Глава 6

Перегляд завдань кожного рівня освіти: модернізація системи освіти веде до перерозподілу між різними її рівнями:

— особливу увагу слід приділити базовій загальній освіті, щоб побудувати суспільство з освічених і відповідальних громадян, здатних незалежно мислити і адекватно реагувати на сучасні тенденції;

— вища школа повинна ставити за мету підготовку менеджерів, інженерів і технічних культурологічних фахівців, готових до роботи в ситуаціях, які постійно змінюються, здатних аналізувати актуальні економічні та соціальні проблеми, а також забезпечувати коректне керівництво;

— у межах такого підходу вирішити питання про роль школи другого щабля — слід або відмовитися від цього рівня освіти, або він має стати частиною базової освіти.

У четвертому Всесвітньому звіті з освіти ЮНЕСКО «Викладачі та викладання у світі, що змінюється» аналізується твердження, що викладачі загубили властивий їм раніше статус, і аргументовано доводиться, що у більшості країн суспільство може розраховувати на віддачу від викладачів лише в такій мірі, в якій готове підтримувати викладачів і постачати їм необхідні технології для роботи. У звіті також зазначається, який шкідливий вплив на статус викладачів можуть справити деякі дуже популярні і, на перший погляд, цілком безневинні тенденції в освіті.

Викладання, напевно, не найпопулярніша професія у світі, але, безумовно, одна з найчисленніших: у світі близько 57 млн викладачів, дві третини яких працюють у країнах, що розвиваються [9]. Викладачі є однією з найважливіших сил нашого суспільства не тільки через свою чисельність, а і в першу чергу тому, що вони є гарантами освіченості і вихованості майбутніх поколінь, особливо в країнах, що розвиваються, де будь-які технічні засоби в школах просто недоступні. Одночасно викладачі відчувають ослаблення своїх позицій і скаржаться на втрату колишнього статусу і поваги. Скаржаться також і батьки учнів, бо вважають, що викладачі та школи забезпечують дуже посередній рівень освіти.

Хоча судження про рівень викладання легко висловлюються як викладачами, так і адміністраторами, перевірити їх об'єктивність, особливо що стосується статусу або якості, важко. У Всесвітньому звіті з освіти 1998 р. досліджується, як демографічна, економічна і технологічна ситуація впливає на викладачів і наскільки успішно основні напрями в освіті дозволяють користуватися цими змінами з метою поліпшення мотивації викладачів і підвищення ефективності їх роботи.

Сучасна економічна обстановка практично знищує викладання як професію. Високий рівень безробіття, притаманний більшості розвинених країн і тих, що розвиваються, так чи інакше пов'язаний з ослабленням системи освіти, що, у свою чергу, негативно впливає на рівень викладання. Одночасно багато людей стають викладачами лише для того, щоб «перечекати» певний період, поки не знайдуть кращого місця роботи. Це призводить до втрати довіри до освіти, і це відчуття,

276

Інтеросвітні аспекти глобально-культуралогічних проблем цивілізації

мабуть, підсилюється через ідеологічну невизначеність часу, в якому

ми живемо, коли громадська думка відвертається від державного контролю у бік впровадження ринкових відносин в освіті. Багато в чому завдяки цим причинам, як зазначається у Звіті, викладачів вважають як носіями світла толерантності, міжнаціонального взаєморозуміння, так і дорогими «об'єктами виробництва», які потребують значної частини національного бюджету. У деяких країнах такі проринкові настрої призвели до руйнації певних заслужених привілеїв викладачів. У той же час скрізь чути заклики до влади і до вчителів — направити зусилля на якнайшвидше введення загальної освіти.

У найменш розвинених країнах досягнення загальної освіти з кожним роком стає нагальнішою потребою у зв'язку з постійним збільшенням населення. Поєднавши це з постійною нестачею коштів, легко уявити головний біль фахівців у галузі планування освіти. Спокусу заощадити на тому, що є найбільшою статтею витрат (на викладачах), важко перебороти, особливо коли деякі дослідження свідчать, що такої економії можна досягти без втрати якості.

Переходячи до детального розгляду проблеми — яким чином основні тенденції в освіті реагують на цю складну ситуацію, слід задатися питанням: чи може технічний прогрес та інформаційна цивілізація зокрема зробити освіту доступнішою і одночасно підвищити її якість? У зазначеному Звіті висвітлюється, наприклад, питання про можливість використання Інтернету для того, щоб зробити методику викладання більш творчою, інтерактивною та індивідуалізованою. Однак підкреслюються й інші факти.

