- •Глава 1
- •Глава 1
- •Глава 1
- •Глава 1
- •Глава 1
- •1.2. Еволюція історико-філософських поглядів на культуру
- •Глава 1
- •Глава 1
- •Глава 1
- •Глава 1
- •Глава 1
- •Глава 1
- •1.3. Енобально-цивілізаційні засади культури (друга половина XIX — початок XXI ст.)
- •Глава 1
- •Глава 1
- •Глава 1
- •Глава 1
- •Глава 1
- •Глава 1
- •Глава 2
- •Глава 2
- •Глава 2
- •Глава 2
- •Глава 2
- •Глава 2
- •Глава 2
- •Глава 2
- •Глава 2
- •2.2. Цивілізаційно-циклічні концепції історико-культурного розвитку
- •Глава 2
- •Глава 2
- •Глава 2
- •Глава 2
- •Глава 2
- •2.3. Теорія цивілізаційно-інноваційних циклів
- •Глава 2
- •Глава 2
- •2.4. Історія та теорія культури в синергетичній парадигмі
- •Глава 2
- •Глава 2
- •Глава 2
- •Глава 2
- •Глава 2
- •Глава 2
- •Глава 3
- •3.1.1. Еволюція дефініції «культура»
- •3.2. Масова культура як феномен глобально-цивілізаційних процесів
- •3.3. Проблеми самовизначення людини в культурі
- •Глава 4
- •Глава 4
- •Глава 4
- •Глава 4
- •Глава 4
- •Глава 4
- •Глава 4
- •Глава 4
- •Глава 4
- •Глава 4
- •4.2. Вивчення механізму еволюції культури як іманентного продовження динаміки матеріального світу
- •Глава 4
- •Глава 4
- •Глава 4
- •Глава 4
- •Глава 4
- •Глава 4
- •Глава 4
- •Глава 4
- •Глава 4
- •Глава 5
- •Глава 5
- •Глава 5
- •5.2. Генеза та еволюція інформаційної цивілізації
- •Глава 5
- •Глава 5
- •Глава 5
- •Глава 5
- •5.3. Роль культурно-освітніх основ у еволюції інформаційної цивілізації
- •Глава 5
- •5.3.2. Перспективи розвитку освіти та високих технологій в інформаційній цивілізації
- •Глава 5
- •Глава 5
- •Глава 5
- •Глава 6
- •6.1. Освіта і цивілізація
- •Глава 6
- •Глава 6
- •Глава 6
- •Глава 6
- •Глава 6
- •6.2. Основні тенденції освітньої політики
- •Глава 6
- •Глава 6
- •Глава 6
- •Глава 6
- •6.3. Соціальні та соціологічні імперативи освіти
- •Глава 6
- •Глава 6
- •6.4. Культура, етнос, освіта
- •Глава 6
- •Глава 6
- •Глава 6
- •Глава 6
- •6.5. Контури системи освіти XXI ст.
- •Глава 6
- •Глава 6
- •Глава 6
- •6.6. Освіта і глобалізація
- •Глава 6
- •Глава 6
- •Глава 6
- •Глава 6
- •Глава 6
- •Глава 6
- •Глава 7
- •Глава 7
- •Глава 7
- •Глава 7
- •Глава 7
- •Глава 7
- •Глава 7
- •Глава 7
- •Глава 7
- •Глава 7
- •Глава 7
- •7.2. Історико-культурологічні основи школи дифузіонізму
- •Глава 7
- •Глава 7
- •Глава 7
- •Глава 7
- •Глава 7
- •Глава 7
- •7.3. Структурно-функціональний метод дослідження історії та теорії культури
- •Глава 7
- •Глава 7
- •Глава 7
- •Глава 7
- •Глава 7
- •Глава 7
- •Глава 8
- •Глава 8
- •Глава 8
- •Глава 8
- •Глава 8
- •Глава 8
- •Глава 8
- •Глава 8
- •Глава 8
- •Глава 8
- •Глава 8
- •Глава 8
- •Глава 8
- •Глава 8
- •Глава 8
- •Глава 8
- •Глава 8
- •Глава 8
- •8.4. Біхевіоризм як психологічний напрям культурології
- •Глава 8
- •Глава 8
- •Глава 8
- •Глава 8
- •Глава 8
- •8.4.3. Соціокультурологічні аспекти біхевіоризму та агресії
- •Глава 8
- •Глава 8
- •Глава 8
- •Глава 9
- •Глава 9
- •Глава 9
- •9.2. Історико-культурологічні події в Україні доби національно-демократичних революцій та громадянської війни
- •Глава 9
- •Глава 9
- •Глава 9
- •9.3. Еволюція української культури 20—80-х pp. XX ст.
