Глава 8

взаємодіючих впливів, які діють не тільки на поведінку, а й на різні частини системи.

Роль соціальних та пізнавальних перемінних у розумінні особистості досліджував інший персонолог — Джуліан Роттер [878; 905]. Як і А. Бандура, він вважав, що люди є активними учасниками подій, що впливають на їхнє життя. Специфічний аспект роботи Роттера, що привертає особливу увагу, — акцентування контролю. У центрі уваги вченого завжди був прогноз поведінки. Д. Роттер стверджував, що потенціал поведінки складається із моторних акцій, пізнання, емоційних реакцій, очікування певного підкріплення. Психологічна ситуація настільки значима, наскільки уявляється індивіду, незважаючи на будь-яке трактування її іншими спостерігачами.

Наприкінці 1940-х - на початку 1950-х pp., коли Д. Роттер почав створювати свою теорію, найзначущими напрямами були психоаналітична та феноменологічна теорія особистості*. На думку Д. Роттера, обидва ці підходи містили концепції, недостатньо визначені, і тому він вирішив ввести чітку термінологію. Він намагався розвити концептуальну структуру, яка включає чітко визначені терміни та гіпотези, які можна перевірити. Також він намагався побудувати теорію, яка б підкреслювала роль мотиваційних та когнітивних факторів у повчанні людини. І нарешті, зауважимо, що Д. Роттер хотів створити теорію, яка б підкреслювала розуміння поведінки у контексті соціальних ситуацій. Його теорія соціального повчання - це спроба пояснити, як навчаються поведінки через взаємодію з іншими людьми та елементами оточення. Д. Роттер висловлював думку, що це - теорія соціального повчання, оскільки вона підкреслює той факт, що головним або новим типам поведінки можна навчитися в соціальних ситуаціях. Ці типи поведінки складним чином пов'язані з потребами, що вимагають задоволення у посередництві з іншими людьми [905].

* Феноменологічний напрям теорії особистості пропагує ідею про те, що саме суб'єктивна здатність пізнання дійсності відіфає ключову роль у визначенні зовнішньої поведінки людини. Інакше кажучи, кожний із нас реагує на події відповідно до того, як ми суб'єктивно сприймаємо їх. Представники цього напряму заперечують ідею про те, що світ існує сам по собі як незмінна дійсність для всіх. Вони стверджують, що об'єктивна дійсність є реальністю, яка свідомо сприймається та інтерпретується людиною в даний момент часу. Другий важливий тезис — ідея про те, що люди здатні визначати свою долю. Вони вільні у рішенні, яким саме має бути їхнє життя. Самовизначення є суттєвою частиною людини. Воно приводить до висновку, що люди відповідальні за те, чим вони є. Останній тезис полягає в тому, що люди за своєю природою добрі та мають прагнення до удосконалення: реалізації внутрішніх можливостей та особистісного потенціалу. Цей тезис чітко відбиває позитивний та оптимістичний погляд феноменологічного підходу на людство. Концепції та положення, що характеризують феноменологічний підхід до особистості, найбільш чітко виявлені у працях Карла Роджерса.

406

Формування історика -культурологічних засад психоаналізу

Д. Роттер, зосередивши увагу на тому, як навчаються поведінки у соціальному контексті, вважав, що в основному поведінка визначається нашою унікальною здатністю думати і передбачати. За його ствердженням, прогнозуючи, що робитимуть люди у певній ситуації, ми маємо взяти до уваги такі когнітивні перемінні, як сприйняття, очікування тощо. У теорії Д. Роттера існує також положення, що поведінка людини цілеспрямована, тобто люди прагнуть рухатися до очікуваних цілей [905]. За Роттером, поведінка людини визначається очікуванням, що певна дія приведе у кінцевому підсумку до майбутнього заохочення. Інтеграція концепцій очікування та підкріплення у межах однієї і тієї ж теорії — одна із ознак системи Роттера.

Він вважав, що люди за своєю природою прагнуть максимізувати заохочення та мінімізувати покарання, а також мають властивість шукати та задовольняти потреби. При цьому він запропонував розділити потреби на шість категорій:

— статус визнання (відчувати себе компетентною людиною, яку поважають);

— захист (потреба у чиємусь захисті та допомозі у досягненні значимих цілей);

— домінування (впливати на життя інших людей та контролювати його);

— незалежність (потреба приймати самостійні рішення без впливу з боку інших);

— прив'язаність (потреба у прийнятті та любові);

— фізичний комфорт (потреба у доброму здоров'ї та фізичній безпеці). Принципова формула Роттера означає, що людина схильна прагнути

до цілей, досягнення яких буде підкріплене, а очікувані підкріплення матимуть високий ступінь цінності. При цьому новацією було зосередження на особистісних перемінних, названих «локусами контролю», які являли собою узагальнене очікування того, в якій мірі люди контролюють підкріплення у своєму житті. Так, названі вченим «особистості з екстернальним локусом контролю» впевнені, що на їхні успіхи та невдачі впливають фактори, які від них не залежать, — доля, випадок, везіння*.

Люди з інтернальним локусом контролю, навпаки, впевнені, що судьба цілком і повністю залежить від них самих. Це свідчить, що інтернали набагато більше пристосовані до життя: активно шукають здоровий спосіб життя, прогнозують майбутнє з раціональних точок зору, мають високий ступінь опору негативним соціальним проявам,

* Екстерналам притаманна конформна та незалежна поведінка. Інтернали, на відміну від екстерналів, не схильні до підкорення та придушення інших; вони чинять опір, коли ними маніпулюють і намагаються позбавити певної свободи. Екстернали не можуть існувати без спілкування, вони легше працюють під спостереженням і контролем. Інтернали краще функціонують у самотності та при наявності необхідних ступенів свободи.

407