По-перше, ця реформа приносить найбільшу вигоду розвиненим країнам і найзабезпеченішим верствам (див. рис. 6.8). У Звіті зазначається, що Африка, наприклад, має телефонів майже стільки, скільки один Токіо, і що більшість шкіл у світі ще не електрифіковані.

По-друге, і це викликає набагато більше занепокоєння, у навчальному процесі рідко використовуються технічні нововведення (наводяться приклади використання радіо і телебачення). Одна з причин, крім очевидних фінансових труднощів, очевидно закладена в природі праці викладача: його робота передбачає безпосереднє спілкування та спирається на якість цього спілкування. Таким чином, є об'єктивні та суб'єктивні обставини на шляху нововведень у системі викладання. З іншого боку, слушно, що з усіх сучасних інструментів комп'ютер легше за все освоюється дітьми (і важче - викладачами).

Слід зазначити, що старіння інформації негативно позначається на статусі викладача. Якщо раніше викладач був одним із авторитетів для кожної дитини, то нині, з поширенням неформальних можливостей навчання, він став лише одним із багатьох джерел знання і часто -Джерелом, найбільш відірваним від реальності.

Залежно від ситуації і особливо від фінансових можливостей для Маневру, адміністратори по-різному вирішують проблеми, викладені

277

вище. У менш розвинених країнах витрати на викладачів скорочують, в основному, трьома способами:

— найманням викладачів за спеціальними контрактами з меншою оплатою і меншими правами;

— найманням менш кваліфікованих викладачів;

— збільшуючи співвідношення учні/викладач і вводячи у процес навчання моделі «економії штату».

Дві останні стратегії пропонуються, наприклад, Всесвітнім банком, який посилається на деякі дослідження, які стверджують, що якість навчання не страждає від цього. Звіт спростовує ці твердження. Стосовно співвідношення учні/викладач у Звіті, наприклад, зазначається, що всі обговорення звичайно зосереджувалися на рівні знань, але мало що відомо про придбання особистих і суспільних навиків. Більше того, великі класи впливають на стомлюваність викладачів і знижують їхню мотивацію. Слід додати, що коли говорять про доведення співвідношення учні/викладач до 40 або 50, то зовсім не береться до уваги та обставина, що йдеться про середні значення, за якими ховаються максимальні. Причому ці значення відчутно розрізняються як усередині країни, так і між старшими і молодшими класами в школі. Класи початкової школи звичайно більш заповнені, ніж старші класи, через високий рівень відтоку учнів зі школи (див. рис. 6.9). Нарешті, той факт, що більшість розвинених країн систематично намагаються підвищити

278

кваліфікацію викладачів і знизити співвідношення учні/викладач, свідчить, що такі дії явно корисніші (див. рис. 6.10).

За середніми цифрами приховані значні відмінності у співвідношенні учні/викладач, як це показано на прикладі Беніну.

Загальне співвідношення учні/викладач у Беніні в 1995/1996 pp. було високим: 52 учні до одного вчителя. В одній зі шкіл департаменту Ата-кора співвідношення було вище середнього: 414 учнів до сімох учителів (у т. ч. директор школи), що дає співвідношення 59 до одного.

Що це насправді означає для кожного класу, показує наведена таблиця:

Клас	1	2	3	4	5	6
Приміщення/ Вчителі	1	1	1	1	1	1
Учнів	128	75	92	35	45	39

Рис. 6.9. Співвідношення учні/викладач на прикладі Беніну

Класи 1, 2 і З, очевидно, переповнені. Одне з рішень полягає в тому, щоб найняти ще по одному вчителю для кожного з цих класів. Однак це приведе до співвідношення 41 до одного і викличе додаткові витрати. Інше рішення передбачає зменшити відсів, але перед тим, як це здійснити, необхідно зменшити співвідношення учні/викладач.

Залежність відношення учні/викладач від ВНП на душу населення

Такі шляхи «економії на вчителях», зазначається у Звіті, диктуються економічним підходом до освіти, при якому викладачі розглядаються як одна зі статей витрат, а не як «творчі партнери». Цікаво, що більш «безневинні», на перший погляд, підходи також ведуть до збільшення Навантаження на викладачів унаслідок недостатнього розуміння їхніх

279