Глава 10

Одним із найяскравіших проявів зазначеної тенденції в контексті глобалізації сучасної культури є створена на базі останніх досягнень у галузях телематики, інформатики, супутникового та ін. зв'язків універсальна інформаційна мережа, завдяки якій відкрилися можливості глобального спілкування людства. Причому ефективність такого діапазону істотно підвищується через формування спільної міжнародної інформаційної основи, оскільки міра взаєморозуміння сторін завжди є прямо пропорційною мірі збігання базових основ, на яких будується спілкування, та широті діапазону, спільного для діалогових сторін інтерпретаційного поля.

Зважаючи на зазначені обставини, відбувається формування того феномену, котрий зазвичай називають «колективною свідомістю людства», або «світовим мозком», що вносить досить відчутні корективи до самих критеріальних вимірів функціонування культури, спонукає до перегляду статусу людського буття та людського мислення в «універсумі сутнісного». Моделювання розумових процесів через посередництво динамічних самоорганізованих систем, кібернетичне формулювання принципів гомеостазису, успіхи в галузях синергетики та некласичної термодинаміки доводять, що Всесвітові притаманні ознаки та процеси самоорганізації, аналогічні деяким властивостям людського інтелекту. Більше того, функціонування природних систем вже не можна звести виключно до каузальності, без урахування їх самоорганізації у плані їх онтологічної доцільності. «Отже, як свідчить антропний принцип у космології, світові фізичні константи оптимально доцільні для виникнення життя людини у Всесвіті... Під цим кутом зору людина має бути осмисленою як співучасник світових процесів самоорганізації матерії, як ланка у її розвитку, покликана не підкорювати, а ставити запитання природі, вести з нею конструктивний діалог відповідно до певних умов раціональності. Тут з несподіваного боку виявляється єдність причинності та «доцільності у світі» [723, с. 268—269]. Тобто відкривається можливість не тільки ретроспективної, а й перспективної логіко-філо-софської рефлексії культурної історії.

Нині етнічне відродження розглядається як одна з основних особливостей розвитку людства другої половини XX — початку XXI ст. Майже повсюдний інтерес до своїх коренів у окремих людей і цілих народів виявляється в найрізноманітніших формах: від спроб реанімації стародавніх звичаїв і обрядів, фольклоризації професійної культури, пошуків «загадкової народної душі» до прагнення створити або відновити свою національну державність. Під кутом зору історико-куль-турологічного підходу етнос цікавить нас насамперед як психологічна спільність, здатна успішно виконувати важливі для кожної людини функції: 1) орієнтувати в навколишньому світі, надавати відносно впо-

504

Співіснування культур і поліетносфера в добу цивілізаційної глобалізації

рядковану інформацію; 2) визначати спільні життєві цінності; 3) захищати, відповідаючи не тільки за соціальне, а й за фізичне самопочуття тощо.

У сучасному світі інтерес людей до коренів, традицій та звичаїв попередніх поколінь є також і наслідком міжнародних конфліктів, небезпеки ядерної війни, екологічної загрози. Все більше людей, навіть молодих, схильні аналізувати своє минуле, шукати підтримку та захист у стабільних цінностях предків. Таким чином, одним із культурологічних чинників зростання етнічної ідентичності у другій половині XX ст. є пошук орієнтирів і стабільності в перенасиченому інформацією і нестабільному світі. Інший культурологічний чинник — інтенсифікація міжетнічних контактів як безпосередніх (трудова міграція, студентські обміни, переміщення мільйонів емігрантів і біженців, туризм), так і опосередкованих сучасними засобами масової комунікації від супут-никового телебачення до мережі «Інтернет».

На формування і прояв етнічної ідентичності впливає також низка чинників, зумовлених особливостями соціального оточення та міжгру-пових відносин. Серед найсуттєвіших виділяються: глобальні зміни в соціально-політичній сфері та пов'язані з ними зміни в міжетнічних стосунках; гетерогенність/гомогенність етнічного оточення.

Етноси з більш близькими стереотипами поведінки створюють великі етнічні коаліції — суперетноси, які в історії зазвичай називаються «культурами», «цивілізаціями», «світами». Старіння та розпад етнічної системи розглядається з позицій етнічних циклів, розроблених Л. Гу-мільовим. Соціально-культурологічний аналіз можливості існування суперечливих суперетносів або спільностей свідчить про велику кількість форм суперечливого об'єднання в релігії, громадському житті та соціальній теорії. Навіть у самій вимові слів «прогрес», «регрес», «дисонанс», «протиріччя», «суперечка», «драма», «сутичка», «війна» ми визнаємо існування спільностей, створених із протиріч між звуками, ідеями, особистостями, персонажами, тілами, групами. Вони створюють об'єднану спільність із соціальною структурою і коли ми вивчаємо людську ойкумену і зіштовхуємося із сукупністю більш або менш суперечливих, але активно взаємодіючих культур, то маємо справу з єдиною цивілізацією.

Сучасний світ, незважаючи на унікальність континууму культур, став взаємопов'язаним та взаємозалежним. Цьому сприяють кілька чинників: швидкий розвиток транспортних систем та засобів зв'язку (реактивні авіалайнери, мобільна телефонія, Інтернет та ін.); тісне співробітництво груп країн у вигляді економічної інтеграції (ЄС, ОПЕК, АСЕАН та ін.); рух потоку капіталів, товарів та людей всього світу, тому фінансові кризи не обмежуються однією країною або регіоном. При цьому зазначимо, що культури зберігають свою ментальність та характерні особливості (Латинська Америка, Індія, Японія тощо).

Посилення взаємозалежності між країнами в умовах глобалізації призводить до певних протиріч між національним суверенітетом та ко-

505

/*