова (наукові знання, досягнення в галузі мистецтва і літератури, моральні цінності та норми поведінки, досвід і навички, властиві різним професіям, та ін.). Протягом усієї історії людства освіта була головним джерелом знань, найважливішим інструментом просвіти суспільства. Не слід також забувати, що культура кожного народу має свої національно-етнічні особливості, і тому система освіти відіграє важливу роль у підтримці і збереженні національної культури, її неповторних і унікальних особливостей, прилучаючись до яких індивід стає носієм національної психології і національної свідомості даного народу.

2. Функція соціалізації, або формування у молодого покоління установок, ціннісних орієнтацій, життєвих ідеалів, що панують у суспільстві. Завдяки цьому молодь прилучається до життя суспільства, соціалізується та інтегрується в соціальну систему. Навчання ріднш мові, вітчизняній історії, принципам моралі і моральності служить передумовою для формування у молодого покоління загальновизнаної системи цінностей, прийнятої в даному суспільстві та культурі. Підростаюче покоління навчається розуміти інших людей і самих себе, стає свідомим учасником громадського життя. Зміст здійснюваного системою

250

Інтеросвітні аспекти глобально-культурологічних проблем цивілізації

освіти процесу соціалізації й виховання дітей значною мірою залежить від пануючих у суспільстві ціннісних стандартів, моралі, релігії та ідеології. У доіндустріальних суспільствах релігійне виховання було складовою шкільного навчання. У сучасному промислово розвиненому суспільстві релігія (церква) відокремлена від держави, під контролем якої перебуває система формальної освіти, тому релігійна освіта та виховання здійснюються або в межах родини, або в спеціальних недержавних навчальних закладах.

Якщо визнати, що моральне виховання та формування світогляду — це найважливіший компонент процесу соціалізації, який здійснює сучасна школа, то правомірно говорити про необхідність прищеплювання молоді передусім загальнолюдських цінностей і гуманістичної моралі. Це досягається значною мірою під час вивчення дисциплін гуманітарного циклу (літератури, історії, світової художньої культури, філософії та ін.), що починають відігравати дедалі важливішу роль у системі не тільки шкільної, а й вузівської освіти, і разом з тим позитивно впливають на викладання природничо-наукових і технічних дисциплін.

3. Соціальна селекція — одна з найважливіших функцій інституту формальної освіти. Структура освітнього процесу влаштована таким чином, що дає можливість уже на початкових етапах здійснювати диференційований підхід до учнів з метою добору найздібніших і найта-лановитіших, а також одержати молоді освітній статус відповідно до індивідуальних інтересів та можливостей. У будь-якій країні після обов'язкової середньої освіти значна частина молоді навчається в технічних училищах і коледжах, інші продовжують навчання в середній школі, а потім частина з них вступає до вузів, інші — у коледжі та училища. Після закінчення вузу дехто починає трудову діяльність у народному господарстві, інші продовжують навчання в аспірантурі, роблять наукову кар'єру та ін.

З точки зору соціології наслідки здійснюваного інститутом освіти процесу селекції надзвичайно важливі, оскільки його кінцевим результатом (коли різні групи молоді завершують освіту й одержують професію) є розміщення людей по різних соціальних позиціях у соціальній структурі суспільства. За допомогою цього механізму здійснюється відтворення та відновлення соціальної структури суспільства, без чого неможливе його нормальне функціонування. Інша важлива сторона цього процесу полягає в тому, що завдяки йому запускається механізм соціальної мобільності: одержання професії, включення людини у професійну діяльність, особливо у великій організації, відкривають багатьом шлях професійної кар'єри, перехід у більш престижний соціальний шар. Система освіти, головним чином вищої, у сучасній цивілізації служить найважливішим каналом вертикальної соціальної мобільності, оскільки без вузівського диплома неможливо одержати престижну та високооп-лачувану роботу. З цим пов'язана висока цінність освіти у промислово розвинених країнах світу і поширений у багатьох прошарках суспільства

251