Глава 5

льні послуги, що не супроводжуються збільшенням витрат матеріалів, а навіть зменшують їх. Такого роду процес тривалий час вважався ключем до сталого розвитку, але фактичний прогрес був дотепер малопомітним. Процеси переходу дозволять не тільки замінити нематеріальними послугами матеріальні товари і підвищити ефективність необхідних нам матеріальних продуктів, вони також істотно підвищать ефективність, з якою сектор послуг використовує матеріальні ресурси, у т. ч. виробничі й житлові приміщення, дороги, магазини.

Однак подібні позитивні результати не прийдуть автоматично: більше того, їх не зможе забезпечити ніяка організація, що діє сама по собі. Колективні результати можна досягти колективними діями, але ефективні рамкові умови для колективних дій у державному і приватному секторах усе ще відсутні.

Отже, незважаючи на бажання усунути кривду і нерівність, саме нерівності або «градієнти» керують прогресом. На глобальному рівні типи градієнтів зміняться, причому до деякої міри під впливом таких сил, що перебувають за межами нашого безпосереднього контролю. З цієї причини нам необхідно передбачати виникаючі типи градієнтів. Виявивши небажаний характер того чи іншого процесу, ми повинні «формувати майбутнє». На зазначеній конференції підкреслювалося, що саме цим займатиметься Глобальна плато-мережа (http://www.ecoplan.oig/platogl/).

Перспективи розвитку технологій прямо залежать від рівня освіти в інформаційній цивілізації. Становище освітньої системи в сучасному світі вкрай суперечливе. З одного боку, освіта в XX ст. стала однією з найважливіших сфер людської діяльності, причому в другій половині століття у системі освіти пройшло підготовку більше людей, ніж за всю попередню історію людства. Величезні досягнення у сфері освіти покладені в основу і грандіозних соціальних перетворень, і характерного для цього століття науково-технологічного прогресу. З іншого боку, бурхливе розширення у сфері освіти і зміна її статусу супроводжуються таким різким загостренням проблем у цій сфері, що свідчить про світову кризу освіти, яка виявляється у нерозв'язаності проблеми ліквідації неписьменності, загостренні проблем якості і релевантності освіти, постійній недостачі кваліфікованих викладачів, кризі фінансування, виникненні проблеми «освічених безробітних», поглибленні розриву сфери знань і сфери освіти, відсталості освітніх технологій, кризі управління, кризі ефективності й продуктивності освітньої системи [1; 8-11; 186; 187; 221; 510; 516; 527; 528; 562].

Насамперед, слід чітко усвідомити, що освіта є системоутворюючою структурою суспільства і її роль постійно зростає. Дійсно, головною продуктивною силою в техногенній цивілізації стала наука. Вона постачає сучасні технології і забезпечує (завдяки фундаментальним дослідженням) випереджаючий характер технологічного прогресу. Зрозуміло, що без належної освіти про науку говорити безглуздо. Не секрет, наприклад, що після поразки в Другій світовій війні Японія зробила ставку на освіту. І ця політика себе цілком виправдала. Країна з обмеженими

214

Історико-культурологічний вимір еволюції' цивілізації 'у добу глобалізму

природними ресурсами стала одним із лідерів світової економіки, виробляючи товари, понад 90% вартості яких складає інтелектуальний внесок. Тому не випадково США, Японія, Південна Корея, Сінгапур, а тепер і Європа порушують питання про загальну вищу освіту. Зрозуміло, що не всі, хто одержав вищу освіту, працюють у галузях і напрямах того вузу, який вони закінчили. Це, однак, не головне. Важливо, що безупинно зростає інтелектуальний (ноосферний) потенціал суспільства.

Освіта як один із найважливіших компонентів культури має і самостійну цінність для особистості й суспільства. Повторюючи банальну істину, нагадаємо, що головна мета сучасної освіти — навчити учитися, тобто самостійно «видобувати» (знаходити, обробляти і засвоювати) інформацію. Враховуючи сказане, доречно відзначити, що основу так званого середнього класу в розвинених країнах Заходу складають інженери, лікарі, юристи, педагоги, журналісти, офіцери, менеджери, вчені тощо, тобто висококваліфіковані фахівці, що живуть своєю працею і здатні регулярно підвищувати кваліфікацію [9].

У цивілізованому світі освіта — головна, стрижнева, системоутворююча структура, яка забезпечує розширене відтворення інтелектуального потенціалу. Підкреслимо, головна, а не одна з основних, оскільки виробляє унікальний «товар» — кваліфіковані кадри.

Аналіз перспектив освітньої системи в такій складній і суперечливій ситуації є вкрай актуальним. Плідним видається такий аналіз у контексті ідей і концепції становлення нової, інформаційної цивілізації. З цих позицій світова криза освіти може бути зрозумілою як один з проявів кризи всієї техногенної цивілізації. Подолання цієї кризи відбувається під час інформаційної революції, компонентами якої є комп'ютерна і телекомунікаційна революції, на базі розвитку інформаційної інфраструктури суспільства. Перспективи освіти в інформаційній цивілізації пов'язані з характерними особливостями всіх сфер громадського життя. Багато в чому вони визначаються характеристиками її економічної системи.

Якщо в аграрному суспільстві економічна діяльність була пов'язана з виробництвом продуктів харчування, а обмежуючим чинником виступала земля, у техногенній цивілізації головним було виробництво товарів, а обмежуючим чинником — капітал, то в інформаційній цивілізації основною економічною діяльністю є виробництво і застосування інформації для ефективного функціонування інших форм виробництва, а обмежуючим чинником стає знання. Якщо в техногенній цивілізації центральними перемінними були праця і капітал, то в інформаційній цивілізації такими виступають інформація і знання, що заміщають працю як джерело додаткової вартості (див. рис. 4.3). Такі ознаки нової економічної формації, як формування суперсимволічної системи створення суспільного багатства, перетворення знань на головне багатство, новий капітал у суспільстві, за допомогою якого реалізується влада в економічній системі, принципово впливають на розвиток як сфери знань, так і освітньої системи.

215