- •Глава 9
- •Глава 9
- •Глава 9
- •Глава 9
- •9.4. Культурологічні аспекти незалежної України у загальносвітовому контексті
- •Глава 9
- •Глава 9
- •Глава 9
- •Глава 9
- •Глава 10
- •10.1. Історико-культурологічні аспекти етнічного чинника
- •10.1.1. Людина і етнос
- •Глава 10
- •Глава 10
- •Глава 10
- •Глава 10
- •10.1.2. Суперетноси
- •Глава 10
- •Глава 10
- •Глава 10
- •10.2. Континуум культур
- •Глава 10
- •Глава 10
- •Глава 10
- •Глава 10
- •Глава 10
- •10.3. Проблеми співіснування суперкультур
- •Глава 10
- •Глава 10
- •10.4. Фактори та проблеми подолання глобальної кризи сучасної культури
- •Глава 10
- •Глава 10
- •Глава 10
- •Глава 10
- •Глава 10
- •Глава 10
- •10.5. Перспективи розвитку культурології в контексті реконструкції історії
- •Глава 10
- •Глава 10
- •Глава 10
- •Глава 10
- •Глава 10
- •Глава 10
- •Глава 10
- •Глава 10
- •Глава 1. Культурологічні концепції цивілізаційних процесів: аналіз джерел та літератури ......................13
- •Глава 2. Методологічні засади історико-культурологічного дослідження ...............54
- •Глава 3. Формування основних історико-теоретичних параметрів культури.......................................109
- •Глава 4. Становлення феномену культурогенезу..........143
- •Глава 5. Історико-культуролопчний вимір еволюції цивілізації у добу глобалізму.............................189
- •Глава 6. Інтеросвітні аспекти глобально-культурологічних проблем цивілізації ..................223
- •Глава 7. Формування історико-теоретичних підвалин культурології....................................290
- •Глава 8. Формування історико-культурологічних засад психоаналізу........................................339
- •Глава 9. Формування історико-теоретичних основ української культури у глобально-цивілізаційному вимірі ....................416
- •Глава 10. Співіснування культур і поліетносфера в добу цивілізаційної глобалізації .......................452
Глава 2
де 12 років (108:9 = 12). Таким чином, ще раз підтверджується косморит-міка соціально-історіометричних циклів за Чижевським та соціально-інноваційних подій тривалістю 108 років, які називають тривалими К-хвилями М. Кондратьєва.
Таким чином, можна зробити висновок, що механізм циклічних змін соціально-історіометричних та соціально-інноваційних ритмів має характер періодичної повторюваності хронометрично визначених космоперіодів, кожний з яких поруч із відтворенням деяких ознак історичного минулого несе у собі інновації, які багато в чому обумовлюють майбутній розвиток суспільства, культури і цивілізації.
Етнічні цикли. Розвиток культури — органічна складова історії етносу. Тому детермінацію руху культури слід шукати і поза нею самою, передусім у розвитку основи етносу. Історик, культуролог та етнолог Л. Гумільов [159—166] розглядав етнос як маргінальне утворення, яке перебуває на межі соціального і природного світів і є їх поєднуючою ланкою. Етнос — це динамічна система. З одного боку — верхня ланка біоценозу свого ландшафту, з іншого — частина соціуму, суспільного організму, який складають реальні живі люди, члени тих або інших спільнот. Поняття етносу не збігається ні з біологічним поняттям раси, ні з соціальним поняттям національності. Етноси виникають, розвиваються та зникають, проходячи у своєму розвитку закономірні фази етногенезу.
Життя етносу, визначене Л. Гумільовим досвідно-історичним шляхом на матеріалі всесвітньої історії, що фіксується хронологією подій, триває в межах 1200—1500 років, і протягом цього життєвого циклу спостерігається поступова втрата життєвих, енергетичних сил, біосфер-ної зарядженості етносу. Відповідь на питання про те, звідки і з яких джерел виникає ця «запасливість» етносу, дає теорія пасіонарності.
