Глава 10

тур в інших сферах, таких як зовнішньополітична діяльність і оборона? Чи приведе відмова від деякої частини суверенності в економічній сфері до аналогічного процесу в інших аспектах міжнародних відносин?

Більшість населення планети усвідомило необхідність організації певних інститутів на національному рівні для забезпечення життєдіяльності суспільства. Є всі підстави вважати, що критерієм досягнутого ступеня розвитку і цивілізованості є своєрідний рівень, до якого відповідним інститутам у даній культурі дозволено піднятися, а надалі — і спроможність забезпечити стабільність життя і процвітання народу. І навпаки, відсутність подібного інституціонального прогресу руйнує творчі сили і життєздатність культури, стримує процес її розвитку. У той же час зрозуміло, що національні структури й уряди в умовах зростаючої взаємозалежності у світі все менше і менше здатні вирішувати ключові проблеми, значна частина яких набула важливого міжнародного значення [1067].

Невдачі в досягненні міжнародних інституціональних домовленостей у політичній сфері очевидні. Від Руанди до Югославії, а також в інших охоплених війною регіонах, — усюди можна спостерігати невдачі міжнародного співтовариства у вирішенні першочергових (а часом пов'язаних із трагедіями) проблем, що є наслідком відсутності міжнародних структур з необхідною владою. А це дозволило б їм вживати заходи в тих ситуаціях, що не в змозі вирішити національні уряди. Якщо за короткий проміжок часу можна було знищити близько 1 млн жителів Руанди, а телевізійні кадри цієї різанини бачили в усіх кутках земної кулі, є всі підстави вважати, що навряд чи міжнародне співтовариство здатне що-небудь зробити, хіба що стояти, склавши руки, висловлювати співчуття і гірко стенати при цьому з приводу своєї немочі. Цю трагедію можна назвати жорстоким звинувачувальним актом, свідченням трагічної вади існуючої міжнародної політичної системи. Доказом проникливості й інтуїції тут може служити дослідження, проведене в 1950-ті роки професорами Гарвардського університету Г. Кларком і Л. Соном, у якому вони писали про необхідність «створення всесвітніх структур, аналогічних тим, що дозволяють підтримувати законність і порядок у національних суспільствах і на місцевих рівнях» [1100].

Усе це зумовлює необхідність постановки наступного питання: якою може бути дієва відповідь на зниження ефективності політики? Перша і найбільш очевидна відправна точка — усвідомлення того, що значна частина неефективності урядових дій, а також безпорадність, що супроводжує їх, виникають внаслідок того, що певні акції здійснюються окремими суверенними державами, вони діють поодинці і прагнуть максимально використовувати свою владу, яка постійно обмежується. У той же час спільні, скоординовані зусилля можуть підвищити (іноді дуже помітно) ефективність недієвої політики. Усвідомлення того, що у світі, де ступінь взаємозалежності постійно збільшується, національні структури все менше і менше здатні вирішувати проблеми міжнарод-

468

Співіснування культур і паліетносфера в добу цивілізаційної глобалізації

ного характеру, і того, що необхідно елементарно підвищити політичну активність, є рушійною силою низки експериментів, проведених у різних частинах світу і спрямованих на посилення інтеграційних процесів і створення наднаціональних структур для їх підтримки і надання необхідної спрямованості [221]. Основним серед подібного роду експериментів можна назвати економічний, політичний та інституціональ-ний розвиток Європейського Союзу.

Оскільки руйнівна сила зброї з урахуванням можливостей сучасної технології стає дедалі більшою, її ефективність зростає, настане час, коли людство просто знищить себе. Однак такого роду погляди знаходяться в гострому протиріччі з постулатами багатьох релігій, згідно з якими «людина — найбільша дорогоцінність, і її вартість надвисока», і що після відповідної освітньої підготовки ці дорогоцінності можуть побачити світло і принести чималу користь людству в цілому. І не слід вважати наївним заперечення релігіями того, що люди поводяться огидно по відношенню один до одного. Можливо, XX ст. згадуватимуть як такий етап у процесі еволюції людини, коли здатність до руйнування досягла жахливих розмірів. Це визнання того, що «руйнація, війна та експлуатація були проявом незрілості у тривалому історичному процесі і зараз людська раса однозначно відчуває почуття тривоги, а це свідчить про досягнення етапу зрілості» [ 1100].

Дехто бачить інші перешкоди на шляху створення глобальних структур. Так, вони розглядають різноманіття людського роду як непереборний бар'єр на шляху поглиблення міжнародного співробітництва та реалізації ініціатив, сприятливих для утворення глобального інституту влади. На їхню думку, конструювання державної машини, здатної управляти на глобальному рівні, потребує від індивідуума набору якостей, прийнятних для всіх і визнаних усіма, а це зараз неможливо. Але такий підхід не враховує швидкого розвитку в XX — на початку XXI ст. засобів зв'язку, а це є безперечним свідченням трансформації світу в інформаційну цивілізацію. Революція у сфері комунікацій явно скоротила відстані на нашій планеті й привела до подальшого зближення націй. Більше того, вона змусила людство взяти під сумнів деякі існуючі погляди на людську натуру і нібито його (людства) нездатність перебороти первісну обмеженість, а також зробила чималий внесок у зростання самовідчуття людей як громадян планети.

У будь-якому випадку існування міжнародних інститутів або Всесвітнього уряду зовсім не означає стандартизації цінностей. Головне, щоб було позначене певне коло людських цінностей, визнаних усіма націями і суб'єктами міжнародних відношень, наприклад екологічна стабільність. А вже додатково можуть існувати найрізноманітніші конкретні інсти-туціональні структури: різні релігії і вчення, традиції і звичаї тощо.

Створення наднаціональних структур припускає втрату суверенітету у певних сферах. Але, з іншого боку, готовність передати частину повноважень наднаціональним інститутам (як це було у випадку з

469