Глава 8

Нарешті, останнє радикальне відкриття полягає в тому, що європейська культура не є універсальною, єдиною. На землі існує багато культур. Вони автономні, суверенні. Кожна з них має свою долю та безмежний потенціал. Якщо культур така велика кількість, то як має поводитися людина при цьому? Чи вона має шукати власну культурну нішу та зберігати себе в ній? А може ці культури перекликаються, знаходяться поблизу одна до одної?

Культури вже давно вийшли за межі закритих ареалів. Цьому сприяли: міграція населення, великі кроскультурні контакти, міжнаціональні шлюби, екуменічні хвилі, досвід міжрелігійного діалогу. Може, слід протистояти цим тенденціям? Саме так розмірковують фундаменталісти. Вони попереджують про порчу великих завітів. Стверджують, що осколки і фрагменти різних культурних віянь ніколи не складуться в органічне ціле. Що ж таке людина в цьому дивному світі? Вона нині не тільки предоставлена собі самій, загубивши теологічну опору, є жертвою власних ірраціональних поривів, але втратила саму можливість глибоко ототожнювати себе з космосом різних культур. У таких умовах внутрішнє самопочуття людини виявляється підірваним.

Фромм справедливо зазначає про величність та обмеженість концепції Фрейда, яка, певна річ, запропонувала принципово нові схеми мислення. Але Фрейд все одно залишився бранцем своєї культури. Багато з того, що було значущим для основоположника психоаналізу, виявилося лише даниною часу. Саме тут Фромм і вбачає грань між величністю та обмеженістю концепції Фрейда.

Але пройшло два десятиліття після смерті Фромма, і вже сьогодні можна сказати, що, розмірковуючи про Фрейда, Фромм сам демонстрував деяку часову обмеженість. Багато з того, що здавалося безспір-ним Фромму, нині є далеко не очевидним. Фромм неодноразово повторював, що істина рятує та лікує. Це - давня мудрість. Думка про рятівничість істини є загальною для іудаїзму та християнства, Сократа і Спінози, Гегеля і Маркса.

Дійсно, пошук істини є глибокою потребою людини. Пацієнт приходить до лікаря, і разом вони блукають по закутках пам'яті, в глибинах несвідомого, щоб виявити приховане там. При цьому, відкриваючи тайне, людина часто відчуває потрясіння, тяжке та болісне. Часом в ярусах несвідомого таяться витіснені драматичні спогади, які глибоко травмують душу людини. Чи слід будити ці спогади? Чи слід змушувати пацієнта знову переживати минулі життєві катаклізми, дитячі образи, болісні враження? Нехай би собі лежали на дні душі, забуті та ніким не потурбовані. Однак із психоаналізу відомо дещо дивовижне. Виявляється, що минулі образи не лежать на дні душі - позабуті та нешкідливі, а таємно керують справами та долею людини. І навпаки. Як тільки розум торкнеться давніх душевних травм, внутрішній світ людини змінюється. Так відбувається зцілення... Але чи дійсно пошук істини є очевидною потребою людини? Можна сказати, що Фромм не впевнений. У XX ст.

374

Формування історико-культуралогічних засад психоаналізу

різні мислителі, які намагалися пізнати суб'єктивність людини, дійшли до одного висновку. Істина не є такою бажаною для людини. Навпаки, багатьох задовольняє ілюзія, мрія, фантом. Людина не шукає правду, вона її боїться, тому часто буває рада обманюватися.

Великі зміни, які відбувалися у країні, здавалося б, мають повернути нам розсудливість та ідейну незаангажованість. Можна було б сподіватися, що розпад моноідеології приведе повсюдно до утвердження вільної думки. Між тим немає зараз більш розхожого слова, ніж «міф». Ним називають не лише минулу ідеологізованість свідомості. З ним пов'язують і сучасну ілюзорність багатьох соціальних проектів. Одним і тим же словом називають і прибічників ринку, і тих, хто відчуває ностальгію за соціалізмом, західників та слов'янофілів, прибічників національної ідеї та прихильників глобалізму, демократів і монархістів тощо. І якщо це так, то що ж таке міф?

Міф — видатне досягнення культури, найцінніший матеріал життя, тип переживання і навіть унікальний спосіб існування. У міфі відбиваються таємні бажання людини, зокрема її галюцінаційний досвід та драматургія несвідомого. Індивіду психологічно незатишно в розірваному, розколотому світі. Він інтуїтивно тягнеться до нерозчленовано-го світовідчуття. Міф освящає людське існування, надає йому смисл та надію. Він допомагає перебороти безжалісну, критичну направленість свідомості. От чому люди так часто відступають від здорової думки, надаючи перевагу світу мрії.

Певна річ, Фромм розумів специфіку міфу. Міф, як це очевидно, не є точним аналітичним знанням, але разом з тим і не є хаотичним. У ньому є своєрідна логіка, яка допомагає засвоїти великий матеріал несвідомого та ірраціонального, накопиченого людством. Юнг та Фромм, звертаючись до мови символів, такою зрозумілою первісним людям, почали прочитувати в міфі глибинний, невичерпний та універсальний смисл.

Так, міф в літературі латиноамериканських країн відіграє певну роль. Того чи іншого персонажа часто чекає дивовижна доля, яка постійно відновлюється. Він начебто має відтворювати певний архетип життя, який неодноразово розігрується на підмурах історії. Але в цьому кружлянні часу вбачається дещо всесвітське, що ніяк не можна назвати міражем. Навпаки, виявляється деяка правда, більш глибока тайна реальність та ... істина. Людина біжить від істини в міф, але чи в міфі одержує істину? Чи навпаки — людина шукає істину, а отримує міф?

Ми не можемо сьогодні однозначно відповісти на запитання, що саме є глибинним прагненням людини: пошук правди чи таємний потяг до мрії. Велич Фрейда полягає в тому, що він поширив метод знаходження істини на ту сферу, в якій людина раніше бачила лише царину мрій. На багатому емпіричному матеріалі Фрейд показав, що шлях позбавлення від хворобливих душевних станів — у проникненні людини У власні психічні глибини. Однак додамо, що Фрейд, як і Фромм, не відповів на запитання, яким чином це поєднується з глибинним потягом людини до фантасмагорії, ілюзії, мрії з неприйняттям істини.

375