Відповідно до теорії біосфери В. Вернадського, біогенна міграція атомів космічних елементів завжди прагне до свого максимального проявлення; вся жива речовина планети служить джерелом вільної енергії та безпосередньо впливає на соціальні процеси. Л. Гумільов довів, що під впливом природних законів етноси як сталі форми об'єднання людей проходять у своєму розвитку декілька обов'язкових стадій: від народження — через розквіт — до згасання. Джерелом даного природно-історичного процесу саме і є енергія живої речовини Землі. Саме вона по космічно запрограмованих каналах впливає на етноси. Л. Гумільов лише намітив основні напрями в пізнанні взаємозв'язку біокосмічних та соціальних закономірностей. Конкретний механізм їх взаємодії, який дозволяє прогнозувати близькі та віддалені результати, залишився багато в чому нез'ясованим, що, у свою чергу, обумовлено багатьма нерозкритими процесами створення та функціонування біосфери, поліетносфери [524] та ноосфери. Коливання біохімічної енергії під впливом, головним чином, космічних чинників безпосередньо впливають на поведінку індивідів у межах конкретних етнічних систем. Окремі особистості здатні одержати надлишковий енергетичний
82
Методологічні засади історико-культурологічного дослідження
імпульс, у результаті чого стають активним організуючим початком великих і малих етнічних груп. Такий надлишок біохімічної енергії жи-вої речовини, який дозволяє перебороти інстинкт самозбереження та приводить до фізіологічної, психічної та соціальної наднапруги, називається пасіонарністю, а люди, які наділені відповідним енергетичним зарядом та мають підвищену тягу до дії, називаються пасіонаріями. Саме вони, коли в їх полі напруги опиняються маси людей, є головними рушіями історії.
Механізм зв'язку між пасіонарністю, який підживлюється біохімічною енергією живої речовини біосфери та поведінкою пасіонаріїв, дуже простий. Звичайно у людей, як у тваринних організмів, енергії стільки, скільки необхідно для підтримання життя. Якщо організм людини здатен «увібрати» енергії із оточуючого середовища більше необхідної, то людина створює навколо себе відносини і зв'язки, які дозволяють застосовувати енергію в будь-якому із обраних напрямів. Це може бути і створення нової релігійної системи або єресі, і розробка наукової теорії або винаходу, і побудова храму, і реформування консервативної системи. При цьому пасіонарії виступають не тільки як виконавці, а й як організатори. Вкладаючи свою надлишкову енергію в організацію та управління одноплемінниками на всіх рівнях соціальної ієрархії, вони, хоча і з труднощами, виробляють нові стереотипи поведінки, нав'язують їх решті і створюють таким чином новий етнос. Пасіонарність може проявлятися і з позитивним, і з негативним знаком, породжуючи як подвиги, творення, так і злочини, руйнування, зло. Ці феномени мають природні біохімічні та біофізичні причини і в кінцевому підсумку коріняться у космічних закономірностях. Звідси — проблема, яка вимагає філософського та загальнонаукового осмислення: взаємообумовле-ність нервово-біотичних та фізико-космічних процесів, встановлення онтологічних закономірностей, які лежать в їх основі і поки ще не виявлені. Л. Гумільов не тільки поглибив та конкретизував ідеї В. Вернадсь-кого, а й намітив шляхи для їх подальшого розвитку. Згідно з головним біогеохімічним принципом В. Вернадського, біогенна міграція атомів космічних елементів у біосфері завжди прагне до максимального свого проявлення: вся жива речовина планети є джерелом вільної енергії та може виконувати роботу. Звідси Л. Гумільов робить висновок: наша планета отримує з Космосу більше енергії, ніж необхідно, для підтримання рівноваги біосфери, що призводить до ексцесів, які породжують серед тварин явища на зразок перельотів сарани або масових міграцій гризунів, а серед людей — пасіонарні поштовхи (вибухи етногенезу). Отже, пасіонарність (як здатність до цілеспрямованих наднапруг), з природно-космічної точки зору, — це вроджена здатність організму абсорбувати енергію зовнішнього середовища та видавати її у вигляді роботи. Чи виробляє цю енергію Сонце та зорі або ще якісь невідомі джерела в глибинах Галактики — покаже подальший розвиток науки. Космічні кругообіги — це наша повсякденність, настільки звична, що мало хто замислюється над їх всесвітністю.
83