Глава 1

Іншим важливим напрямом сьогодні вважають стратегію управлін- ня інтерсоціальними проблемами. Успіхи в стратегічному управлінні інтерсоціальними проблемами залежать від спільних зусиль країн, народів, їх інтелігенції. Якщо ми дійсно хочемо дотримуватися ідеї сталого розвитку й зробити наш світ максимально безпечним, нашу свідомість потрібно докорінно змінити. Аналіз багатьох аварій і катастроф свідчить, що найчастіше їх причиною, «слабкою ланкою» є не тільки стихія або техніка, а й людина. Зміна ставлення людини до себе й до інших — величезний ресурс і для вирішення глобальних проблем, і для підвищення усталеності нашого розвитку.

Щоб запобігати загрозі, необхідно передбачати майбутнє. Окремі країни й людство загалом поставлені перед необхідністю вибирати стратегію свого розвитку, проектувати майбутнє на термін більший, ніж життя двох-трьох поколінь. І важливою частиною цього майбутнього є визначення спектра інтерсоціальних проблем, які суспільство не вважає неминучими.

Більше того, масштабність проблем і невідкладність їх вирішення вимагають зміни наукової картини світу. Менталітет людини, яка живе в надійному, стабільному зі століття в століття світі, і людини, що бере на себе відповідальність за вирішення глобальних проблем стратегії майбутнього, істотно відрізняється.

Важливим напрямом, що сприяє ефективній науковій протидії глобальній загрозі, є використання міждисциплінарних підходів і перебудова системи освіти. Наш світ занадто складний, щоб укладатися у вузькі «цехові» наукові межі, коли йдеться про безпеку людства. Тому все більшого значення набувають міждисциплінарні підходи. Вони виконують важливу роль своєрідної системної інтеграції цілих галузей науки, допомагають бачити проблему в цілому.

До цього слід додати, що сьогодні як ніколи необхідна практична реалізація культурно-виховної тріади «екологічне виховання — екологічне просвітництво — екологічна освіта». Всі частини цієї тріади взаємопов'язані, вони є основою формування у населення екологічного світогляду, усвідомлення необхідності збереження оптимального для життя людства оточуючого середовища, яким нині, по суті, стала вся біосфера Землі.

Успіх ідеї сталого розвитку можливий лише при погоджених зусиллях усього світового співтовариства, тісному міжнародному і насамперед культурологічному співробітництві на двосторонній і багатосторонній основі, координуючій ролі ООН та інших міжнародних організацій.

Під час аналізу еволюції української культури автори звернули увагу на те, що розробка теорії та історії культури привертає увагу до проблеми внутрішнього діалогізму української національної культури. Необхідно з'ясувати, як у формуванні та розвитку культури українського народу схрещувалися місцеві традиції та різноманітні культурні впливи, якою мірою ці впливи були лише виявом залучення Русі-України до

52

Культурологічні концепції цивілізаційних процесів: аналіз джерел

кола світової цивілізації, а де вони зумовлювали внутрішню структуру української культури, неповторне поєднання її сторін та елементів. Історична спадкоємність і водночас «незнятість» культур репрезентовані в культурі України.

Для усвідомлення закономірностей історичного розвитку української культури треба розглядати її як цілісний феномен, який, незважаючи на внутрішні протилежності, складає неподільну єдність. Розробляючи науково обґрунтовану концепцію національної культури, ми повинні мислити не тільки категоріями конкретної наукової дисципліни чи галузі мистецтва, а й усвідомлювати українську культуру як систему. Розгляд української культури як цілого в її історичній динаміці, в контексті світової культури та цивілізації — одне з найважливіших завдань історико-культурологічної науки сьогодні.

Таким чином, детальний огляд джерел та літератури свідчить, що на сьогодні науковці напрацювали значний доробок у дослідженні складових культурології як такої — теорії та історії цивілізації, культури, людини, природи, Всесвіту. Однак і досі відсутній системний аналіз процесу формування історико-культурологічних концепцій еволюції планетарної цивілізації в умовах глобалізму, не розроблені методологічні підходи осмислення культуротворчих трансформацій різних етносів, включаючи й український, у кінці XIX - на початку XXI ст. Однак при наявності значної кількості наукових праць істориків і теоретиків культури, філософів, фахівців інших галузей науки з питань культури, цивілізації, глобалізації тощо і донині проблема формування основ культурології як науки залишається малодослідженою.

53